Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


08 Лист 2013

Любко Дереш розповів про свій досвід вмирання

Читайте більше в рубриці Людина
 

Любко Дереш розповів про спокусу кинути виклик Богові або ж поєднатися з Ним, а також про особистий досвід конкуренції з "вищими силами" і досвід вмирання. Письменник пригадав свої спроби умертвіння й те, як відчув наближення смерті. "Спірітус контра спірітум" або "спирт проти духа" - велика проблема письменників усіх часів і народів. Ще одне випробування - коли ти різко вриваєшся в колективне підсвідоме й переживаєш трагедію... Зрештою, якою б страшною не була темна ніч душі, після неї настає світанок. У цьому Любко Дереш запевнив слухачів Осінньої літературної школи. Він прочитав лекцію на тему «Письменник і смерть. Мій досвід вмирання». Втім, Дереш ділився не лише своїм досвідом, але й відкривав "таємниці" Бориса Акуніна, Крістіни Гроф, Івана від Хреста, Хемінгуея, Ясунарі Кавабати, Джойса, Булгакова, Єсєніна та багатьох інших письменників, психоаналітиків та філософів. Під час лекції Любка Дереша ніхто не постраждав.

Зустрічі зі смертю

Життя людини багате на різні стреси, на різні можливості стикнутися зі смертю якось ближче. Такі зустрічі зі смертю називаються кризами. І такого роду кризи в житті людей можуть бути різного типу. Чим відрізняється творча особистість від решти людей? Це те, що вона має можливість пережити ще одну додаткову кризу, пов'язану із творчістю, з творчою потенцією. У якийсь момент може прийти страх, що ця потенція кудись подінеться. І такі ситуації трапляються у житті кожного письменника.

Борис Акунін поділяє письменників на спринтерів і стаєрів. Спринтери – це ті, що на короткі дистанції – швидко почали, швидко закінчили. Стаєри – ті, що розтягують свою творчість на все життя. Питання творчої кризи наздоганяє і перших, і других. Перші (Артюр Рембо, Поль Верлен) вриваються в літературу, щось яскраве народжують, а потім відчувають, що з тих чи інших причин не мають що сказати, не відчувають потреби більше говорити. Вони можуть цю кризу пережити, бо вони ще не звиклися з думкою, що вони тільки літератори і що їм доступ до нормального життя заборонений.

 

Чому письменники схильні до самогубства?

Багато письменників мріяли про те, що вони закінчать із тією чортовою літературою, і зароблять собі на тихий будиночок у горах і будуть там жити щасливим сімейним життя. Але виявляється, що якщо письменник справді письменник, якщо це його природа, то його це покликання мучить, і він не почуває щастя від такої, здавалося б, звичайної діяльності, яка по всіх параметрах мала б давати йому якісь блага. Навіть у моїй родині є такий випадок. Один чоловік усе життя пропрацював на заводі, але при цьому мріяв бути поетом. Він писав вірші, а середовище ніяк йому не дозволяло це реалізувати. Його природа кликала, але зовнішнє оточення не пускало. І він закінчив життя самогубством.

Так само страшно письменникові буває, коли криза сягає його в кінці життя. Здавалося б, ти такий зрілий письменник, а тут двох слів зліпити не можеш.

Про Хемінгуея відомо, що він у якийсь момент відчував, що не має що сказати, не може нічого написати. Коли його попросили написати промову для щойно інавгурованого президента Кеннеді, він за два тижні зміг народити два абзаци якоїсь повної банальщини. І вважається, що це стало однією з причин того, що він покінчив із собою.

Найбільш страшною ця письменницька криза є для людей, які дійшли до середини свого життя і відчули, що муза їх покинула Звичайно, вони переживають найглибші муки, бо вже щось почало будуватися і вимальовуватися, і тут раптом виявляється, що не можеш писати. І в ці моменти багато письменників починають задумуватися про самогубство. Принаймні, 90% з них явно занурюються у серйозну особистісну депресію. Письменників мучить не стільки сама втрата здатності писати, стільки передчуття того, що це станеться.

Цікава в контексті літературної школи цитата з книги Бориса Акуніна «Письменники й самогубство»:

«Денис Іванович Фонвизин, утратив способность писать, стал инвалидом в самом буквальном смысле слова – заболел, лишился способности ходить и несколько лет спустя умер. Разбитого параличом Фонвизина возили в колясочке, рассказывает Зощенко в книге «Возвращенная молодость». Причем, он не раз приказывал лакею остановить свою коляску на набережной, около Академии наук, и когда студенты выходили из университета, Фонвизин махал им рукой и кричал «Не пишите, молодые люди, не пишите! Вот что сделала со мной литература!».

 

der

 

Бажання інтоксикації - заглушення голосів зсередини

Ще задовго до того, як криза нагряне, письменники починають удаватися до якихось надуживань для того, аби заглушити це відчуття, що зсередини лізе якийсь кошмар, якась пітьма, від якої немає спасу.

Тож ситуація, коли письменник є алкоголіком, пияком, розпусником, наркоманом чи вдається до якоїсь іншої девіантної поведінки, по-моєму, вона на слуху у всіх...

Мої знайомі письменники – дуже багато з них надуживали в той чи інший спосіб. Щоб не говорити про наших знайомих людей із сучасного середовища, можна перелічити імена класиків. Наприклад, письменники-алкоголіки - О. Генрі, Фолкнер, Буковскі, Фіцджеральд, Джойс, Хемінгуей, Ремарк, Блок, Єсенін, Єрофєєв. Наркомани: Бодлер, Гі де Мопассан, Едгар По, Булгаков, Керрол, Берроуз, Кокто, Сартр.

Навіть Ясунарі Кавабата – Нобелівський лауреат... Із ним взагалі цікава історія. Здавалося б, ти письменник, ти здобув якийсь нерушимий Олімп, Нобелівської премії в тебе ніхто не забере, і ти якоюсь мірою собі дорогу у вічність проторував. Але раптом виявляється, що не воно.

До тих пір він був маленьким письменником, який пише про тиху красу, про якісь негучні сокровенні переживання, а потім раптом він стає об'єктом уваги журналістів, світової спільноти, відчуває, що так діло не піде, і починає якимось валіумом себе травити. І дотравився.

Це бажання інтоксикації, бажання заглушити ці голоси зсередини, це відчуття, яке навалюється із внутрішніх кордонів. Про нього відомий психолог, психіатр, філософ Карл Гюстав Юнг сказав, що це жага цілісності або потреба єднання із Богом. У листі до свого колеги він писав "Алкоголь по латині "спірітус". Те ж слово, яке ми використовуємо для найбільш згубної отрути, ми використовуємо для найбільш піднесеного релігійного переживання (спірітум). Отже, тут є справедлива формула – спірітус контра спірітум". Тобто дух проти спирту.

 

der2

 

Від досліджень ЛСД до трансперсональної психології

У 50-х роках минулого століття Станіслав Гроф, будучи ще звичайним чехословацьким вченим, досліджував у Празі у психіатричній клініці вплив ЛСД на свідомість власну і на свідомість психічно хворих. Переживши потужне внутрішнє зцілення, інтеграцію особистості, те, що він потім називав духовним досвідом, він зрозумів, що в ЛСД є великий потенціал виліковувати неврози, психози, шизофренію. І він почав досліджувати це на психічно хворих. Потім його дослідження заборонили в Чехословаччині, він змушений був тікати в США, і поки там ЛСД не заборонили, досліджував той самий препарат на психічно хворих. Із неабияким успіхом. Коли ЛСД заборонили, він відкрив альтернативу цьому методу. Вони відкрили, що глибоке інтенсивне дихання, яке потім назвали холотропним, теж здатне приводити людину до подібного внутрішнього зцілення. Усі ці досліди лягли в основу нової течії в психології, яка витікала значною мірою з робіт Карла Юнга і яка отримала назву трансперсональна психологія.

 

Марія Матіос дуже багато плакала, коли писала «Черевички Божої Матері»

Я роблю екскурс у психологію, бо письменники – це група ризику. Вони ризикують якраз увірватися у це колективне несвідоме. Це може проявлятися у тому, що ми можемо увірватися в описання досвідів, які з нами не траплялися, але які ми дуже гостро переживаємо. Наприклад, якщо брати молодших письменників, з якими я говорив на ці теми, то я знаю, що така письменниця Христя Венгринюк, коли працювала над своїм твором "Хутір Америка", дуже глибоко проникала у якісь переживання, які були для неї не характерні.

Марія Матіос розказувала мені недавно, що коли вона писала свій останній роман "Черевички Божої Матері", де описувала важкі моменти історії Буковини, 40-і роки, пов'язані із війною, масовими вбивствами, вона описувала, наскільки болісно це все переживала, переживала трагедію цього краю, цих людей як власну. Казала, що дуже багато плакала, що це було для неї справжнім душевним випробуванням. Це приклад того, як людина вривається, входить у це колективне несвідоме, як воно звертається до неї.

 

lderesh

 

Крістіна Гроф вилікувалася від алкоголізму і видала «Жагу цілісності»

Дружина Станіслава Грофа Крістіна, працюючи з цими речами, раптом зрозуміла, що в її житті є якісь моменти, які їй попри всю її практику хочеться згладжувати алкоголем. І вона, вивчаючи йогу у якогось гуру, казала, що вдень сиділа біля ніг свого вчителя, а ввечері випивала кілька скляночок якогось шеррі чи іншого напою. І в якийсь момент вона зрозуміла, що стала алкоголічкою, що ця звичка міцно увійшла в її життя, і вона не може собі дати ради. Вона просто втікає від самої себе. І тоді вона вирішила пройти 21-денний курс лікування від алкоголізму. І вона сказала, що 10 днів цього курсу були найгіршими днями всього її життя, коли вона сягнула свого дна і була зруйнована як особистість. А потім почалося її відродження. Власний досвід став основою для написання книги "Жага цілісності: наркоманія і духовний шлях", де вона говорить про те, що люди, шукаючи щось, вдаються до алкоголю й наркотиків. Вона починає свою книгу із твердження про те, що всі люди шукають якогось глибинного переживання повноти, щастя, відчуття якоїсь наповненості, і не свідомі цього, намагаються замінити це відчуття, знайти його у якихось минаючих радостях. Тобто, всі речі, які приносять мимовільне задоволення, на хвилину наче привідкривають двері кудись, і ми думаємо "оце воно, туди нам потрібно йти". Але дуже швидко це відчуття вичерпується, ми потребуємо знову стимулювання і на другий раз момент насолоди ще коротший, а потім ще коротший. Притоку щастя від стимулятора все менше і менше. І Крістіна Гроф говорить таку фразу, що всі люди так чи інакше шукають внутрішньої цілісності. Тієї цілісності, про яку пише Юнг.

 

Пошук граничних переживань: дихання на унітазі

Власне, для мене такий пошук якихось граничних переживань викристалізувався років у 20, коли вже якісь твори були написані, і прийшла якась популярність. Хоча, якщо якийсь психолог буде аналізувати чи "Культ", чи "Поклоніння ящірці", то він побачить елементи насильства, якихось маргінальних штук вже там, у 14-16-літньому віці це все було. Я для себе потребував зустрічі з якоюсь гостротою життя, із смертю, із якоюсь інтенсивністю.

Найяскравіші відчуття, які я отримував у своєму 20-літньому віці, були пов'язані з затримками дихання. Я на той час уже займався йогою, іншими якимись тілесними практиками, практиками, пов'язаними із управлінням свідомістю, формами медитації... Але затримки дихання були такою дуже яскравою і значущою для мене річчю.

Як це робилося? Це робилося так, що ти затримуєш дихання, перший раз – до максимуму. Є моменти, коли наступають спазми, конвульсії, ти відтягуєш, другі конвульсії, треті конвульсії. Засікаєш – пройшов якийсь час, наприклад 1 хвилина 30 секунд. Додаєш ще одну затримку. На наступний день ти доходиш до піку конвульсій, робиш видих і знову вдих, затримка дихання, і до наступного етапу конвульсій. Потім наступного дня додаєш ще один етап. І зрозуміло, що так із кожною доданою затримкою паніка наростає, ти зустрічаєшся з усіма своїми страхами. Причому, в момент цього діла розслабляються сфінктери, тому все це потрібно робити на унітазі, якщо хтось хоче повторити.

Якась реалістичність у цьому була.


Після травми легенів із фрідайвінгом довелося покінчити

Друге наближення до якихось таких крайніх переживань теж було пов'язано з диханням, але цього разу - з холотропним. Коли я перечитав Станіслава Грофа і вирішив спробувати. Інтенсивне дихання дає перенасичення мозку киснем, і в якийсь момент ти відчуваєш, що тіло німіє, свідомість відключається, якісь речі починають розпадатися, свідомість теж дезінтегрується. Ти як особистість теж в якийсь момент пропадаєш.

Ті самі відчуття, мабуть, яскравіше, я отримав, займаючись фрідайвінгом. Занурення на глибину 30 метрів, теж спазми, судоми, тільки ти не можеш відразу вдихнути, а мусиш ще піднятися на поверхню. Отримавши невеличку травму легенів, випливши і відхаркуючи кров, я зрозумів, що більше туди занурюватись не хочу. Але близькість із реальністю смерті була.

 

«Я відчув дуже конкретні фізіологічні прояви якогось наближення смерті»

Найбільш яскравий для мене досвід відбувся у спілкуванні зі старшим товаришем-йогом, який на той час унаслідок практик досить сильно змінив свою свідомість. Його трансформації увінчалися в якийсь момент тим, що він взяв свою вагітну дружину, і на дев'ятому місяці вони відправилися в Індію, де успішно народили дитину у місті Варанасі, де спалюють померлих. Продали квартиру перед тим, порвали всі соціальні зв'язки. І запросили мене й кількох людей на невеличкий семінар у Гімалаї.

Там з якогось дуру цей товариш підбив мене прийняти досить граничну дозу настоянки аконіту – отруйної речовини, витяжки із болиголова. Тоді я відчув дуже конкретні фізіологічні прояви якогось наближення смерті – охолодження тіла, параліч, починало навіть потроху віднімати дихання. Тобто, можна було уявити себе мертвим.

 

IMG 0793

 

«Як стати Богом і не заплакати" – роман-виклик

Але це все імітації. Чисто зовнішні. Насправді, смерть і помирання є процесом внутрішнім. Він стосується більше особистості. І для мене таке внутрішнє помирання відбулося у зв'язку з написанням книги "Як стати Богом і не заплакати".

Коли я закінчив писати "Трохи пітьми", сказав, що хочу взяти паузу в літературній творчості, і займався чим завгодно, тільки не літературою. І в мене була велика амбітна мрія – написати  великий роман, який міг би кинути виклик Льву Толстому.

Це такий цікавий психологічний момент, що основна причина самогубств письменників – це їх конкуренція з Богом. У якийсь момент вони відчувають, що і Бог творець, і я – творець, і я хочу кинути цьому великому творцеві якийсь виклик. І мій роман "Як стати Богом і не заплакати" був повною мірою таким викликом, чим буквально слово в слово підтвердив одну з тез у книзі Бориса Акуніна "Письменники і самогубство", що так до ручки й доходять.

Самогубство проявляється як природній вихід із цієї ситуації. В чому ще може проявитися зверхність Бога над письменником? Я творю, і він творить, я можу створити такий самий Всесвіт, все описати, чи створити його імітації. Тільки Бог може в мене забрати життя. Якщо я можу собі забрати життя сам, то, виходить, я забираю в нього цю можливість. Значить, я стаю крутішим за нього. І така логіка супроводжувала не одного письменника.

Коли я писав роман "Як стати Богом і не заплакати", я кидав такий самий виклик Богу. І в якийсь момент роман застопорився. Він був продуманий як дуже тонка магічна схема, яка повинна втілити в життя певну магічну процедуру, але застопорилася вся творчість, і я погрузився у якусь велику безвихідь. Це увінчалося якимось щасливим кінцем, і відчуваючи, що мені потрібно поділитися цією кризою, яка не закінчилася самогубством, з'явився твір "Голова Якова", у якому розповідається про композитора, який теж переживає цю кризу, але знаходить у собі сили подолати цей світогляд малого творця, який кидає виклик великому творцеві.

 

Алхімія як еквівалент індійської йоги

Ми звикли вважати, що алхіміки – це такі недороблені хіміки-самоуки, які розтирали якісь мінерали і сподівалися, що в якийсь момент з цього виникне золото. Про алхіміків говорили зневажливо, аж поки в 40-і роки не з'явилася книга Карла Юнга "Алхімія і психологія". Детально вивчивши алхімічні емблеми, він побачив там символізм, притаманний сновидінням. Так Юнг зрозумів, що алхімія – це є певне описання внутрішньої трансформації людини. Юнг ствердив, що насправді алхімія – це зовсім не пошук якогось фізичного каменю, який перетворює все на золото. Він назвав алхімію західним еквівалентом індійської йоги. Тобто шляхом якихось внутрішніх перетворень, який допомагає віднайти в собі ось це джерело життя, яке дасть можливість реалізувати свій божественний потенціал. Алхімік закривається у своїй комірчині, щоб йому не заважали простолюдини, і приступає до діяння, яке складається із чотирьох стадій, що називаються за кольорами елементів – чорна, біла, жовта і червона.

 

Відчуття повної імпотенції

Перша фаза – чорна. Це фаза умертвлення. На цій фазі з точки зору якихось матеріальних перетворень алхімік вкладає різні речовини до свого атанора, вкладає базові речовини, і на маленькому вогні дні, місяці, а, можливо, роки піддає це все монотонному прогріванню, поки все воно не згниє, не розпадеться, не розчиниться. Карл Юнг каже, що ця фаза відповідає стану, який називається "темна ніч душі".

Якщо уявити собі ситуацію спілкування учителя з учнем, то це вчитель ніби поміщає учня в умовний атанор, у якусь складну ситуацію, і підкручує газ. Таким чином, учень потихеньку починає підсмажуватися на цьому вогні, який йому дає вчитель. Власне, ми говоримо про ситуації, які нам ставить саме життя. Такою ситуацією є якраз ситуація творчої кризи, коли згущується пітьма.

Темна ніч душі, як її описав Іван від Хреста, це відчуття, що від тебе відвернулися усі, і в першу чергу від тебе відвернувся Бог. У тебе не залишається більше жодного місця, де б ти міг знайти якийсь притулок і мав якийсь спочинок. Усе, що ти раніше робив добре, в тебе починає валитися з рук, усі обставини обертаються проти тебе, а зсередини назріває відчуття повної безнадії. І жоден промінчик світла не може пробитися через якусь важку завісу пітьми, яка з кожним днем огортає тебе все сильніше і сильніше.

Якщо говорити про письменника, то це відчуття повної імпотенції як творця, неможливості написати ані рядка, розуміння, що на цьому ти закінчився як письменник, як людина, як громадянин. Усі твої системи цінностей руйнуються, ти більше не можеш отримувати радості від тих звичних насолод, які тобі були завжди супутними.

Іван від Хреста дає рецепт у своїй книзі "Сходження на гору Кармель" людині, яка опинилася в цій ночі душі, як вийти із цього стану. Слова його були шокуючими не тільки для його сучасників, а лишаються шокуючими і для нас.

"Щоб прийти до насолоди всім, не бажай насолодитися нічим. Щоб прийти до володіння всім, не бажай володіти нічим. Щоб стати всім, не бажай бути ніким. Щоб пізнати все, не бажай знати нічого. Щоб досягти умертвлення бажань, треба йти шляхом умертвлення бажань. Щоб пізнати те, чого не знаєш, треба йти шляхом незнання. Щоб стяжати те, чим не володієш, треба йти шляхом неволодіння нічим. Щоб прийти до того, чим ти не є, треба йти шляхом, на якому ти знищуєшся".

 

deresh

 

Світанок

Друга фаза – біла. Це світанок. Іван від Хреста подає три ознаки того, що світанок уже близький, що темна ніч душі завершується. У нас більше не залишається сил роздумувати або щось собі фантазувати. За час, поки нас перетирали жорна життєвих ситуацій, ми настільки встигли все обдумати, що в якийсь момент ми просто вже не маємо сил ані боятися того, що буде, ані жаліти про те, що нас привело сюди. І в такий момент ми просто відпускаємо це все і переходимо від думання до споглядання. Іншою ознакою є те, що, переживши такі речі, більше не хочеться займати ані свою увагу, ані свою фантазію, ані свої чуття якимись дріб'язковими речами, не хочеться розмінюватися на дріб'язок. Ми стаємо важкими і цільними. І третя, найголовніша, ознака, - це те єдине, що справді нам починає подобатися, це "перебувати з Богом з любовною увагою". Це можна потрактувати в той спосіб, що ми знаходимо шматочок чогось чистого, незаплямованого, чогось дуже піднесеного. І ми тримаємося за цей шматочок, не хочемо його зраджувати за жодних інших обставин. Це маленька іскорка, яка жевріє десь у нас. І ми пригортаємося до неї і намагаємося знайти якийсь спокій у ній.

 

Смирення

Третя фаза – жовта. Коли ми зустрічаємо свого анімуса чи аніму, свою протилежність, ми віднаходимо в собі це єднання. І так світанок переходить у свою другу стадію. Це в алхімії називається "стадія жовтизни" або "цитринітас". Це якраз ті 40 хвилин, коли перед сходом сонця з'являється заграва, коли небо стає жовтим, помаранчевим, червоним. І Юнг каже, що це момент, коли ми зустрічаємося із архетипом мудреця. У цей момент ми настільки впокорені, настільки смиренні, що ми отримуємо змогу сприймати від когось якесь знання, якусь мудрість, що слугує провідною ниткою, що приводить нас до вибуху внутрішньої реалізації. Але цей вибух стається пізніше, а зараз ми схиляємося в пошані перед цим знанням, дуже оберігаємо його.

 

Зрілість як здатність примирити протилежності світу

Четверта фаза – червона. Нарешті, коли червоне сонце нового дня піднімається над обрієм, настає фаза червоного. І життя знову повертається до нас, і ми повертаємося обличчям до світу. Але вже абсолютно в іншій якості - як перероджена особистість зі знанням про смертність всього минучого і знаннями про безсмертя оцієї маленької іскорки, яка є у неї всередині. Остання фаза знаходиться під знаками Сонця, Юпітера і четвертої фази Місяця. Сонце означає, що ми повертаємося до Місяця, ми можемо брати знову участь у соціальному житті, і трагедії та виклики соціального життя більше для нас не є якимись перешкодами.

Юпітер – інтелект, це означає, що ми отримали здатність міркувати, мислити раціонально. Четверта фаза Місяця означає, що ми бачимо плоди своїх діянь, бачимо, що ці жорна були недаремно, що тепер ми наділені якимось внутрішнім багатством, яким ми можемо розпоряджатися, ділитися з іншими людьми. І якщо ми на початку жили в світі, який ділили на біле і чорне, то, зрештою, починаємо приймати протилежності. Починаємо розуміти, що означає зрілість. Принаймні я маю таке уявлення, що зрілість – це саме сприймати світ цілісно, коли ми почнемо вміщати всі протилежності цього світу, примиряти їх, знаходити для них спільну основу у своїх думках, словах та вчинках. Саме з тієї основи і може вирости цілісна особистість, яка може творити справді великі, глибокі твори, які можуть давати великий поштовх до пізнання себе, до внутрішнього зцілення багатьом іншим людям. І саме це і є, мабуть, однією із радостей письменства, це те, що ми можемо чимось хорошим поділитися з іншими людьми.

 

 

 

Фото chtivo.org, sumno.combokeh.com.uaivona.bigmir.netbit.uavimeo.com

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему