Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


22 Січ 2012

Сашко Положинський читає три книги водночас

Читайте більше в рубриці Людина
 

Окрім концерту в напівтемряві із сотнею шанувальників, «Тартак» у Черкасах ще рвав гітарні струни, дарував барабанні палички і лаявся з адміністрацією Палацу молоді.

Інтерв'ю з журналістами на кілька хвилин повністю перервали п'яні «воплі» з боку зовнішніх дверей адміністративного приміщення, де відбувалася розмова з фронтменом «Тартака» Сашком Положинським. Якісь хлопці, мабуть, вирішили, що їх дуже специфічні крики цікавіші, аніж розповідь Положинського. Тому навіть коли адміністратор погрюкала в двері, за якими вони «дебоширили», невідомі, ні на мить не задумуючись, почали гатити в них ще сильніше. Тож деякий час ми розмовляли під акомпанемент черкаської молоді.

1IMGP91911

Сам концерт із презентацією нового альбому «Тартака» під назвою «Сімка» відбувався, як ми вже писали, в напівтемному й напівпорожньому залі, оскільки, як пояснила адміністрація, якийсь чоловік поїхав на дачу і забрав із собою ключі від приміщення, де вмикалося все освітлення.

2IMGP91932

Сашко Положинський, утім, не розгубився і постійно «стьобався» із цього «дяді» та адміністрації. До того ж він подарував черкасцям майже три чудові години пісень і танців. Спершу шанувальники «Тартака» танцювали під сценою, а потім – як особливий подарунок і компенсація шанувальникам за «світло» - на сцені разом із своїми кумирами. Не обійшлось, звісно. без обіймів, а також подарунків фанам.

4IMGP92084

Так, наші читачі повідомили, що новий барабаншик гурту Станіслав Шапаренко, якого в Черкасах Сашко Положинський представив уперше, подарував шанувальникам барабанну паличку.

Крім того, хлопці настільки віддавались концерту, що гітарист Антон Єгоров навіть порвав струну свого інструменту. Тож він, поки Сашко Положинський щось розповідав захопленим слухачам-глядачам, десь хвилину чіпляв на гітару струну.

6IMGP92126

Сашко Положинський, треба сказати, у своєму легкому й невимушеному стилі розважав публіку дотепними жартами. Так, він заявив, що в новому альбомі «Сімка» вони, оскільки не вміють співати, спеціально в піснях робили мінімум слів. До речі, тексти пісень «Сімки» дійсно менш багатослівні, але, як зазначила публіка, більш змістовні.

5IMGP92095

Серед нових пісень «Тартака» запам'яталась, наприклад, пісня зі словами "Я не такий як усі, я просто звичайний псих»...

Подекуди фронтмен гурту, коли, скажімо, глядачі замовляли занадто «співочі» і ліричні пісні, ще раз говорив, що він співати не вміє, тому «вибирайте пісні, де я б говорив».

7IMGP92207

Першими піснями, які були виконані «Тартаком» на замовлення черкаської публіки, стали «Я не хочу» та «Лицарський хрест»...

Нарешті НародUA має можливість подати інтерв'ю Сашка Положинського, яке він дав у Черкасах нашому виданню, а також іншим журналістам.

8IMGP92308

15 років на сцені

- Ці 15 років були складними. .... Не думаю, що є хоч один музикант, який скаже, що йому легко працюється. Дуже важко працювати в Україні, умов для роботи немає. Я маю на увазі умови, які б відповідали сучасним вимогам. Адже все, що нам дісталося у спадок від Радянського Союзу, воно вже морально застаріле. А нове освоюється дуже повільно, дуже мало і в невеликій кількості. Фактично, не існує ані інфраструктури, яка б відповідала сучасним вимогам, оскільки зали всі старі, вони переважно призначені для сидячих концертів, камерних, стаціонарних концертів, а сучасна музика вимагає руху, вимагає драйву. Звичайно, доводиться виходити з тих умов, які є. І так само законодавча база не відповідає тому, що відбувається у світі в плані можливостей розповсюдження музичної інформації.

9IMGP92339

Те ж саме в інформаційному просторі – не можна сказати, що умови сприяють тому, щоб український музичний продукт реалізовувався і легко знаходив свого потенційного слухача.

І ось так, долаючи якісь перешкоди, переходячи зі сходинки на сходинку усі артисти, у тому числі й гурт «Тартак», рухаються. Хтось не витримує цього навантаження і вирішує займатися іншими справами, комусь вдається триматися на плаву, хтось досягає значно більшого успіху, ніж ми. Але, на мою думку, важливо, щоб люди займалися тією справою, яку люблять. А ми свою справу любимо і поки що займаємося цим.

11IMGP924111

Втома

- Втомилися. Але вийдемо на сцену, відчуємо енергетику людей, потім вони після концерту підійдуть і скажуть вдячні слова, десь напишуть радісні слова в Інтернеті, що ми комусь врятували життя, витягнули з депресії, познайомили... Бувають такі ситуації, які підштовхують... «Давай, піднімайся, працюй, люди чекають...» І це додає сили.

12IMGP924912

Від музики, мені здається, неможливо втомитися. Тому що я, скільки себе пам'ятаю, стільки моє життя пов'язане з музикою. Я її слухаю, я її наспівую. Все підряд: від якоїсь такої махрової попси до жорсткої альтернативи і сам програвач визначає, що він буде мені ставити. У більшості випадків мені не доводиться натискати на стрілочку, щоб перейти на наступну пісню. У більшості своїй я люблю різну музику. І дуже рідко я можу сказати, що в цьому музичному стилі мені все сподобається, а в іншому - ні...

14IMGP925514

Найбільше досягнення

- Я не виділяю для себе нічого – ні досягнень, ні якихось там проблем, глибоких падінь. Звичайно, якщо трапляються якісь складні ситуації, їх хочеться якось перебороти, пережити, зробити висновки і рухатися далі. Якщо є якісь успіхи, то хочеться їх або повторювати, або перевершувати, але я не люблю на чомусь одному зациклюватися і щось одне виділяти. Для мене важливо те, що я лишаюся чесним сам перед собою в першу чергу. І все, що я роблю, я роблю не заради якогось там матеріального зиску, а заради того, щоб реалізувати себе сповна... А вже, звичайно, коли ти відчуваєш, що зробив щось таке, що тебе самого задовольняє, тоді вже починаються питання: як на цьому ділі заробити? І щоб це було не лише задоволенням, розвагою, хобі, захопленням, а було професією. Так це починалося, так це триває далі, і дай Боже, щоб воно так і залишилося.

13IMGP925413

Презентація нового альбому «Сімка»

- Дуже хороший був концерт. Неочікувано. Перший наш концерт у Полтаві був доволі невдалим. В першу чергу, в плані організації. Організатори вибрали невдале місце, невдалий час, прийшла якась кількість людей, які взагалі не знають, що таке «Тартак», і був важкуватий концерт. А от зараз був повний зал, було тісно, була тепла атмосфера, люди вдячно сприймали і новий незнайомий альбом. Потім ми співали пісні з попереднього альбому. І, звичайно, коли дійшла справа до найпопулярніших і найвідоміших пісень, то там уже був повний розрив і люди не відпускали нас зі сцени, вимагали співати ще і ще. Ми знали, що в нас... концерт у Черкасах, тому не всі сили залишили там у Полтаві ...

В лютому будемо мати альбом в довершеному вигляді... У цьому альбомі дуже багато спокійних пісень...

18IMGP926318

Черкаси

- Я Черкаси люблю. І не так саме місто, тому що з містом я менш знайомий, але люблю Черкаську область. Коли я їду в Черкаси чи через Черкаси, то отримую задоволення від самого процесу мандрівки Черкащиною. Прекрасна природа, чудові краєвиди, історія і специфічна енергетика. І навіть є в репертуарі Тартака пісня «Буча-чака»,... яка написана під час перебування на Черкащині.

 

Подаємо слова пісні «Буча-чака»

 

Сонце кидає згори палючим промінням

І я прощаюсь з бетоном, я прощаюсь з камінням.

Я втікаю туди, куди дороги не знаю,

Я втікаю туди, де мене ніхто не чекає.

В обійми природи... Там, де мало народу,

Там, де чистая вода, недоторкана врода.

Там, де листя зелене, там, де трави духмяні,

Там, де зорі вночі, там, де зранку тумани.

Лісами, ярами гребу за грибами,

Гребу за грибами ярами, горбами.

У лісі блукаю, щось під ногами шукаю.

Що знаходжу – беру, що беру, те з'їдаю.

Озирнуся довкола, душа розіллється.

Відчуваю, як серце в грудях радісно б'ється.

Побіжу до води, пошукаю сліди

Людей, що до мене ходили сюди,

Де

Приспів:

Буча, буча, буча, чака, чака, чака!

 

Не знаючи броду я полізу у воду –

Запірну з головою в цю приємну прохолоду.

То раптом голосно крикну, то під водою зникну,

То бути без одягу над безоднею звикну.

Я лежу на піску і проміння по писку

Танцює, неначе під музику диско.

Я почервонію, зовсім не маючи сорому –

Завдячую цим лиш промінню прозорому.

А там за очеретом дівчата спочивають!

На них, як і на нас, зовсім одягу немає!

Та я та мої друзі на них уваги не звертаєм –

Себе від даремної спокуси ретельно зберігаєм.

І, соромно сказати, ми продовжуємо грати

Без усякого азарту в азартні ігри в карти.

А гормональні ігри ми попалимо в багатті.

Ми в гармонії з природою і цього нам достатньо

Там, де

Приспів

 

Добра тітонька Тетяна розбудила мене рано.

Я піднявся та зібрався прямувати до рибстану.

І хай з неба дощ закрапав я лякатися не стану,

Почалапаю потрохи – не цукровий, не розтану.

По дорозі трава, на траві тій роса.

Давно по тій траві не гуляла коса.

А я далі піду, в очерет-лободу...

Пошукаю, можливо, щось цікаве знайду.

Там Бабина гора, у тій горі – нора,

Малесенька, сухесенька, зручнесенька діра.

На тій горі обідаю, у тій норі вечеряю,

А люди ту нору називають печерою.

А як будемо вертати, будемо голосно співати –

Так, що луна тієї пісні піде по світу мандрувати.

Ця земля серця і душі наші напуває світлом,

Тож нам є чому радіти, бо ми землі цієї діти –

Діти

Приспів

 

...Звичайно, негатив є якийсь, але не тягаю з собою валізу із негативом. Я негатив намагаюся залишати в минулому. І шукаю в житті лише позитиву.

Дуб Сашка Положинського в Холодному Яру

- Ні, не буваю там, але десь восени був в Мельниках, заїжджав на хутір Буду. Там же зараз уже з'явилася можливість переночувати, то я там трошки побув, залишився на ніч. Наступного ранку, звичайно, заїхав і глянув, як мій дубочок. Листячко було - значить все нормально, росте, приймається.

Ну і я думаю, що мені за свого життя не вдасться оцінити, як йому вдалося прижитися чи ні, тому що дуб - це саме те дерево, яке набирає якогось розмаху значно пізніше, ніж триває людське життя.

16IMGP925816

Як відгуляли новорічно-різдвяні свята...

- Я не дуже гуляю насправді. Прикро, що цього року так сталося, що я не зміг Різдво зустріти з батьками, бо несподівано виник концерт у Києві, і довелося лишатися там. Але в інші дні помандрував: і до батьків заїжджав, і їздив до друзів, і так просто їздив по приємних місцях. Новий рік зустрічав у Ялті, Різдво зустрічав у Херсонській області, а потім відразу поїхав на концерт у Київ, і потім до батьків. А перед тим, як відправлятися в тур, ще вдалося вирватися на кілька днів у Карпати, так що фактично я вже за два тижні нового року побував і в Криму, і в Карпатах, і море бачив, і гори, і степи, і ліси, все об'їхав. Всю Україну, можна сказати, об'їздив буквально за кілька днів цього року.

Благодійність

- Ви знаєте, я не дуже люблю благодійність і всі ці благодійні проекти, уже трішки втомився від участі в них...

Дивно склалося, що наприкінці року ми фактично з однієї благодійної акції потрапляли в іншу. Спочатку ми брали участь у благодійній акції в Запоріжжі, де збирали кошти на лікування онкохворій дівчинці. Потім наш ювілейний концерт був тісно пов'язаний із благодійним проектом, спрямованим на збір коштів для дівчинки Мар'яни, яка не чує і їй треба повернути слух. А потім буквально через день ми поїхали до Львова і там теж брали участь у благодійному ярмарку. Там був великий проект, на якому збирали гроші для того, щоб придбати новий рентгенівський апарат дитячій онкологічній лікарні.

Така дуже показова для України ситуація: величезна лікарня, де дуже багато діток лікуються, а рентгенівський апарат, якому вже більше 30 років, уже і морально, і фізично застарів, і тримається на вольових зусиллях медперсоналу лікарні. І коли ти дізнаєшся про такі факти, а місяць тому у Львові відкрився стадіон, який коштує величезні гроші, на які можна було купити обладнання для всіх онкологічних лікарень України... І такий дисбаланс, що ми приділяємо багато уваги непотрібному по великому рахунку футболу, а лікуванню дітей ми зовсім уваги не приділяємо.

І щоб підвести риску під питанням благодійності – чому я її не люблю. Тому що є дуже велика кількість проблем, які потрібно вирішувати, і є дуже велика кількість людей, тварин, яким потрібна наша допомога. Є велика кількість людей, які займаються цими проектами, які витрачають сили, час, кошти на те, щоб усі ці проблеми вирішувати, а вони нікуди не зникають. І я вважаю, що вони не зникають, бо потрібно шукати вирішення цих проблем значно глибше і намагатися вирішити глобально наші проблеми, починаючи із державотворення і закінчуючи будівництвом справжнього громадянського суспільства. От на що треба, мені здається, всі ці позитивні зусилля в першу чергу спрямовувати. І вирішуючи загальні проблеми, ми зможемо допомогти кожній окремій людині. Можливо, я в чомусь ідеаліст, але я вважаю, що добрі справи без певної ідеалізації робити неможливо.

Футбол

- Я не фанат, я люблю футбол, люблю дивитися футбол, люблю грати у футбол, граю в футбол у команді артистів, яка називається ФК «Маестро» ... Це вже триває кілька років. У нас є тренування, ігри, ми беремо участь у турнірах, у різних комерційних і так далі іграх, але коли постає питання піклування про дітей, про їхнє здоров'я і розвиток комерційного футболу (не загальний розвиток дитячого футболу, а саме розвиток комерційного футболу), то, звичайно, я вважаю, що на першому місці мають бути діти і їхнє здоров'я.

Відновлення сил

- Коли я дуже втомлююся (в першу чергу, звичайно, втома психологічна, бо фізична якось легше відновлюється), - поспав... І навіть коли багато концертів - вистачає просто поспати в автомобілі під час переїзду (в автобусі, вірніше) і нормально поїсти, і вже відчуваєш, що сили є. А психологічна втома дається взнаки, звичайно, тоді просто треба десь побути на самоті чи наодинці з природою, якщо є така можливість.

Якщо є можливість вирватися на природу, то, звичайно, кудись тікаю. І є прекрасні місця, я їх знаю дуже багато, і можу втікти з величезним задоволенням туди. В тому числі є такі місця і на Черкащині. Але не часто це вдається зробити. Тоді просто зачиняюся вдома в Києві, закриваю всі двері, вимикаю телефони, мене немає ні для кого, і можу так день, два, три (залежно від того, чи дозволяють обставини і як я почуваюся), просто ізолювати себе від будь-якого спілкування зі світом. Читаю книжки, можу побавитися в якісь комп'ютерні ігри, дивлюся фільми.

Книги

- Читаю дуже багато всього. Зараз у мене іде таке окреме читання трьох книжок. Читаю спогади Лі Куан Ю – книжка присвячена будові сучасного суспільства в колись колоніальному Сінгапурі. Друга книжка – це історія християнства. Я не цікавлюся християнством, я цікавлюся історією, але чому б не поєднати одне з іншим... Тим більше, що книжка досить цікава. І третя – «Хронос» ... вилетіло ім'я автора – Тарас... (Антипович – НародUA)

До речі, «Хронос» я буквально тільки вчора ввечері почав читати. Вона така невелика по об'єму, але дуже класно і легко читається. Я люблю виділяти книжки українських авторів, які легко читаються, і які мають при цьому глибокий зміст. Я вважаю, що ця книжка має глибокий зміст, так що всім раджу...

Захоплення

- Я думаю, що такого якогось особливого захоплення у мене немає. В принципі я і музику не виділяю для себе як захоплення. Можливо, просто я захоплений самим процесом життя, і вже в межах цього процесу шукаю для себе різні приємності, серед них може бути музика, може бути згаданий тут футбол, читання, перегляди фільмів, спілкування з людьми, мандрівки, милування природою, вивчення історії і багато-багато іншого.

Майбутній тур і плани

- Обставини існування українських музикантів наскільки несприятливі, що щось конкретно планувати дуже складно. Оскільки в нас немає спонсора (його немає з кількох причин, які я можу назвати, якщо комусь буде цікаво), то все доводиться організовувати власними силами. А ці можливості залежать у тому числі і від протилежної сторони – від співорганізаторів, від міст, в які ми б хотіли приїхати з концертом. У деяких містах, куди б ми дуже хотіли б приїхати і дати концерт, просто немає де виступити. Немає ані концертних залів, де ми могли б зіграти, немає відповідних клубів, немає нічого. А інколи є щось, але воно зовсім непридатне для того, щоб ми там виступали. Інколи є і придатне, а люди кажуть: «Ми таке не приймаємо, нам таке не потрібно і наша публіка на таке не піде».

І говорити про якусь кількість завжди дуже складно. Мені завжди хочеться більше звертати увагу на якість. Хочеться, щоб після концерту в кожному місті ніхто б не сказав: «Щось «Тартак» сьогодні халявненько виступав». Ми цього собі не дозволяємо і, можливо, через це якщо вже нам вдається зробити якийсь гарний концерт у якомусь місті, то нас уже починають знову і знову туди запрошувати. І є кілька гарних прикладів цьому. Та ж сама Полтава – після вчорашнього концерту вони вже ведуть розмову про наступний концерт. І в інших містах після першого вдалого концерту ми вже два роки концертуємо кожні півроку, нас запрошують. Якщо вдасться якісь нові стежечки в маршрутах протоптати, то, можливо, об'їздимо абсолютно всю Україну, бо наш попередній тур не зміг охопити всю Україну через ті складнощі, про які я вже говорив.

Знаєте, спонсор теж не вирішує проблеми. Я спілкуюся із багатьма зі своїх колег. І дуже багато музикантів. навіть коли в них є хороші спонсори і вони організовують їм тури по всіх містах, дуже часто приходять на сцену і бачать, що зал напівпорожній, людей дуже мало. А артисти такі речі сприймають дуже вразливо. І знаєте, буває так, що ти спілкуєшся з кимось із колег і він каже: «Ну так, ми от поїздили по всій Україні туром і ми вже більше не хочемо, тому що це невиправдано ні морально, ні матеріально... Ми краще будемо сидіти і чекати якихось запрошень, коли є спонсори, коли є хороші організатори. Ми приїхали, виступили, отримали свій гонорар, і поїхали додому чи в наступне місто. Ми хочемо працювати за такою схемою...»

«Тартак» для себе вибрав поки що інший шлях: ми хочемо їздити всюди, де нас готові прийняти. Звичайно, бувають концерти, коли ти виходиш на сцену і розумієш, що немає аншлагу, що люди з якихось причин не прийшли. І якщо зациклюватися дуже сильно на цьому питанні, на кількості людей, то звичайно, можна загнати себе в глибоку депресію і сказати: «Усе, я нікому не потрібен в цій країні, буду займатися...»

Нещодавно пропонували перекупити бізнес у одного іноземця і продавати пончики. От буду продавати пончики. Але якщо ти виходиш на сцену і розумієш, що так, прийшов неповний зал, прийшла третина, чверть, десята частина... але прийшли люди, яким дійсно потрібна твоя музика, і вони готові співати з тобою всі твої пісні, готові тебе тримати на сцені скільки, скільки ти витримаєш, то коли ти піддаєшся саме цим людям, то уже загальна кількість відступає на друге, третє чи п'яте місце.

Обмін годинниками з шанувальниками

- Нічим обмінюватися, крім позитивних емоцій, сьогодні не планую, а ця акція з годинником вона ще триває. Просто я трошки забудькуватий і забув його прихопити з собою. Лежить у мене годинник з нашого харківського концерту і я весь час його забуваю взяти на наступний концерт, щоб обмінятися. І так уже кілька концертів я проґавив. Ми уже після Харкова виступали в Полтаві і перед тим був прекрасний концерт в Одесі. І ще до того в київських клубах були концерти, і я просто забув. І кожен раз приїжджаю, а він у мене лежить на видному місті, і тільки в той момент, коли я збираюся в поїздку, він мені на очі не потрапляє. Можливо, якийсь він зачарований, і та харківська дівчина, в якої я його виміняв, наклала там якісь чари, щоб Сашко не зміг його поміняти і хай він залишиться Сашкові на все життя...

 

 

Фото НародUA

Поділіться з друзями: