Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


22 Лип 2012

Спогад про Богдана Ступку

Читайте більше в рубриці Людина
 

Сьогодні вранці помер актор Богдан Ступка. «Дорогий Богдане Сильвестровичу! Туга схопила серце залізними перстами смерті... Господи... Господи... Господи... не можу вимовити...», - написав на своїй сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» режисер Сергій Проскурня.

Найсвітліші спогади, які в мене пов’язані зі Ступкою, - це коли він був міністром культури. Я тоді щойно вступила до Інституту журналістики і була «зеленою» першокурсницею. Так ось, саме завдяки Ступці ми бігали на вистави мало не у всі театри. Адже він ввів таку «фішку» – кожен останній четвер місяця (здається, останній, а не перший – уже не пригадую точно) студентам можна було безкоштовно потрапити на будь-яку виставу в будь-який театр. І досі пам’ятаю, який був натовп біля театру Франка, і як ми туди ледве протиснулися, а потім тулилися десь по куточках, щоб подивитися «Украдене щастя»…

 

Навесні 2009 року Ступка приїздив у Черкаси відкривати місцевий кінофестиваль. Пробув тут майже цілий день. Тоді я писала матеріал для «Газети по-українськи», але, як завжди, за браком шпальти та чогось іншого текст вийшов куций та недолугий. Пропоную перечитати враження та спостереження того дня, а також пряму мову так би мовити, без цензури, і спробувати зупинити мить…

 

… На відкриття кінофестивалю приїхав актор Богдан Ступка. Коли увійшов до конференц-залу готелю «Росава», то образився, що журналісти йому не плескають:

 


- Це в Росії плескатимуть, а в Україні – ніколи, - пробубонів собі під ніс.

 

На запитання відповідав, енергійно розмахуючи руками. Багато говорив про фільм «Тарас Бульба» російського режисера Володимира Бортка.

 

- Мама Бортка була актрисою театру Івана Франка, і він виріс за кулісами. Навіть виходив маленьким хлопчиком на сцену у виставі «Циганка Аза». А його вітчим – класик радянської літератури Олександр Корнійчук. Тут Бортку теж пощастило, бо у Корнійчука була дуже потужна бібліотека.

 


Ступка пригадує, як під час зйомок посперечався із актором Ігорем Петренком, який зіграв у фільмі роль Андрія, хто краще танцює:

 


- Він мені каже: ви не вмієте сучасні танці танцювати. Я почав йому рок-н-рол танцювати (махає руками і підстрибує на стільці, імітуючи танець), бо я колись був королем рок-н-ролу у місті Львові. Я взагалі – найкращий і єдиний рокенроліст у всьому світі.

 

Каже, що дуже переймався через свою вагу. Хотів відповідати образові Тараса Бульби, який, за Гоголем, важив 16 пудів. Навіть пиво почав пити, проте набрав лише 4 кг. Стверджує, що після закінчення зйомок перестав пити пиво і схуд. Запитує, хто бачив фільм. Серед кількох десятків присутніх лише четверо піднімають руки.

 

- Отакої! Що ж ви не подивилися і прийшли на зустріч зі мною, діти мої?! Що ж я тут вам розказую, товчу воду в ступці? (сміється)

 

Ступку запитують про його думку щодо спектаклів Андрія Жолдака. Каже, що не бачив останніх робіт, поставлених у черкаському театрі – «Ленін Love, Сталін Love» та «Войцек». Але дивився у 2001 році виставу «Одруження».

 


- Приїздіть краще до нас у театр Франка. Ми щойно поставили «Одруження». Шикарна вистава із текстом Гоголя. І каміння там не падає, як у Жолдака. І режисер Валентин Козьменко-Делінде родом з Черкащини, з-під Сміли. Сьогодні вранці я його бачив, і він мені казав: як будеш проїжджати, то поцілуй цю землю, де я народився. Але я забув, з якого він села.

 

На кінофестиваль мав приїхати польський режисер Єжи Гофман. Але він зараз перебуває на лікуванні у США. Черкащанам з-поміж інших фільмів покажуть також і «Вогнем і мечем». Богдан Ступка каже, що його всі переконували відмовитися від ролі Хмельницього у цьому фільмі.

 

- Але я таки зіграв. І потім, вже як вийшов фільм, я приїхав до Варшави. Взяв таксі і їду. Таксист везе мене, скоса так поглядає і пита: «Може, пан артист?» Кажу: артист. «Може пан знімається у фільмах?» Кажу: так, знімається. «Може пан грав у польському фільмі «Вогнем і мечем»?» Грав. «То може пан ще скаже мені, що грав Богдана Хмельницього? Холєра, кого я везу?!» Завіз мене до готелю, я йому – платити гроші, а він не бере: «Я з пана не беру», - каже. 

 

На відкритті фестивалю у ПК «Дружба народів» Богдан Ступка читає поезії Жака Превера «Як намалювати птаха», а також «Чи то недоля та неволя» Тараса Шевченка й «Крила» Івана Драча. Пояснює, що ці вірші є для нього «програмою творчості». Декламує напам’ять, майже не збиваючись. Після другого вірша просить води. Йому виносять пластикову пляшку.

 

- У Черкасах немає стаканів, - сміється Ступка.

 

Коли закінчує виступ, дівчина у червоній сукні дарує йому букет тюльпанів. Богдан Ступка тричі її цілує і пояснює:

 

- Цілуватися люблю страшенно!

 

Перед тим, як зайняти своє місце у залі, актор дарує тюльпани черкаській художниці Олександрі Теліженко. 


 

Про «Тараса Бульбу»

 

- Із російськими акторами ми порозумілися чудово. Михайло Боярський грав Мусія Шила. Я не можу зрозуміти, чого журналісти пишуть, що він нагадує Д’Артаньяна. Він так був закоханий у це козацтво, ви собі навіть не уявляєте. Під час зйомок у нас був анекдот: у Кам’янці-Подільському Боярський ходив у величезному капелюсі. Тож почали говорити, що в Росії зроблена унікальна операція по пересадці капелюха Боярському. Щодо моїх двох «синів», то у них була така установка, ніби ми, люди старшого покоління, не розуміємо молодь. Вічний, так би мовити, конфлікт між батьками і дітьми. Одного разу вечеряли після зйомок. Володимир Бортко, Володимир Вдовиченков, Ігор Петренко і я. Хлопці почали казати, що ми не розуміємо їх. А в чому не розуміємо? Ну, ви не знаєте комп’ютера. Бортко завівся і каже: «Ану пішли, сядемо за комп’ютер, я тобі покажу». Пішли. Звичайно, Бортко дав фори Вдовиченкову. Я хлопців справді почав не розуміти, бо вони все переводять на зовнішню атрибутику, а молодість – це стан душі. Старше покоління – це тільки інше тіло, а душа завжди молода. І людині буде хоч сто років, а душа молода буде. І молодь повинна тягнутися щось значиме пізнати в цьому світі, а не комп’ютер, бо комп’ютер – це дурниця, він не пояснює, як уникати якихось аморальних вчинків, не пояснює, як обходити... Треба дурного і п’яного обходити. Так мені мама казала. Вона була старша за мене, і я цю заповідь пам’ятаю. І дурного, і п’яного завжди обходжу. 

 


Про Андрія Жолдака



- Я не бачив останніх його вистав. «Одруження» бачив у 2001 році. Цю виставу він теж у черкаському театрі ставив. Я тоді був міністром, приїздив і підтримав спектакль, з яким черкащани поїхали по світу. Кажуть, що Жолдак провокує мене на скандал. А ви хочете скандалу? Я обходжу такі речі... Я ж казав, що мене мама навчила обходити (сміється). 

 


Про Єжи Гофмана

 

- Ми з Єжиком - я його називаю Юрчиком - товаришуємо. Я телефоную йому на єврейську паску, він мені на Великдень. «Христос Воскрес, Воістину Воскрес!» Все як має бути. Він завжди мені давав гарні поради. Я, коли був міністром, 10 мільйонів дав Юрію Іллєнку, щоб він зробив фільм про Мазепу. На мене всі тоді накинулися. Писали, що сам грає, сам собі гроші дав. А я насправді не хотів грати. Але тоді саме поїхав до Варшави, підписувати культурний договір про співпрацю між Україною і Польщею. І питаюся Гофмана: «Юрчику, мене ганьблять, за те що я дав гроші. Хотів краще зробити один гарний фільм, ніж десять поганих. Іллєнко пропонує мені грати головну роль. А мене ганьблять так, що кістки перемелюють. Що мені робити?». Раніше такого не було. Десь критики могли щось там сказати, а як тільки став міністром, то відразу всі почали казати, що я поганий. Питаюся: Юрчику, що мені робити? Грати чи ні? А він каже: «Чи ти будеш грати, чи не будеш, а ганьбити тебе все одно будуть. Краще грай». Я і згодився. А коли мав зніматися у «Вогнем і мечем», як мене відмовляли від цієї ролі! А я казав, що тоді інший актор зіграє, і зіграє погано. «Але ж це буде польський актор, аби не ти!». Проте, я таки зіграв Хмельницького. І Польща закохалася в українського героя, який розвалив Річ Посполиту. От вам і сила мистецтва. Пам’ятаю зйомки у Познані на військовому полігоні. Люди приходили і просили у мене автографи. Я казав, що вмію розмовляти польською, а от писати не вмію, тому напишу українською. І поляки в захваті відповідали, що це навіть краще, ніж якби я писав польською. І лишалися задоволені. Місія актора – це знайти контакт із людьми.

 

Про зраду



- Як виїхав зі Львова до Києва, то мені львів’яни почали казати, що я став зрадником. Знімаюся в російських і польських фільмах – теж зрадник. А чому не порадіти? А якщо я в Голівуді буду зніматися, то не буду зрадником? І героїв моїх зрадниками називають. Мені в Росії кажуть, що Мазепа зрадник. А я відповідаю, що у нас абсолютно всі зрадники, нема жодного нормального чоловіка. У Польщі теж казали, що я граю зрадника Хмельницього. Питаю: а чого зрадника? Я грав національного героя. А ще мене дратують розмови про відсутність театральної школи. Після «Вогнем і мечем» поляки почали говорити: «Та що там наші актори! От Домогаров і Ступка показали полякам, як треба грати». І це в той час, як у Києві журналісти говорять, що у нас немає школи театральної. А хто тоді Олексій Петренко – номер один у Росії, на Чернігівщині народився, Сергій Гармаш – Херсонщина, Дніпропетровське театральне училище, Ірина Купченко, Віктор Мережко, Василь Лановий, Людмила Гурченко, Елеонора Бистрицька, яка досі працює в Малому театрі. А тепер візьміть самого Михайла Щепкіна – духовний батько Малого театру, друг Тараса Шевченка. І є ще дуже багато таких, яких я не назвав. Це погана школа? Ще й Ступка там знімається. Тоді до чого ці розмови про відсутність школи? 

 

 

Фото: mynews-in.net

Поділіться з друзями: