Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


23 Серп 2012

Любко Дереш пише книжки, які «беруть його за барки»

Читайте більше в рубриці Людина
 

Письменник Любко Дереш перебуваючи в Черкасах взяв участь у фестивалі поезії та музики «Вголос», а також потішив своїх шанувальників автограф-сесією та поспілкувався із журналістами. Він не приховував, що зловживав у своїх книгах тим, що називає «моделлю віртуального сексу», розповів, що не читає творів колег-літераторів, переймається через сексизм у рекламі, але не вбачає підстав для паніки після прийняття мовного закону. Пропонуємо вам пряму мову письменника.

 

Про перерву між творами

 

- Перерва між творами викликана бажанням дійти до іншого берега, в якийсь момент я зрозумів, що писати так, як я писав раніше, мені вже не хочеться. І якоюсь мірою, це вже для мене було вичерпано в останньому творі «Трохи пітьми». Тематика, пов’язана з якимись маргінальними темами підлітковими, із темами змінених станів свідомості, наркотиками тощо в «Трохи пітьми» досягла своєї кульмінації. Після того я відчув, що п’ять книжок дають право зробити паузу. І я чекав, коли прийде якийсь досвід у житті, щоб змінитися самому, щоб письмо стало інакшим. І ці п’ять років дійсно були наповнені різним досвідом і якоюсь мірою цей досвід відобразився в останній книжці – в «Голові Якова». І в тематиці твору, в мовленні і в тих планах на подальші твори, які в мене зараз є.

 

Про плани

 

- Плани обширні. Зараз це книга оповідань, яку б я хотів закінчити десь восени. Сподіваюся, що можна буде спокійно сісти і дописати задумки, які є. Також це дитячий твір, повноцінний дитячий роман. Колись у мене виходила книжка – «Дивні дні Гані Грак». Це була збірка дитячих оповідань. Є ідея, є синопсис, є задумка на дитячий роман у стилі фентезі. І якось так несподівано прийшла в голову задумка на науково-фантастичний роман, що теж дуже дивно, тому що ніколи з науковою фантастикою не працював, але ідеї є і можливо це теж колись спрацює і захочеться спробувати.

 

Про похід письменників у політику

 

- Я б не пішов і таку тенденцію не схвалюю. Вважаю її… не скажу ганебною, але нічого доброго в тому немає, що люди мистецтва починають іти в політику. Щось неправильно в цій ситуації. Люди мистецтва повинні своїм мистецтвом змінювати людей, з якими вони стикаються, і своїм прикладом давати достатній поштовх іншим, а не пхатися у конкретні політичні розборки. Тому я такий пропозицій не приймав і не приймаю і з політикою ніяких справ мати теж не збираюся.

 

Про мовний закон

 

- Нічого страшного не сталося. Навпаки, мені здається, що ситуація пригноблення української мови створює умови для більшого її поціновування. І схожі моменти були, коли до влади прийшла та група людей, які є зараз. Вони дозволили більш правильно оцінити тих людей, які були при владі раніше – Ющенка, Кравчука, Кучму. І зрозуміти, що таке хороший чи нехороший політичний діяч. Краще зрозуміти цінність чесності, відповідальності, справедливості, інтелігентності та інших речей. Тобто, багато речей ми починаємо розуміти тільки тоді, коли вони порівнюються із іншими речами. Щоб зрозуміти, що таке хороше, треба наїстися поганого. Щоб відчути цінність української мови, потрібно її порівняти з іншими мовами. Звичайно, треба мати на увазі, що цей закон – це є провокаційна річ, яка провокує на якусь полеміку довкола мовного питання, і не виключено, що саме в цей момент відбуваються якісь важливі речі зовсім в інших місцях і цим просто відволікається увага від більш насущних речей. Також це просто бажання подражнити і задіти за живе. А я думаю, що на такі провокації не варто піддаватися. Один з останніх коментарів Президента, який я чув, це те, що цей закон може бути переглянутий. Невідомо скільки ця влада буде при владі, невідомо, хто прийде після них, і невідомо, як довго цей закон буде в силі. Тому дуже серйозно реагувати на такі кардинальні рішення не варто. Така моя доволі непопулярна позиція. Я основ для паніки не вбачаю, хоча все говорить про те, що треба панікувати.

 

Про читачів

 

- Міста міряються не кількістю фанатів, а для мене важливим є рівень спілкування. Є певний градус спілкування, наскільки це близькі стосунки, наскільки це тепле спілкування, чи є бажання слухати одне одного і обмінюватися якимись значимими фразами. Я не маю на що нарікати у жодному випадку. Не має значення, чи я в Черкасах, чи у Володимир-Волинському, чи в Одесі. Скрізь, якщо приходять якісь люди і є можливість поспілкуватися, це завжди добре. У мене була нагода в Києві провести читання із трьома людьми. Якось так склалося, що вже чотири читання встигли відбутися, і ще один супермаркет вирішив провести. І прийшло всього четверо людей, бо погода була дощова. І це було прекрасне читання. Ми говорили на дуже серйозну тему – аналізувалася остання книжка «Голова Якова» з погляду демонічних і божественних особистостей, проблема Фауста, проблема Мефістофеля – дуже цікаво було.

 

Про «Голову Якова»

 

- Книжка пройшла непростий шлях, вона багато разів переживала свої «маленькі смерті», «маленькі колапси». Але вона не належала до тих книг, які самі просяться народитися. Бо є книги, які придумуються, створюються наче конструктор – ви просто сідаєте і придумуєте персонажа, місце дії, зав’язку-розв’язку тощо. І є книги, які хочуть народитися, які приходять до вас, вони вас беруть за барки, за душу, за ґудзик, і кажуть – поки не напишете, не відпущу. А є книги, які просто собі є. Якщо уявити собі, що книги існують у написаному стані, просто їх потрібно проявити, то в цьому великому сховищі є книги, які просто собі є. І в мене було бажання зустрітися з такою книгою. І так сталося. Я вже не один раз наводив приклад – притчу з Біблії про Якова, який у пустелі зустрів янгола. І Яків боровся з ангелом і казав: «Не пущу тебе, поки не благословиш». Так само з цією книгою. В якийсь момент авторові доводиться зустрічатися з текстом, який бореться і не хоче так просто даватися. Ви вже просто тримаєтеся цього тексту і так само кажете «не відпущу, поки не благословиш». Він благословляє, якщо ви достатньо наполегливі, і щось дуже важливе повертається. Як правило, такі тексти є поворотними для самого автора. Я спілкувався з колегами і вони теж казали, що часом у них трапляється текст, який дуже довго їм не дається. Такі тексти є певними пропусками до якихось нових внутрішніх територій, якихось нових рівнів спілкування із текстами, із тим світом, який проявляється через тексти. Так це сталося і для мене. Через цей текст я зрозумів, у чому моя місія, що б я хотів за це життя зробити. І зрозумів, що це полягає в писанні не зважаючи на якісь критичні оцінки того, що відбувається. А також те, що джерело натхнення знаходиться не зовні, воно знаходиться всередині. І цей текст, він дійсно народжувався непросто. Але в мене було бажання написати цей текст для певної аудиторії, яка зіткнулася з певною проблематикою в своєму житті, з певними труднощами, з якими мені теж довелося зіткнутися. І моїм щирим бажанням було поділитися своїм досвідом з цими людьми.

 

Про твори для дітей

 

- Я не готовий розкривати свої задуми стосовно теми та ідейних посилів. Але, напевно, основний ідейний посил, він спрямований проти сучасного огрубіння світу. Проти тотальної вульгаризації всього, що ми бачимо. Це стосується того, що дитина змалку стикається із дуже відвертою рекламою на телебаченні. Люди, яким уже після 15, наскільки огрубіли від цього всього, що навіть не помічають цього, не реагують на те, що оголеної натури скрізь так багато, що у рекламі так багато різних хамовитих натяків. Не рефлектується, що це вже давно стало несмачно і просто части аудиторії так стрімко послідувала за цими образами, що навіть не зауважила, як опинилася десь дуже далеко внизу, і смаки так швидко здеградували, що навіть ніхто не встиг зауважити, що смакують якимись непотребами і відходами. Насправді, щоб рекламувати крем для обличчя, зовсім не потрібно оголеної жіночої задниці, це мало пов’язано, але привертає увагу. Проти цього огрубіння мені хочеться виставити щось прямо протилежне. Щось настільки ж сильне або навіть сильніше, ніж ці процеси деградації, і показати, що все таки те, що смачне по-справжньому, воно не втрачає свого смаку і воно завжди буде перемагати. Я б хотів писати про вищий смак, про смак, який викликає натхнення, а не зітхання.

 

Про соціальні мережі

 

- Це інструмент спілкування. Інструмент сам по собі не викликає ніякого ставлення. Можна викруткою закручувати болти, а можна колупати комусь у вусі чи в оці. Так само соціальні мережі можна використовувати во зло і во благо. Можна розсилати спам і пропалювати своє життя. Чув інформацію, що було кілька голодних смертей, коли люди просто забували їсти, бо залипали в Інтернеті. А разом з тим, можна розширити коло свого спілкування, знайти людей, які дуже точно відповідають твоїм інтересам. Тобто, треба мати конкретне розуміння для чого це тобі. Буває, що ця «павутина» засліплює і заліплює, і потім ходиш із таким відчуттям фрустрації і думаєш – куди цей час подівся? Насправді, це дуже сильно розсіює увагу і дуже сильно розпорошує ясність. В наш час, особливо зараз, ясність і тверезість свідомості – це наш найбільший капітал.

 

Про інших письменників

 

- На початку цього літа я пережив невелику культурну смерть. Ця смерть була викликана моїм знайомством із культурою древньої Індії. Я вже давно знав, що є Махабхарата, є Рамаяна, є якісь інші тексти, але я з ними близько не перетинався. А коли почав вивчати ці тексти, виявилося, що ця література належить певній цивілізації з дуже високими духовними і культурними стандартами. Ці стандарти проявилися в цих текстах в усій повноті – у мові, в образності, у тих цінностях, про які там говориться, у стилі. Чим більше я читав цієї літератури, тим менше мені хотілося читати іншої літератури – класичної чи сучасної. Тому що я побачив, що це даремне витрачання часу. Це описання авторами своєї тієї чи іншої психічної неспроможності, тієї чи іншої психічної слабкості, яка оспівується, яка при підноситься, як щось особливе. Я це добре розумію, тому що мої книги великою мірою такі. І я розумію, що це може звучати дуже дико і може на голову не налазити, але коли ви скуштуєте трошки кращого смаку, то вам уже не хочеться повертатися до нищого смаку. Коли я зрозумів, що сучасна література не має особливої цінності, окрім забавити, розважити, подражнити вас якимись образами. Більшою мірою вона складається із образів, які викликають ті чи інші почуттєві бажання і ми задовольняємося таким віртуальним сурогатом. Це ще одна модель віртуального сексу. Більш толкового, більш рафінованого. Я це розумію, що я цим також зловживав у своїх книгах… Вирішив не читати літератури, яка мене присипляє. Тому на жаль, каюся, вибачте, але я не читаю художньої літератури, не читаю своїх колег-літераторів. Я маю великий сентимент і велику повагу до Юрка Андруховича, Сергія Жадана, Юрка Іздрика, Ірени Карпи, Тараса Прохаська і так далі, і можливо коли мені потраплять до рук їхні книги, я буду їх читати з поваги до них. Але  я не слідкую, що відбувається в українській літературі, що відбувається у світовій літературі, бо я бачу, що це котиться в прірву, а я не хочу опинитися в цій прірві.

 

Фото Алли Плахтій, НародUA

Поділіться з друзями: