Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


02 Квіт 2014

Сергій Борисюк любить подорожі й майже доторкнувся неба

Читайте більше в рубриці Людина
 

Дитинство минуло на Житомирщині, а свої шкільні та студентські роки Сергій Борисюк провів у місті Черкаси. Закінчив ЧНУ ім. Б. Хмельницького на факультеті «Історія та право». Зараз працює у страховій компанії. Захоплюється грою на гітарі та подорожує з друзями. Його поетичні твори - про кохання та стосунки між чоловіком і жінкою, про людську жорстокість, матерів та дітей... У свої 32 роки майже доторкнувся до неба і написав більше дев'яноста віршів. Після подорожі до Туреччини та Грузії хоче жити тут так, як «люди - там». За чаєм Сергій поділився своїм світовідчуттям та розповів про себе як поета.

Юність

- У мене ніколи не було потягу до літератури. У школі навчався посередньо. У студентські роки почав палити та вчитись грати на гітарі. До речі, палити кинув, а музика залишилась і до сьогодні.

 

Гітара, цигарки та дівчина з соцмережі

- Якось у наш так званий «дворовий гурток» хтось приніс власну гітару. Після цього моменту почалися перші награвання своїх мелодій, перші слова.... Але це були пісні, а не вірші.

Свій перший вірш я присвятив дівчині із соціальної мережі Lusine Bagdadyan з Красноярська, яку я ніколи не бачив у реальності. Я пообіцяв, що якось обов’язково напишу декілька рядків, присвячених тільки їй. Так, була написана "Роза ветров".

 

Роза ветров

Среди гор и равнин, где-то в прошлом, но вечном

Рисовать не с картин то, что есть в бесконечном

Сотворить красоту, с безграничной душою

Воля всё собрала, и назвала тобою

От античных веков взяла жемчуг с шелками

Силуэт берегов, это небо, над нами

Ягод сочных нектар с виноградной лозою

Воля всё собрала, и назвала тобою

 

А в ущельях ветра, они с волей знакомы

Горы с ними на ты, их сердца невесомы

Души спрятаны так высоко небесами

Когда грустно они улетали за снами

Распустившись цветок стал прекраснее вьюги,

Красивее чем даль и нежнее костра

Не найдётся на свете вернее подруги

И друзей не найдётся, как стали ветра

 

Они розу считают своею сестрою

С нею вместе печаль, вместе радость и страх

И теплом согревают холодной порою

Если были бы руки, согревали в руках ...

Они места себе не находят за слёзы

Когда плачет она, покрываясь росою

Не найдётся на свете дороже их розы

Воля розу создала, и назвала тобою.

30.01.2011 р.

 

 4c3p

 

Підкорення Ельбрусу

- Я вважаю, що альпіністи – це відчайдушні люди. Вони видираються на нереальну височінь, при цьому реально ризикуючи своїм життям. Мені пропонували двічі закохатися у гори. На другий раз ризикнув. Та до самої вершини не дійшов. У групі я був найбільш «молодий» альпініст. Але, тільки будучи високо у горах, зрозумів справжню цінність справжньої дружби!

Ступивши на тверду землю, вже зовсім інакше дивишся в небо.

 

Возле самого рая

Нас наверное тех, кто идёт, и кто смотрит под ноги...
Подымаясь под склон, задыхаясь в пыли многих дней
На вершины ведут очень разные в жизни дороги
Хоть во льдах где-то там, а душа всех высот из камней.

Пусть ты был палачом, своё время напрасно сжигая...
Может делал чего-то, за что называют - герой
Здесь под небом тебе дотянутся до самого рая...
Позволяют ветра, один миг находясь над землёй.

Проходя через сель, вырывая из сил перевалы...
Горы чувствуют нас! И казалось ещё до мечты... 
На табличках людей, отражаются рядышком скалы...
Это значит ребята, увы, с высотою на - ты.

Тяжело уходить... обещаем «отставшим» вернутся...
И подняться наверх, как для них, «не оконченный бой» 
Здесь под небом, где рай, с разрешения гор прикоснутся
К Вашим душам... лишь миг находясь над землёй.

12.11.2012 р. 

 

Кумири

- Мені подобається творчість Володимира Семеновича Висоцького. Будучи на Кавказі, бачив улюблену гору Висоцького - Донгуз-Орун. Можливо, колись, споглядаючи її велич та красу, він і черпав натхнення для своїх пісень. Особисто мені імпонує такий підхід до творчості.

 

Історія з життя: Рон Вонтон, свічки і гімн США

- Пам’ятаю, як до нас приїздив  друг сім’ї з США, пан Рон Вонтон. Мені тоді було років 16-17. Ми сиділи у кімнаті, розмовляли, як раптом вимкнулось світло. Запалили свічки. Для американця це було дивним. Отже, нема світла – нема нічого, а треба якось розважати гостя. Моя мама запропонувала, щоб наш заокеанський друг виконав гімн своєї країни. На той час ми не знали, що він кадровий військовий.  Рон піднявся зі стільця, поклав руку на серце і чітко проспівав гімн Сполучених штатів Америки. Після чого, повернувшись до мене, сказав: «Тепер твоя черга...»...

 

999b7d

 

Інколи трапляється....

- Одного ранку я прокинувся і виявив, що у мене зламаний комп’ютер. Що робити? Вихідний день. З о пів на сьомої ранку, під каву, за декілька годин пишеться вірш «Лебединая песня».

 

Лебединая песня

Крыло в крыло, летим на юг, за взмахом взмах 
Пусть тяжело, нас мало, но мы стая 
Ветрами наши тропы замело... 
Но мы обязаны вернутся ... улетая... 
Никто не видел в море лебедей 
Твой страх в глазах на злость перерастает 
Есть право на ошибку у людей 
Стихия - никогда их не прощает!  

На горизонте плещется земля, 
Как крылья вверх - виднеются холмы 
Вас нету в стае год от февраля 
Но стая не забыла той зимы... 
Любить для нас, как воздухом дышать 
Заботится, и просто рядом быть... 
Но птицам нужно будет улетать 
Ведь в небе кто то тоже должен жить... 

В ту зиму возвращаемся домой 
Дорога дальняя и силы на исходе... 
Она летала только за тобой ... 
Но, не смогла противится погоде. 
Под нами шторм, бушуют океаны 
Вся ярость ветра и... её не стало 
Нельзя представить в сердце этой раны 
Ты с ней остался, стая улетала... 
Никто не слышал песни этой стон 
Мелодии и слов никто не знает 
Лишь лебедь любит так, и верен он... 
И если в жизни так случилось – погибает... 

Крыло в крыло, летит на север стая 
Пусть Ваши души в небе остаются 
Нам не хватает Вас, нам очень тяжело 
Мы улетаем, только что б – вернутся...

18.04.2011 р.

 

Слухачі

- Вірші не читаю нікому. Роблю більш сучасним методом. Заходжу на свою сторінку у соціальній мережі. Хаотично обираю 5-6 людей, які у мене є в друзях, відправляю їм свою роботу і чекаю їхньої реакції. Чому так роблю? Тому що, на мою думку, сьогоднішня молодь не дуже полюбляє читати книги. І взагалі, покоління 2000-х років – це нове покоління, яке дуже важко повернути до читання.

 

Майдан та поезія

- На Майдані був ще у листопаді, коли ще була мирна акція. Хочеться вірити, що все це не даремно. Я бажаю тільки хорошого своїй державі.

Чому був на Майдані? Тому що тільки від нас залежить наше майбутнє. Мені, як і багатьом людям, не байдужа доля української землі. Це соціальна подія, яка буде у підручниках, яку вивчатимуть у школах. У майбутньому я планую написати щось, що буде пов’язане з цими подіями.

 

 

Фото надані Сергієм Борисюком

 

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему