Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


06 Лист 2018

Лідія Нестеренко-Ланько: "Поруч із трояндами відходить моя туга, рани болю затягуються"

Автор 
Читайте більше в рубриці Людина
 

"Щастя - це несподівана пташка, подарована з Неба Всевишнім. Спіймаєш – і воно твоє", – розповідає Лідія Нестеренко-Ланько – героїня Щастя на НародUA.

1111111

"Мамо, не забудь про троянди"

Я народилася у Львові на асфальті, як і мої сини, але все життя, ще з дитинства, дуже любила село, землю і літні канікули, коли мене дядько забирав до себе. Це було дитячим  щастям, яке дарувало волю. Тітка Марина розводила різні квіти, але дуже любила троянди, і я почала про них мріяти, але в місті не було землі, щоб їх посадити, тому купувала їх на ринку. Найстарший син Андрій закохувався в них, коли я приносила букетик до дому. Малював троянди дуже гарно і дарував дівчаткам свої мальовані квіти.

На своє сорокаріччя я дуже захворіла і свята вдома, за родинними традиціями – з солодким столом і смачним обідом – не було. Всі сумували, а я найбільше, бо не могла встати з ліжка. Андрій сказав, що піде на базар і приготує святковий обід для мене і малих. Чоловіка не було вдома. Заробляв гроші за кордоном. Він у нас художник-мозаїст. Сім’я велика – п’ять синів. Андрія довго не було, і я хвилювалася, малі були в садочку і в ясельках. Він прийшов перед 12 годиною. Приніс кошик троянд - рівно 40 штук і продукти. Поставив біля мене у відрі з водою, привітав і пішов готувати обід. Лежала і плакала, бо не знала, що може приготувати святкового мій чотирнадцятирічний син. Та все вийшло якнайкраще  – чудовий обід зі смаколиками. Діти раділи, а мені аж не вірилось, що все це є насправді.  Вирішила мріяти, що колись посаджу на діляночку біля дому хоч пару троянд. Але не вдалося. Андрій важко захворів, і у 22 роки ми його втратили. Після смерті знайшла альбом із трояндами і прощальний лист у двох словах: "Мамо, не забудь про троянди".

Минуло багато років. Ми з чоловіком покинули місто і поїхали жити в село. Купили хату на хуторі. 4 роки обробляли землю, а минулого року приснився Андрій з трояндами в руках, і я згадала його прохання. Вирішила його здійснити і відчула, що поруч з трояндами відходить моя туга, рани болю затягуються. Мої сини це відчули і посприяли коштами. Я купила сорок троянд, і разом із чоловіком посадила їх у своєму городчику. Буде великим моє щастя, коли вони зацвітуть. На другий рік. Андрій знову буде зі мною в трояндах, в їх барвах, у пахощах літа, яке дуже люблю. Дай Господи дожити!

45062838 318756328914968 7764308016463085568 n

Що таке щастя?

Щастя – це несподівана пташка, подарована з Неба Всевишнім. Спіймаєш – і воно твоє, відпустиш – втратиш. Щастя – це мить, яка створила радість в житті. Натішилась і відпусти, щоб ще комусь дісталось, бо коли більше віддаєш, ще більше отримуєш і знову чекаєш на нього, як на чудову несподіванку.  

Для мене було великим щастям, коли я, через багато років розчарувань у фемінізмі й боротьбі за право стати письменницею, зустріла людину, яка подала мені руку. Я пішла за нею, бо повірила. Незгоди молодого життя розчарували повністю, але він відкрив переді мною чудовий світ добра, краси і живопису, а найголовніше – любов до родинного життя. І я почала нову сторінку, бо зрозуміла, родина – це велика радість буття, а не збирання опалих листочків із сумних і похмурих днів.   

Муза завжди була поруч

Свої твори закрила у старій шухляді, разом із сподіваннями, але Муза завжди була поруч. Вона навчила писати колисанки для синів, бо їх у мене народилося аж п’ятеро. Сила волі і гордість давали  розуміння, що лихі балачки й плітки чужих людей, тимчасовий вітер, який мине. Хлопці росли в любові, біля бабусиних пісень, моїх казок з татовим живописом. Це було велике Перше Щастя, бо я була мамою п’ятьох чудових синів і люблячого чоловіка.

Другим Великим Щастям було, коли сини виросли, вивчились і привели в дім дружин, які стали мені донями й принесли онуків. Від щастя виросло одне крило. Чекала на третє щастя, тихо мріяла про нього ночами, і воно знову прилетіло. Сини подарували нам будиночок серед природи. Тиша, спокій і краса лісу, який живе з нами поруч, сад із троянд і творчість,  до якої повернулася – подарували радість життя на схилі літ.

Третє Щастя відкрило двері у великий сонячний будинок. Подарувало волю й затишок у ньому, і в мене виросло друге крило.  Тепер я  маю волю, сонце, небо і можу спокійно писати, літати у фантазіях, мати багато прихильників своєї творчості у фейсбуці.  Кожного  дня дякую Господу за подарований день життя на схилі літ, ще мрію про чарівну Пташку Щастя, яка знову прилетить  у вигляді книги, яку сьогодні пишу.

Щастя – це подарунок Всевишнього, який посилає тобі його за добрі  справи, які ти робиш у своєму житті. А ще моє найбільше щастя це - сини, дві невістки, внуки і правнуки.

Поділіться з друзями: