Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


31 Лип 2013

Павло Лисий проводить у селі фестиваль класичної музики

Читайте більше в рубриці Людина
 

Дзензелівка - це село в Маньківському районі, що на Черкащині. Тут можна не лише "падати на дзен", а й "падати на дзен", слухаючи класичну музику. Завдяки студентові Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Павлові Лисому в Дзензелівці чотири роки поспіль проводяться Вечори класичної музики. Павло - лауреат піаністичних конкурсів в Україні (2004, 2008, 2011) та Франції (2013). Ми говорили з ним про те, чому Дзензелівку називають "центром світової цивілізації", як через пісню "Ой ти, дівчино зарученая" можна поставити під загрозу музичну кар'єру, а також про чиновників, котрі не виконують своїх обіцянок і "подумки" підтримують цікаві ініціативи.

 

pavlo

 

 - Як виникли Дзензелівські вечори класичної музики?

 

- Спочатку з'явилося бажання поділитися із односельцями музикою, яка хвилювала людські серця 100-200 років тому. У селі в людей немає змоги почути подібну музику. У моєї мами почали питати, де я навчаюся. Коли вона відповіла, що у консерваторії, то почула: "Ага, значить буде технологом на консервному заводі!". Хотілося трішки показати, чим я займаюся і показати музику інших епох, яка займає весь мій час. Навіщо це потрібно? Це складне питання. Вечори класичної музики стартували в 2010 році, і щороку якось так складається, що вони виходять на новий рівень. Спочатку було двоє музикантів, потім четверо, потім десятеро. Та й рівень музичного матеріалу, який ми виконуємо, останні роки краще підібраний. Я ніде не чув, щоб був фестиваль класичної музики в селі. Це може бути якоюсь родзинкою якщо не всеукраїнського масштабу, то принаймні, нашого краю. Не знаю, чи вдасться нам стриматися, щоб це проходило тільки щоліта. Тому що ми вже грали тут 1 січня концерт, 15 червня приїздив баяніст, мій товариш, який давав концерт. Рік тому був поза фестивалем фольклорний концерт. Не обіцяю, що ми стримаємося і обмежимося лише літніми концертуваннями. Хотілося б, щоб фестиваль і надалі проводився в якісь певні дні літа, а протягом року щоб сюди приїздили люди, яким цікаво пограти для такої невибагливої, непрофесійної публіки, котра часом набагато тепліше сприймає твори, які ми виконуємо. Бо ці люди сприймають музику не інтелектом, як професійні музики, а внутрішнім єством. Часто можна побачити сльози на очах, значить щось зачіпає. І це приємно, що в моєму селі таке діється, і що люди можуть почути таку музику. Крім того, мої мама з татом завжди біля господарства, прив'язані до нього і не мають змоги поїхати до Києва. Хіба раз на рік можуть поїхати, щоб побувати на якомусь концерті. А так я крім того, що граю сам, ще й друзів привожу, показуючи татові і мамі в якому я середовищі перебуваю. От такі мої, поки що дитячі, цілі - показати музику, якою я займаюся.

 

afisha

 

oip

 

Перший фестиваль відбувся чотири роки тому - 31 липня 2010 року. Тоді для дзензелян грали Павло Лисий та Орест Смовж

 

IMG 7985

 

З кожним роком кількість учасників Вечорів збільшувалася

 

- Друзів доводилося агітувати, щоб приїздили в Дзензелівку?


 - Це було нескладно, бо це мої близькі друзі. Я не приходив і не казав, що треба їхати в село і грати концерт. Просто завжди в різних розмовах і різних контекстах згадується Дзензелівка, те, що в нас тут діється. І кожному, звичайно, хочеться подивитися, що це таке, а також пограти. Усі сприймають добре, уже кілька років поспіль із задоволенням приїздять. Тепер тільки постає питання стосовно того, що когось іще хочеться привозити, але в нас немає таких ресурсів. Наприклад, зараз усі живуть в нас вдома, а це не завжди комфортно, коли в одній хаті 15 людей. Але після закінчення фестивалю усі відразу запитують, чи будуть вечори в наступному році, що будемо грати тощо.

 

Настя Друзюк і Денис Сагіров

 

Анастасія Друзюк (народний вокал) і Денис Сагіров (бандура)

 

smovz

 

Скрипаль Орест Смовж

 

dekysha

 

Грає Альона Декуша

 

igor

 

Віртуозний флейтист Ігор Єрмак

 

pash

Дмитро Пашинський (кларнет)

 

 - Як ти прийшов до музики? Чи музика прийшла до тебе?


- Мій тато грав на гітарі. Зараз він дуже рідко це робить, бо я граю на гітарі, трішки грає мій брат, і тато каже, що йому вже стало соромно брати кілька акордів, коли є діти, які грають краще. Також прабабця грала на гітарі. А взагалі, мої дві двоюрідні сестри навчалися грати на фортепіано, у них був дома інструмент. І я коли приходив до них, мені було цікаво. Сестра Іра натискала якусь ноту, а я якимось чином відгадував, як вона звучить. Також вона вчила мене якихось простих пісеньок. Це було ще до школи. А потім я дізнався, що вчителька Алла Левченко стала набирати групу дітей для занять музикою в Дзензелівці. Так займався сім років. Вона вела і сольфеджіо, і музичну літературу... А ми їздили тільки в район, де в музичній школі здавали іспити двічі на рік.

Спочатку, мабуть, музика прийшла до мене. Але насправді я прийшов до неї. Мене ніхто ніколи не змушував цим займатися. Правда, десь у третьому класі я не міг вивчити пісню "Ой ти, дівчино зарученая". І сказав мамі, що буду кидати музичну школу, бо не вивчив і було соромно йти на урок. Смішна така причина, але не кинув.

Після закінчення музичної школи майже рік я нічого не робив, а потім мене відправили до музичної школи імені Лисенка. Вчителька - Ніна Найдич - сказала, що якщо я буду працювати, то можна буде мене підняти на рівень тих моїх ровесників, які там уже навчалися ще з першого класу, бо я туди прийшов у восьмий клас. А звідти вступив до консерваторії. Зараз закінчив чотири курси, вступив до магістратури. Що буде далі, коли отримаю диплом, не знаю. Але хотів би, щоб тут, у Дзензелівці, музика звучала завжди. Тому що тут всі мої родичі. Не знаю, де я буду далі, але хочу приїздити сюди хоча б самому, якщо не з друзями, і тут грати для односельців.

 

- Тут постійно говорять, що Дзензелівка - це центр світової цивілізації...

 

Є речі, якими Дзензелівка відрізняється від інших сіл у нашому районі. Сто років тому завдяки ощадно-позичковому товариству село справі було на висоті, велику територію охоплювало своїм авторитетом і потужністю. Усі знали, що Дзензелівка багата своїми садками, тут є виноробка, парк... Але для того, щоб це справді був центр світової цивілізації, ми зараз і проводимо вечори класичної музики. Щоб використовувати цю фразу в якомусь бодай не зовсім серйозному контексті, і вона не в усіх викликала сміх. Щоб були аргументи, що ми в чомусь справді кращі.

 

- Чи змінюється ставлення твоїх односельців до класичної музики?

 

 - Зміни можна бачити тільки в тому, що щороку приходить все більше людей на концерти. Навіть вчора прийшла одна жінка, яка сказала, що привела трьох сусідів. Збільшується кількість, а от ставлення, мабуть, завжди однакове, бо люди, які приходять, знають на що йдуть. Дехто, звичайно, сприймає так: "От ви грали угорські танці Брамса, то треба було стільці зсунути, і ми б танцювали". Я не зовсім готовий до такого повороту, бо йдеться про музику зі скарбниці світової класики. Деякі люди говорять: "О, як швидко пальцями перебирають. Треба буде ще раз прийти і на це подивитися". Але все таки більшість слухачів цінують професійне виконання класики, коли передається дух епохи. А коли талановиті музиканти, то через них це передається слухачеві. Бо часто, коли слухаєш якісь академконцерти у звичайній музичній школі, то там існують бар'єри між композитором і виконавцем, а також між виконавцем і слухачем. Через ці два бар'єри всі думають, що Бах нудний, Рахманінов нецікавий, а композиторів ХХ століття взагалі нецікаво ані слухати, ані грати. Але треба просто професійно цим займатися, щоб можна було якомога адекватніше це подати, донести до слухача музику, що була написана в різні епохи. Це не зовсім легко, цьому потрібно навчатися. Не можна просто так зіграти Баха, поглянувши на ноти. Як казав Брамс, якщо виділяти на музику десять годин на день, то це не означає, що постійно потрібно займатися на інструменті. Це може бути п'ять годин занять, а потім піти в театр, почитати книги... Усе має бути в комплексі. І тоді музиканти, які збагачуються, розвиваються, можуть відтворювати таку вічну музику, робити так, щоб вона зачіпала людей. У селі, звичайно, у людей інші пріоритети, це для них не головне. Вони споконвічно займаються іншими справами. Ще донедавна співали, а зараз уже не часто це роблять. Музика відходить на задній план. Хтось вмикає сучасну попсу - більш ритмічну, ніж мелодійну чи змістовну. Тобто, музика втратила свою сутність духовного збагачення, яку виконувала раніше.

 

IMG 9032


IMG 8968


IMG 9000


Два роки поспіль у фестивалі бере участь лідер гурту " Тінь Сонця" Сергій Василюк


- Чому концерти відбуваються саме в краєзнавчому музеї?

 

- Юрій Петрович Дудник, який очолює музей, - дуже серйозна і розумна людина. Для мешканців Дзензелівки він є неабияким авторитетом. Я з ним знайомий ще зі школи. Часто ходив до нього додому, ми спілкувалися. Також він у школі вів футбольний гурток. Стосовно вечорів, то у нас була спільна зацікавленість у тому, щоб люди слухали класичну музику. Він сказав, що в музеї є клас, куди можна спробувати принести інструменти. Виявилося, що там дуже хороша акустика. У червні 2010 року ми туди перенесли два поганеньких піаніно і зробили з них одне більш-менш нормальне. А я і скрипаль Орест Смовж, який був тоді без скрипки, зробили там перший фортепіанний концерт. Це вважається початком нашого фестивалю. Концерт тривав дві години. Не знаю, чи втомилися слухачі. Принаймні, потім ніхто не скаржився.

 

km

 

Краєзнавчий музей

 

IMG 8167

 

Закулісся. Павло разом із Юрієм Дудником

 

- Що буде далі з Вечорами?

 

- Я зараз студент, це моя основна діяльність. Не знаю, що буде потім. Відчуваю, що закінчу консерваторію, а роботи, як завжди, не буде. Хто його знає... Може й буду тут, у селі. Не знаю, що і як, але можна буде щось робити. Достатньо серйозна основа вже закладена. Було б добре, якби з'явилися люди, які б це підтримували. Зокрема, й фінансово. Ще нам, звісно, треба рояль. Зараз ми користуємося моїм домашнім піаніно, яке на причепі привозимо з дому. Воно розлаштувалося вже страшенно. Привозимо, бо іншого виходу немає. Потрібен постійний інструмент, і тільки тоді можна буде щось робити більш регулярно, а також запрошувати артистів найвищого рівня. Як не дивно, в Маньківці є роялі в музичній школі... Але районна влада уже четвертий рік уникає якихось контактів з нами. На перший концерт, правда, приїздила завідуюча районного відділу культури. Сказала, що їй страшенно все сподобалося, і щоб ми приїздили хоч завтра і забирали рояль. Я зранку тата підняв, поїхали з Дмитром Пашинським, який інструмент налаштовує. Приїхали, а вона слухавки не бере. І на робочому місці її немає. Натомість прийшов директор музичної школи і каже: "Як забрати? Це все на мені числиться! Ви хочете, щоб мені світила тюрма?". Тобто все потрібно спочатку владнати документально. Кілька днів після того телефонував тій завідувачці, але вона не бере слухавку. Тобто, ось так вони на словах нас підтримують. До речі, коли закінчився концерт, вона дуже точно сказала "Районна влада завжди подумки з вами!". Тому доводиться все робити своїми силами.

 

pia

 

Ось як доводиться транспортувати піаніно 

 

ysi3

 

Учасники Дзензелівських вечорів класичної музики

 

 

Фото Любові Ільмінської

Поділіться з друзями: