Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


06 Лист 2011

Ніла Салаутіна: майстриня-соломкарка, яка робить життя світлішим

Читайте більше в рубриці Людина
 

Де б вона не була – фактично завжди витягає із сумочки мокру солому й плете. Однак з комп’ютером соломкарка не дружить. «За комп’ютер я, якщо чесно, не сідаю – в мене немає на це часу. Цим займається мій чоловік. А я кожну хвилинку сидю за соломою», зізналася Ніла Салаутіна.

Є тільки одна-єдина річ, яка не дозволяє їй робити улюблену роботу – коли хворіє довгоочікувана донечка Анна. Тож бажаємо здоров’я Анночці й усьому сімейству, і, зрозуміло, безперервної радісної творчості…

А Ви помітили, що життя таки стає трішки добрішим і світлішим?

Ніла Салаутіна – майстер соломкарства. Народилася 1 лютого 1980 року в селі Полянецьке Уманського району Черкаської області. Солом’яним мистецтвом займається з дитинства. Перший університет – маленька бабка Марійка в маленькій глиняній хатинці біля черешневого саду з білими черешнями. Сьогодні майстриня з дуже ретельно відібраної «сяючої» житньої соломи виготовляє картини, сумочки, чоловічі й жіночі капелюшки... Але основна «родзинка» почерку майстрині – жіночі прикраси й трипільська символіка. Крім цього, Ніла Салаутіна по суті ввела в соломкарство солом’яні пояси... Її мета – «щоб життя було трошечки добріше і світліше».

"Хочеться, щоб життя було трошечки добріше і світліше. Стараюся, щоб і люди були такі, бо і серед майстрів є злі люди. Такий зараз час. Стараюся комусь нести добро і щоб до мене добре відносились..." - це перше, шо вона розповідає про себе. Потім переходимо до соломкарства.

- Я працюю з соломкою з дитинства, а на показ – десь 4-5 років. Їжджу по виставкам, по ярмаркам.

 

- Чому вирішили займатися цим солом’яним мистецтвом?

- Я, як сказала, займаюся з дитинства. Я була маленька і мене мама залишала у сусідки, бабусі в селі, а вона займалася соломкарством. Але вона плела тільки українські брилі. Я з нею була і навчилася цьому. Потім я пішла в школу і ходила на різні гуртки. Я і вишивати вмію, і макраме…

 

- А чому Вас саме в цієї бабусі лишали?

- Моя мама працювала з донькою цієї бабусі в лісництві. І мене дуже часто там залишали.

 

Ця бабуся була така маленька, худенька. Звала її бабка Марійка. І хатинка в них була маленька, глиняна. І черешневий садочок був з білими черешнями. І в цему садочку в них стояло ліжко і на цьому ліжку вона весь час сиділа – то плела, то перебирала солому, то чистила її, то віники робила з віниччя, то щітки з трави. І я весь час коло неї була, помагала.

 

Я дуже любила з бабусями спілкуватися. Я була спокійна дитина, не агресивна, не бігала, а дуже любила чимось таким займатися, посидіти з бабусями…

У школі вже я багато чому навчалася – і фотографією займалася, і макраме, і плетінням, і вишивкою, і шиттям, і всім-всім.

 

PIC_8352_- Модний капелюшок::

Модний капелюшок

 

- І фотографією навіть?

- Так, у нас у школі був фотогурток. У мого батька був старий-старий фотоапарат «ФЕД». Мені було дуже цікаво робити чорно-білі фотографії. Оці всі проявітєлі, закрєпітєлі, роствори, ванночки… Але я позаймалася трохи – і потухла.

А соломка в мене залишалася. Я завжди плела.

Після школи я пішла навчатися в Педагогічне училище. Прийду після уроків – і завжди плету. Не могла, щоб не поплести. Потім у мене робота була, що був вільний час. Я ішла на роботу, в мене весь час була солома намочена в пакетику, і тільки вільний час – я уже сиділа і плела. Я не можу просто сидіти – навіть зараз – і нічого не робити. В мене завжди солома рядом є.

Якось так з усіх видів декоративно-прикладного мистецтва соломкарство мені найбільше сподобалося.

 

- Техніка соломи дуже відрізняється від тої ж лози, наприклад?

- Дуже. По-перше, абсолютно різний матеріал. З лози не можна зробити стільки, скільки можна зробити із соломки.

Що мені ще в соломці подобається? Якщо ви вишиваєте чи в’яжете шпицями або крючком і неправильно зробите петлю – це вже видно, що тут помилка, некрасиво, змінився візерунок. А в соломці якщо виклав якось не так соломку – дивишся, а воно і так гарно, уже щось новеньке добавилося.

 


 Соломка – як пластилін. Її в яку сторону не погнеш – уже щось новеньке побачиш. Вона ніби здається крихкою, але коли її намочиш – вона стає як пластилін. З неї можна просто ліпити. 

 

 

- Що Ви плели в дитинстві?

- Плела тільки брилі з вівса. Просто бабка Марійка плела з вівса – він дуже м’який Жито взагалі – більш твердий матеріал. А овес – дуже м’якенький і легко пальчикам його плести. Але він не такий довговічний як жито.

Так ось я спочатку робила брилі. Потім стала старшою і захотілося щось нове, але літератури із соломкарства практично немає. Це вже зараз з’явилися невеличкі брошурки, які видають самі соломкарі, але там немає нічого особливого, ази. А ще років десяток тому взагалі нічого не було.

Мені захотілося цікавенького і я сама придумувала різні речі, пробувала, експериментувала. А потім ще мені чоловік в інтернеті знайшов велику книжку із соломкарства. Це теж мені допомогло.

Зараз я не йду ніде працювати і займаюся тільки соломкарством.

 

- Чи щось збереглося з Ваших дитячих робіт?

- Брилі ще лежать на горищі. Вони, звичайно, вже мишами погризені.

Справа в тому, що в мене купували брилі. Так що я з дитинства мала свої кишенькові гроші. І це також мене стимулювало. Я плела брилі, а мама ходила і продавала їх на базарі. Або хтось в наше село - Полянецьке - приїжджав і вже знали, що я плету. Так що все продавала. Я, як то кажуть, була як чоботар без чобіт - дуже довго не мала свого бриля, щоб десь вийти в ньому погуляти.

 

- І за скільки продавали?

- Ой, пам’ятаю, перший, по-моєму, за десять гривень продала. Це десь 90-й рік. Спочатку – десять гривень, потім – 20, потім – 60. А зараз у мене бриль 350 гривень коштує.

 

- А найдорожче за скільки продали Вашу роботу?

- Зараз згадую… 700 гривень. Це була картина. Рік тому продала. Зараз уже б за 700 гривень не продала. Потім сумки в мене дорогі також купували, капелюшки… В мене просто є ексклюзивні замовлення. Я роблю подарунки за індивідуальними якимись уподобаннями. Замовники говорять, що вони хочуть бачити, які деталі… Від цього і залежить ціна. Жіночі капелюшки в мене – від 300 гривень і більше. Усе залежить від складності і величини роботи.

 

PIC_8400 Прикраси::

Чарівні неповторні прикраси

 

- Що Вам потрібно для творення? За яких умов не можете працювати?

- Не можу працювати за однієї умови – коли в мене хворіє дитина, дочка Анна, їй буде п’ять років. І не тому, що я там зайнята, нема часу і так далі. Психологічно не можу. Я настільки подавлена, коли хворіє дитина, що в мене нема настрою, щоб творити. Це єдиний випадок, коли я не можу працювати.

А для творчості головне – внутрішня рівновага. Я завжди говорю: головне, щоб ми не хворіли, а все інше – гроші, побутові проблеми – не має значення. А коли доня хворіє – це мене зовсім вибиває з колії.

Хоча коли сама хворію, то можу нормально працювати. Можу з високою температурою сидіти і працювати. Чоловік сміється, каже: «Полеж». Ні, я просто не можу сидіти чи лежати. Мені потрібно весь час плести.

 


 Коли поганий настрій, то не можу вигадувати щось нове, працювати над якоюсь творчою роботою. 

 

 

Тоді я сортую солому. Спочатку відбираю грязну солому, залишаю тільки чисту. Потім сортую на довгу і коротку, на грубу і тонку… Таку роботу я можу робити навіть якщо є якісь неприємності. Так само робити якісь елементарні речі – плести стрічки… Тобто це робота, над якою я не задумуюсь. А от уже якщо мені треба створити щось нове – тут потрібний відповідний настрій. Я одну сумку робила тиждень. Ніби бачиш, знаєш, як робити, але.. Я цю сумку розшивала, розплітала, мені не подобалося…

З іншого боку, сама робота заспокоює. Навіть якщо у тебе був не зовсім хороший настрій.

 

Плетіння допомагає знайти рівновагу, заспокоїтися.

 

- Якою взагалі має бути солома, щоб стати творчим матеріалом? Знаю, що Ви самі жито вирощуєте. Скільки висіваєте і як добираєте?

- Сію я жита десь 3-4 сотки разом з мамою. Збираю, починаючи від його цвітіння.

Як тільки жито починає цвісти – відразу починаю збирати. Жну не все за один раз, а через кожні 3-4 дні. Трошки вижала – воно підсохло, я забрала і знову трошки вижну. Від цего залежить гнучкість соломи. Так доходжу до того, коли жито дозріє і вже жовте.

Тому в мене виходить багато видів соломи: тверда, м’яка, груба, тоненька… Для того, щоб гарний вийшов виріб головне – гарно підібрати солому. Це дуже важливо.

Якщо для об’ємного плетіння візьмеш м’яку солому – вона не буде тримати об’єму, а буде гнутися. А якщо для тісьомочки, для капелюшка візьмеш тверду солому – той капелюшок буде такий, що ним можна гвозді забивати. Тому саме головне – підібрати солому.

А для соломи головне – щоб вона була чиста і гнучка. Але не дуже м’яка, а така гнучка, еластична.

Я не працюю з чорною соломою, тому прискіпливо вибираю тільки чисту.

Я їздила по різних виставка, ярмарках. Люди приходять і питають: «Що Ви робите з соломою, що вона у Вас така біла, чиста, блискуча?» Я кажу, що нічого не роблю, я її дуже ретельно відбираю і викидаю чорну солому. А вони в’яжуть все підряд – і грязну…

 

- Чому жито?

- По-перше, в жита – найдовше стебло. Я пробувала і пшеницю, і ячмінь, і овес.

Дивіться – є стебло. А на ньому такі «колінця», перетиночки. Я беру стебло від перетиночки до перетиночки. Це, як мене ще бабка Марійка навчила, називається «дудлиця».

В пшениці, ячменю, вівсі є тільки одна дудличка, рідко – дві. А в житі – три дудлиці, тому що воно росте до трьох метрів висотою. І дудлиці в жита довгі. А чим довша дудлиця – тим краще для виробу, краще плести, менше підставляти дудлицю до дудлиці. Тоді цупкіший виріб виходить.

І сама солома жита гнучка і не м’яка. Вона довше зберігається.

 

PIC_0269 Персональна виставка::

Персональна виставка

 

- І жито у Вас на городі теж більше двох метрів виростає?

- Так, так. Ми з мамою її огороджуємо по всьому периметру, коли воно виростає до метра. Це для того, щоб вітер не ламав її. Тоді вона падає на тинок, а не на землю і не чорніє. Інакше доброї соломи не збереш.

 

- Вручну все жнете?

- Так, жну, несу на подвір’я, розстеляю скрізь, щоб вона сохла на сонечку.

 

- Я бачив у Вас дуже багато різних виробів – і капелюшки, і намиста, і сумочки… А що Вам найбільше подобається робити?

- Жіночі прикраси. Справа в тому, що жіночі прикраси із соломи – дуже рідкісні. У соломкарстві багато роблять головних уборів, роблять сумочки, декоративні маленькі речі – дзвіночки, янголи… А жіночих прикрас дуже мало.

Коли я серйозно зайнялася соломкарством – я почала думати: «Над чим же мені працювати?».

Після когось щось переробляти не хочеться. Не хочу робити те, що робили всі інші. Хотілося зробити щось таке, щоб показати себе як майстра.

Соломкарів не так багато. Ти знаєш, що для такого майстра характерні чоловічі головні убори, для такого актуальні янголи… У кожного майстра повинен бути свій почерк, за яким би взнавали тебе і бачили, що це – твоя робота.


 У цей момент для мене головні – жіночі прикраси. Я не зустрічала майстрів, які б ними займалися. Думаю, жіночі прикраси і стануть моєю візитною карткою. 

 

 

Два роки тому я поїхала на міжнародний фестиваль соломкарства в Луцьку і привезла свої роботи. Там було дуже багато майстрів: 40 майстрів з України і 40 – з інших країн. І була з Білорусії дуже знатна майстриня. Можна сказати, метр соломоплетіння – Лідія Главацька.

Тоді ще в мене не було дуже відпрацьованої техніки. І вона підійшла до мене й каже: «Видно, що Ви ще навчаєтесь техніки, але є такі роботи, які я ніде й не бачила».

 

Наприклад, я придумала солом’яні пояси. До цього часу ще ніхто із соломкарів не робив поясів солом’яних. І ця майстриня відома, якій уже сімдесят років, сказала, що скільки їздила, скільки всього бачила, але поясів ще ніде не бачила.

Ще я роблю цілі набори з поясу, намиста, сережок, браслетів. А на сумках я додаю елементи з прикрас. Таким чином, розшиваю сумку такими «спіралями».

Тобто намагаюсь робити те, що ніде ще не бачила.

Так що тут не головне мати досконалу техніку, майстерність, а головне – мати творчість. А майстерність із часом прийде. Чим більше працюєш – тим більше набуваєш майстерності. А от коли творчості немає – тоді, звичайно, важче.

Є такі майстри, які просто копіюють вироби інших, інколи просто щось символічно змінюють.

Я відчуваю, що соломкарство – для мене. Усе наче йде мені до рук, особливо дуже напружуватись і шукати не треба.

Наприклад, сьогодні ще одна річ мого «почерку» - трипільські спіралі. А починалося з того, що мене запросили на щось на зразок фестивалю трипільської культури. У нас же ж тут на Уманщині – і музей трипільської культури є. І я сиділа довго і думала, що б таке трипільське використати. Побачила трипільські символи і зрозуміла, що це – моє.

Вже використовую трипільські спіралі у виробах. Вони самі до мене прийшли.

Потім я попробувала сережки такі робити. Потім -  розшила ними сумку.

І вони настільки мають магічний вплив і настільки гарно виглядають…

Я шукаю свій почерк. Не хочу перероблювати після когось.

Хтось зробив капелюшок з двома квітками, а інший зробив той самий капелюшок тільки із трьома квітками. Це не моє.

Хочеться чогось нового, свого стилю.

Надалі планую більше дізнатися про Трипілля і поєднати соломкарство із Трипіллям.

Трипільці взагалі були першими землеробами на землі, вирощували злакові, і тоді, зрозуміло, була і солома. Думаю, її теж використовували. Не обов’язково в плетінні. Так язичники активно використовували солому в своїх обрядах. Спочатку вони приносили в жертву людей, а потім, коли з’явилася солома, вони робили з неї солом’яні опудала і спалювали їх на вогні.

Зараз теж із соломи роблять невеличких декоративних жінок і чоловіків, так би мовити, удосконалюють ці опудала.

 

PIC_0211 Капелюшки на всі смаки::

Кожна жінка знайде тут свій капелюшок

 

- Я сподіваюся, що їх не спалюють…

- Їх зараз, звичайно, не спалюють, бо вони дуже гарні. (Сміється.) Але, як бачимо, соломкарство має дуже глибокі коріння.

 

- Які основні події Вашого життя?

- Основна подія – це моя донька. Тому що дуже довгоочікувана донька… Потім важливими були для мене міжнародний фестиваль, персональна виставка.

 

- Ви навчали дітей…

- Якщо мене запрошують в школах чи інших закладах проводити майстер-класи, ознайомлювати дітей з цим мистецтвом, соломкарством – я завжди стараюся взяти участь. І не обов’язково за гроші.

Два роки тому працювала в Будинку дитячої та юнацької творчості в Умані, старалася, щоб діти приходили, розповідали про життя, спілкувалися. Коли попрацювала з дітьми – побачила, що зараз дуже жорстокий світ. І батькам в основному нема часу для морального виховання дитини.

Багато діток приходили просто поспілкуватися, розказати, які проблеми в школі…

Уже я не працюю там. Весь потенціал убили вищестоячі службовці. Їм обов’язково потрібні виставки, показники, а я вважала, що позашкільний заклад повинен бути не для показухи, а щоб діти могли поговорити і взяти щось моральне для себе. Ми ж не тільки з дітьми плели, а грали в різні ігри, діти сміялися...

У мене взагалі правило: стався до людей так, як би ти хтіла, щоб до тебе відносились.

І я завжди так стараюся відноситися до людей. Не завжди є така ж відповідь, але, я думаю, може, в них в душі щось залишається.

 

 

- У дітей, з якими Ви працювали, виникло бажання займатися соломкарством?

- Так, було деякі  і додому хотіли приходити займатися, але поки я не хочу за гроші вчити. Раз у тиждень чи місяць я могла б займатися не за гроші, а щоб серйозно вчити в мене поки нема часу. Мені самій ще треба дуже багато працювати, вдосконалюватись. Я хочу взяти участь в деяких конкурсах, попасти в Спілку майстрів України. Мені ще над своєю майстерністю треба багато працювати. Якщо мене вже будуть знати як майстра із соломкарства – тоді я вже буду брати учнів для того, щоб передавати це ремесло далі.

 

- Таке дивне питання – чим схожі солома і життя?

- Я не знаю чим вони схожі, але своє життя без соломи я вже не уявляю. Не уявляю себе, щоб не плести. Їду на ті ж виставки в Черкаси, Чигирин, Канів. Київ – в мене завжди з собою мокра солома. Я в дорозі постійно плету. Так само ходжу з дитиною гуляти: дитина там грається, а я плету.

 

Жито майстрині – вирощене й зібране за власною технологією на власному городі.

 

- Я так зрозумів, плести потрібно з мокрої соломи?

- Так, коли плетеш, зв’язуєш чи зшиваєш нею, вона має бути мокрою. Тоді можна надати різну форму, можна закрутити в різні сторони. Вона тоді дуже гнучка. Бо коли вона вже висохла, то бажано її вже дуже не гнути – може тріснути.

 

- Ще одне чудернацьке питання: якщо б Вам випало перетворитися на один із Ваших виробів – ким би Ви стали?

- Мабуть, дзвіночком. (Сміється.)

 

- Вас приваблює дзвін чи як виглядає виріб?

- Ні, просто він такий повітряний, такий легкий...

 

Фото надані Нілою Салаутіною