Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


20 Лют 2020

Наталка Фурса: "І тримаю я щастя – мов келих з напоєм іскристим"

Автор 
Читайте більше в рубриці Людина
 

"Неможливо зробити щасливим кожен свій день – весь. Але можна щодня пережити велику радість від буття", – розповідає Наталка Фурса – героїня Щастя на НародUA.

82805801 167481347903692 8729706687671304192 n

Наталка Фурса народилася 1964 року в Полтаві. Закінчила факультет журналістики Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка. Працювала журналістом у засобах масової інформації, редактором у видавництвах. З 2011 року мешкає в селищі Ромодан на Миргородщині, на творчій роботі.

Авторка шести поетичних книжок: «Окрик» (Київ, 1993), «Дар Любові» (Полтава, 1997), «Страсті по Страті» (Полтава, 2000, 2001), «Необлітане небо» (Полтава, 2002), «Нічого, крім повторень» (Київ–Хмельницький, 2004), «Пилок і пил» (Полтава, 2015), а також книги малої прози «Зінське щеня» (2017).

Член Національної Спілки письменників України (1997) та  Асоціації українських письменників (2001).

Що таке щастя?

69624340 2423930157698854 4536267835818639360 n

Здається, що про щастя знаю все, але щоразу, коли намагаюся конкретизувати, розгублююся. Це якби спробувати взяти у пригорщу все сонце – але туди вміщається хіба один чи два промінчики (якщо зумієш їх відділити), або ж оту, маленьку комашку, яку називають сонечком і кажуть йому: «Полети на небо…» Ну бо загальні складники відомі всім: мир, любов, родина, здоров’я... Далі можна додати свободу, самореалізацію, успіх, матеріальний статок і оте «коли тебе розуміють». І ніхто від цього всього не відмовиться, ще й од себе додасть якусь важливу дрібничку, чи й не дрібничку.

А коли нема миру (у країні і в душі, якій це не байдуже), любові (у сенсі коханої людини, щоб і взаємно, і поруч), родини (щоб під одним дахом і дружненько), здоров’я (у тому сенсі, що на всі сто відсотків здорових людей практично нема)? Коли свободу обмежує дуже багато чинників, і не всі вони залежать від тебе (бо ж свобода, зрештою, завжди обмежена – бодай тим, що твоя свобода не повинна наступати на свободу іншої людини), а самореалізація якогось дня може повернутися тим боком, що ти й себе не впізнаєш (бо цілком можливо, що реалізовуєш не головне в собі, а те, що викликало з тебе на світ Божий людське суспільство)? І успіх – досить нечітка й вельми відносна штука, бо треба з’ясувати: успіх у чому й ради чого, і якою ціною, і чи він тобі потрібен узагалі – у тому сенсі, чи робить він тебе щасливим для себе, чи тільки в очах інших? Ну а матеріальний статок сам по собі – то взагалі не щастя, а хіба непогана передумова, бо ж, як відомо, «багаті теж плачуть». Звісно, коли тебе розуміють, - то дуже важливо, дуже добре, але навряд чи тільки це ощасливить людину цілком.

Про щастя творчої людини

45516052 2271400516480050 2665285618170331136 o

Я трішки більше знаю про щастя творчої людини, в якої немає  більшості з того, про що сказано вище. Коли болить душа (від новин) і тіло (бо воно вже немолоде й назбирало трохи втоми), коли в твоєму домі нема нікого, крім тебе й зеленої цибульки у горщику на підвіконні, коли майже порожньо в кишені й гаманці, коли подорожі світом і спілкування з ним можливі лише віртуально, коли телефон озивається раз на тиждень – і більше лякає, ніж радує, коли рідні – далеко, а близькі – ще далі… Комусь таке життя може видатися пеклом і, як мінімум, - не щастям. А я щаслива людина. Бо можу підважити всі свої негаразди Словом, і коли мені це вдається – отоді я відчуваю себе Творцем. Так, творцем Свого світу, але я можу ним поділитися – і це зробить його більшим.

Це правда, що творчість – якщо ти ставишся до свого слова відповідально – це ще й мука. Й іноді – мука майже нестерпна. Але це муки народження, і кожна мати підтвердить, що її дитина прийшла в цей світ через її біль. Але інакше не буває. Інакше світ не продовжується. Інакше не народжується дитина (як продовження життя людства на цій планеті), інакше не створюється все прекрасне (те, чим людство милується й утішається, завдяки чому зокрема й пізнає себе). І коли мені вдається мій вірш – я щаслива. Бо він виправдовує й полегшує всі мої страждання і робить дріб’язковими життєві негаразди. Він мене звільняє від них і робить вільною. Він мене наближає до того, що для людини на землі неможливе, - до неба. Він дає політ без кордонів… Так, ненадовго. Але щастя й не може бути довгим. Як свято, яке тоді свято, коли воно зрідка. Інакше воно стає буднями.

В житті є завжди місце щастю

52071465 2093302570761616 6720316241216536576 n

Неможливо зробити щасливим кожен свій день - весь. Але можна щодня пережити велику радість від буття: від краси квітки, від променя, що блисне поміж хмар, від усмішки дитини, від чийогось ніжного дотику… Про це краще розкажуть психологи – і не збрешуть, бо в житті справді є завжди місце щастю – якщо ми хочемо його пережити й відповідно налаштовуємо себе внутрішньо. Та в моєму житті я щаслива дуже часто всупереч – але за умови, коли зі мною творчість. Я знаю точно, щó для мене нещастя, - це коли я не творю.

ТРИПТИХ ПРО ЩАСТЯ

1

Обминають у затишку вічні й невічні тривоги.

Вже не треба рушати в якусь невідому дорогу.

Тут я маю усе – від сніжиночки до падолисту.

Хай зачинені вікна, та шибка прозора і чиста.

Тут надійні замки і широкі, в оздобі, ворота.

Тут доглянутий сад не скупиться на плід і на вроду.

Не печуть мозолі, бо дійшли до жаданої цілі.

Вже вино на столі, вже хлібина на скатерці білій…

І тримаю я щастя – мов келих з напоєм іскристим,

а довкола – найкраще, найближче мені товариство…

 

Вийду на сонечко –

кісточки погрію.

2

…І нічого не хочеться!

Не дивися очима хитрими.

Ось нап’юся води –

стану зовсім щаслива…

А прозора краплина

по підборіддю котиться…

Ось лише витруся.

 

Та накину кофтину на плечі –

бо холодний сьогодні вечір.

Та втомилися трохи ноги,

то посиджу ще край дороги –

подивлюся на перехожих…

Не дивись насторожено.

Бо ж таки не брешу нітрохи:

нічого не хочеться.

Маю все, що просила в Бога

й сама пророчила:

маю крівлю і маю хліб,

маю скибку масну землі,

а на ній – квітничок і петрушку,

маю яблуню за вікном,

маю донечку і вино,

маю втомлену трошки душу…

 

І нічого не хочеться.

Ось нап’юся води –

буду зовсім щаслива.

 

…А прозора краплина

по підборіддю

котиться…

 

3

Догорить сірничок

і погасне.

Отак і щастя.

 

Запалю наступний сірник –

щоби морок зник…

 

Лик осінній в вікні –

як ікона –

то мовчить, то стогне…

 

Запалю свічу –

золоту і довгу –

на чиюсь дорогу…

 

Усміхнуся на ваші жарти –

і ляжу спати.

 

Наталка Фурса

З майбутньої книжки «…ані вирію, ані скиту…»

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему