Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


04 Серп 2017

Наталка Ярема: жити і любити, любити і жити

Автор 
Читайте більше в рубриці Людина
 

Я – надзвичайно емоційна людина. Любов для мене понад усе!

«Десь в душі я трохи філософ. Люблю писати есе, в яких ділюсь своїм баченням світу та людей. Це цікаво. Цікаво знаходити свого читача, який переживає у якийсь момент те ж саме, що й ти», – розповідає Наталка Ярема – героїня рубрики «Людина».

20269885 1983235045225992_1606157604_n

Наталка Ярема народилася у Львові. Свої дитячі роки провела у мальовничому селі Циків Мостиського району Львівської області. За освітою – інженер-геодезист. Закінчила геодезичний факультет Львівської політехніки. Працює викладачем на кафедрі картографії та геопросторового моделювання у Львівській політехніці. Друкувалась у журналах «Дніпро», «Чорнильна хвиля», альманахах «Ліра», «Вінтаж», «Берегиня», «Галактика любові», «Усі ми родом з дитинства: «Оберіг», газеті «Кримська світлиця».

Жити і любити

Інколи можна почути від людей, що вони не знайшли себе у житті, є непотрібними, життя не склалося, все погано.  Є просте правило: якщо ви заглибились в себе, бачите тільки себе, люди вам нецікаві -  ви ніколи не станете цікавими людям. На мою думку, людина має просто жити і любити, любити і жити.

В найкращих українських традиціях

20292461 1983246991891464_1148781464_n

Я народилась у Львові, але обставини склались так, що мої батьки змушені були повернутись у село. Швидше, тоді вони були засмучені тим, що покинули місто. Ми приїхали жити до бабусі. А тепер я навіть не можу уявити своє дитинство без Цикова. Цей чарівний куточок України зачарує будь-кого своєю природою, безмежними полями, річкою, лісами. Дитинство моє було цікавим та яскравим, певно, ще й завдяки непересічним людям, серед яких зростала. Вони були усі справжніми. Мало хто з них мав за плечима університети, а проте, вони уміли жити. Ці люди ходили до церкви, молились Богу, працювали на землі, в найкращих українських традиціях виховували своїх дітей. І знаєте, що мені запам’яталось? Доброзичливість. Доброзичливість і повага одне до одного, а ще жарти. Вміли жартувати навіть у непростих життєвих ситуаціях і завдяки сміху виходити з них. Моєї бабці вже нема, а майже кожен день згадую її жарти, повчання, її виваженість і життєву мудрість.

Мріяла бути лікарем

В дитинстві мріяла бути лікарем. Мені тоді здавалось, що кращої професії нема. Просто мама була фельдшером. Коли приходила з роботи додому, в хаті пахло ліками. А ще мама лікувала довкола всіх сусідів. Лікарем я не стала. Але тепер не шкодую. Знаю, що інколи треба всі ноги сходити, щоб знайти щось своє. Я вступила на геодезичний факультет Львівської політехніки.

Львів закохав мене у себе

Недарма Кузьма співає: «То є Львів - мій колєга». Львів закохав мене у себе з першого погляду, з першого подиху. Я люблю тут усе: вузенькі вулички, величну архітектуру, культуру, прекрасних людей, львівську говірку, а без львівської кави вже не можу прожити одного дня. Це – моє місто! Воно прекрасне, воно особливе, воно справжнє, адже стоїть на міцному підмурку давніх традицій української інтелігенції, високої культури та великого патріотизму. Інколи, щоб повернути собі втрачені сили, просто можу пройтися вуличками Львова, заглянути у  крамнички, а ще купити якусь маленьку дрібничку.

Щастя творчості

Зараз живу у Львові. Працюю викладачем на кафедрі картографії та геопросторового моделювання Львівської політехніки. А ще пишу прозу і вірші. Почала писати не так давно – років п’ять тому, хоча в дитинстві та юності часто складала невеличкі віршики. Та, кажуть, у юності пишуть усі.

Десь в душі я трохи філософ. Люблю писати есе, в яких ділюсь своїм баченням світу та людей. Це цікаво. Цікаво знаходити свого читача, який переживає у якийсь момент те ж саме, що й ти. Коли закінчую своє нове творіння і розміщую його в мережі, з нетерпінням чекаю на реакцію людей.   Недавно почала писати оповідки - історії з життя простих людей. Інколи так захоплююсь написанням, що для мене вже не існує навколо нічого. Коли пишу - уявляю тих людей, їх життя, побут, відносини між ними. У ці моменти живу між ними, навіть стаю одною з них. Певно, то й є щастя творчості?

Я – надзвичайно емоційна людина. Любов для мене понад усе! Люблю своїх батьків, родину, друзів, свою землю, а ще люблю подорожувати. Про що мрію? Мрію про велику гарну сім’ю та велику мирну Україну.

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему