Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


08 Груд 2011

Сашко Лірник уже 25 років розважає дітей своїми містичними казками

Читайте більше в рубриці Людина
 

Казкар Сашко Лірник уже 25 років розповідає дітям казки. Уже дорозповідався до всіляких звань. Але то все, так би мовити, дурниці. Головне, що дітям (не зовсім малим, а вже старшим фантазерам-норовливцям) його химерні казки таки подобаються. А дорослим, можливо, навіть більше ніж дітям. Це такі собі моторошнуваті казочки про відьом, Смерть і «чорних козаків»-характерників, які то помирають, то оживають, мов ті зомбі… Й багато про що іншого.

Сьогодні Олександр Власюк – зірка ТБ та всіляких фестивалів. Часто в нього беруть інтерв’ю і, можливо, це вже навіть йому набридло. Він знімається в кіно і робить мультфільми. Звісно, на теми своїх казок.

Перший раз ми з казкарем Сашком зустрілися майже далекого 2003 року. Тоді ще він був не в зеніті слави й навіть змушений був здобути освіту «будівельника», щоб жити й не дуже тужити.

Відтак ми зустрілися через 8 років на толоці вже зовсім в іншому регіоні, коли Сашко Лірник уже пожинав плоди слави.

 

Сашко Лірник

Народився 24 січня 1963 року в місті Умань. П’ятнадцять років
прожив у Росії, в Мурманську. В 1995 році повернувся в Україну,
одружившись.
Живе в Києві. Записав 4 диски: «Казки лірника Сашка», «Дорослим
і дітям», «Химерні оповіді», «Казки для старшеньких». Його
аудіо-казки – не тільки фантастичні оповіді, але й спів, гра на
лірі та інших інструментах, всіляке кумкання, завивання та інші
чудасії. І все в одній особі. Втім, ці справжні аудіо-вистави
допомагали йому творити й інші музиканти та відомі люди. Його
творчість – ще й пісні з гуртами «Рутенія», «Чур», «Вій», «Кому
Вниз»… Володіє такими музичними інструментами, як колісна ліра,
варган, бубон, гітара. За сценарій до мультсеріалу «Моя
країна-Україна», який сам і озвучував, у 2010 році став
лауреатом кінофестивалю «Відкрита Ніч». Зараз разом із
Владиславом Чабанюком та іншими, як то кажуть, ентузіастами, вже
фактично закінчує знімати малобюджетний художній фільм за
мотивами своєї казки про Чорного козака.

 

Хто ж такий лірник Сашко і як усе починалось?

 

Сашко Лірник марив із дитинства морем. Потрапив в Одеський інститут інженерів морського флоту. Як інженер-кораблебудівник у 1985 році їде в далекий Мурманськ. Там із земляками створює товариство української культури, земляцтво. Видають газету, мають недільну школу, самодіяльність, вертепи...

Час від часу приїздить в Україну. Зблизившись із Чорноволом, їздить із ним по рідній Черкащині. Згадує, що кандидат у президенти вдягнений був у старенькі босоніжки і не мав ніяких «Мерседесів»... Під час студентської «революції на граніті» у жовтні 1991 року з’являється на голодному майдані із мурманським вертепом.

Повернувся на Батьківщину в 1996-му, познайомившись із Лесею Добрий-Вечір, учасницею гурту «Вій».

_IGP9634

 

Про одруження він розповідав нам таке.

– Почалося з луцьких фестивалів авторської пісні «Оберіг», на які приїздив з Мурманська. Познайомився із львів’янином Олесем Старовойтом, який згодом запросив мене на фестиваль «Срібна підкова» як члена журі. Мене вже знали і полюбили, передусім, за мою пісню «Дума про козака Дудаєва». Написав її на сороковий день після загибелі Дудаєва.

Коли на сцені з’явився гурт «Вій» із Дмитром Добрим-Вечором, побачив дівчину-перкусієністку. Закохався і сказав: «Це – моя дружина». Підійшов до неї з пляшкою пива й успішно познайомився…

 

Про ліру

– Розповідав казки... Спочатку акомпанував гітарою, але – не той стиль. У свій час познайомився з Іваном Макаровичем Гончаром і побачив у нього старовинну ліру. Знайшов майстра Толю Пасічного, який і для мене зробив інструмент за моїми ж кресленнями. Потім я переробляв її кілька разів і зрозумів, що це те, чого бракувало.

І не випадково з’явилася ліра. Якось був на День Києва на Андріївському узвозі й зупинився біля виставки наших давніх народних інструментів. Висіла на стіні ліра.

Між іншим, однакових лір практично не існує – вони завжди індивідуальні, створені серцем і душею лірника. А ця була абсолютною копією моєї, створеної моєю уявою. І називалася вона «Власюкова ліра». Виявляється, що останній лірник, який ходив по Україні, мав прізвище Власюк і в 1982 році помер.

 

Про рід

– Відкопав свої корені. Ще батько як сімейну легенду розказував мені про прадіда, запорозького козака Івана Власа. Урешті натрапив на реєстр 1534 року козаків першої Бузівської сотні поручника Яна Оришкевича. За участь у лівонській війні козаки отримали по золотому, і в першій сотні був козак Іван Влас.

 

Про початок кар’єри казкаря

– Взагалі, я любив різні історії вигадувати, розважати дітей і дорослих. У Росії це стало єдиною можливістю навчити дітей української мови. Приходив у дитячий садочок, навколо збиралися діти українців і росіян, слухали із задоволенням мої казки, і жодного мовного бар’єру не було. Казок спочатку не записував, розповідав, вигадував нові. Але випадково у 1989 році поїхав до Москви на фестиваль української культури. Були метри української діаспори в Росії – оперні співаки, танцювальні колективи, – і тут я, такий молодий і непоказний. Лише розказав історію про жида Лейбу, яку ще батько мені оповідав, і став лауреатом фестивалю.

Казки народжувалися цікаво, прямо з життя. Так, біля села Сабадаш, недалеко від Бузівки, звідки батько родом, тракторами розорали могилу. Колись там, під Охматовом, була битва козаків із турками. І могили були: одна – козацька, одна – турецька. Як одну, так і іншу, народ не чіпав («мертві сраму не імуть»), аж до більшовиків. Так ось, розорювали їх тракторами. Я побачив турків, похованих традиційно сидячими. Побачив – і з’явилася казка про яничарський скарб.

Прочитав козацький реєстр, де був Грицько Кобиляча Смерть, – постала ще одна. У потязі бабця історію свого життя розповіла – й надихнула на іншу казку…

 

Про головну подію в житті

– Найголовніша подія в житті - це коли я народився.

 

Про найбільші зміни за останні 10 років

– Як кажуть студенти, спочатку ти працюєш на залікову книжку, а потім вона на тебе. Почала давати плоди моя творчість протягом 25 років: і казки на телебаченні, і мультики мої, і зйомки кіно. Мудріший став. Став цінувати те, на що раніше уваги не звертав. Підросло те покоління, що на моїх казках виросло. І я тішуся з того і маю оптимізм у поглядах на майбутнє України. А ще у мене народився син Ваня.


 Про що найбільше думає

– Зараз – про батька свого, синочка Ваню і обдумую, як кіно далі знімати. Ну і ще про жінок красивих.

24234

 

Про дитячі роки

– Любив квіти і ловити метеликів. Любив дивитися як батько бриється. А ще любив читати. Читав всюди і завжди. По ночах під ковдрою з ліхтариком, бо батьки сварилися.

Не любив риб’ячий жир і чомусь опеньки їсти. А зараз їх обожнюю. Особливо з цибулькою, олійкою і часничком.

 

Про оберіг

– Пісня «Manchester et Liverpool» композитора Андре Поппа із словами Роберта Рождественського. Як не дивно.


Про найбільшого ворога

– Є кілька таких. Не хочу називати – сам розберуся.


Про те, що робить його щасливим

– Творчість і діти.



 

Насамкінець НародUA поставив три «найпідступніші» питання

– Яким словом на "б" описали б своє життя?

– Багатоцікавенним.

– Продовжіть речення: «Мене не можна...»

– Заткнути.

– Коли ми дочекаємся інопланетян?

– Вони вже серед нас

 

 

Фото НародUA

Поділіться з друзями: