Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


02 Груд 2012

Ярина Квітка - мандрівна музикантка

Читайте більше в рубриці Людина
 

Ярина Квітка - одна із засновниць фрі-фолькового гурту "Фолькнери". Це - такі собі мандрівні музиканти, які на велосипедах подорожують світом і в різних країнах збирають автентичні пісні. Відтак вони осучаснюють або "партачать" цю автентику різноманітними модерними ритмами, стилями і викрутасами. 

Ярина Квітка любить свої яскраві, шалені і страшні сни, на основі яких мріє колись зняти кіно. Вона - як вітер, який постійно міняється. 

В дитинстві Ярина вдягала мамину довгу чорну спідницю на голову (замість волосся), взувала мамине взуття з найвищими підборами, брала щітку для волосся замість мікрофону, розфарбовувалася і верещала-співала перед дзеркалом.

Ярина - дуже містична. Вірить в числа та інші речі. Її числа - 13 і 44.

 

Сьогодні Ярина Квітка разом з іншими "Фолькнерами", зокрема й своїм чоловіком Володимиром Муляром, кожного року подорожує різними країнами світу. Таким чином, "Фолькнери" започаткували культурно-етнографічні велоекспедиції в рамках свого проекту "Двоколісні хроніки".

Окрім того, що "Фолькнери" збирають під час експедицій автентичні пісні, вони ще й знімають фільми про свої подорожі. Їхні мандрівні фільми відзначалися і перемагали на кінофестивалях.

Під час велоекспедиції "Двоколісні хроніки - 2: Країна скарбів" "Фолькнери" об'їздили Україну від Ужгорода до Луганська, зібравши близько 600 автентичних пісень. 

 

rpPSL47SJzA

 

В 2011 році "Фолькнери" були визнані найкращим етно-колективом на міжнародному фестивалі "Mikołjki Folkowe" в Любліні (Польща). Окрім того, гурт на фестивалі "Mikołjki Folkowe" здобув ще й "Приз глядацьких симпатій".

Зрештою, "Фолькнери" засвітилися на численних міжнародних та українських фестивалях.

 

JavaScript is disabled!
To display this content, you need a JavaScript capable browser.

 

Про назву гурту існує така історія. Під час велоподорожі по Кавказу до засновника гурту Володимира Муляра уві сні прийшов американський письменник Вільям Фолкнер, який і запропонував назвати колектив на його честь. За це Вільям Фолкнер дещо напророкував і наобіцяв. "Фолькнери", названі на честь письменника, стверджують, що "пророцтва" таки збуваються.

 

IMG 7994m

 

Наразі слово - Ярині Квітці.

 

- У різних джерелах зустрічаєш різну кількість учасників "Фолькнерів" і різний склад. "Фолькнери" часто міняються? З чим це пов'язано?

 

- Гадаю тут є лиш два пояснення. Перше - "Фолькнери" дуже придуркуваті, що від них всі нормальні втікають. Або друге: всі такі дурні, що від нас, нормальних, втікають.

 

- Попереднє питання вже зачепило якимсь чином історію гурту. Які все ж, так би мовити, найважливіші події в житті "Фолькнерів"?

 

- Найважливішим є те, що є зрештою і найважливішим у житті кожної людини – це наше народження. А ще "Фолькнери" не встигли толком навчитися ходити, як їх вже відзначили як найкращий етно-колектив у Любліні на фестивалі «Міколайкі фолькові» (2011 рік). Ну хіба це може бути реальністю?..

 

kvit5

 

- Чому "Ярина" і чому "Квітка"?

 

- Навколо мене самі квіти, які пахнуть так, що я втрачаю голову. То хіба я можу бути з-поміж них якимось будяком?

 

kvit7

 

- Історія про Уільяма Фолкнера та його містичні пророцтва дійсно реальна чи це міф?

 

- Насправді ми ще мало що розповіли, бо якби ви дізналися усю правду, то б точно подумали що ми - "махнуті". Тому ми вирізали з того сну лиш малюсінький шматочок.

 

IMG 8294m

 

- Що переважає у "Фолькнерів" – подорожі чи музика?

 

- Це все одно що спитати яка тобі більше рука потрібна - права чи ліва? Так не можна. Не може щось переважати, коли воно в гармонії і одне без одного просто не існувало б. Гадаю правильніше вивести таку формулу: Музика + вело-мандрівки = "Фолькнери".

 

JavaScript is disabled!
To display this content, you need a JavaScript capable browser.

 

- Ми бачимо, що це поєднується в проекті "Двоколісні хроніки". Взагалі вразив проект "Країна скарбів". Які моменти найбільше запам'яталися під час подорожі – позитивні й негативні? Чи буде продовження?

 

- Кожна мандрівка - це приплив нової енергії, вражень, відчуттів, переживань і звершень. "Країна скарбів» - це коктейль усього прекрасного, що є на нашій рідній землі, і трішечки з гірчинкою чорного перцю.

Кожна бабуся чи дідусь, яких ми зустрічали на нашому шляху дарували нам свої знання: прощайте один одному, не сваріться, не ворогуйте, будьте добрими, бо час так швидко летить... Вони це точно знають. Прожили багато і всяке було у їхньому житті.

Були моменти, особливо в гірській місцевості, коли справді дуже важко їхати вгору, ще й під час спеки. Але це все виснаження минає, коли бабусі починають співати, розказувати свої історії. Взагалі приємно дивує наскільки у нас відкриті і доброзичливі люди.

Перша бабуся, яка глибоко засіла мені в душу, – це Марія Янчій. Тоді їй було 91, але по ній не скажеш – ну максимум 70.

І секрет її в тому, що щодня вона п'є чай з кропу, додаючи до нього м'яти, меліси і ромашки. Ніколи не пила кави і не вживає ліків. Їй стільки років, а вона ще й досі має пасіку, тримає курей, корову, і без проблем порається на городі. І таких цікавих людей ми зустріли дуже багато.

Печальним явищем у селах для нас стала молодь, яка дуже примітивна, слухає шансон, російську попсню, матюкається, бухає, курить – оце і все її дозвілля. Як казала одна бабуся-гуцулка: "Колись смеркало, і всі дівчита домів йшли. А тепер смеркає, і дівчита лиш виходять з хати".

Окрім того, що ми це побачили, ми ще й це відчули: на межі Харківської та Донецької областей в одному із сіл повз нас проїжджало "жигулі", набите місцевої пацанви, які вирішили порозважатись, чи може похизуватися перед своїми дівчатами. Вони в нас почали жбурляти пляшки з-під пива. Слава Богу, - в нас жодна не потрапила.

 

kvit25

 

- Скільки велосипедів змінили?

 

- В першу експедицію (Румунія, Болгарія, Туреччина) ми їздили на "шосейниках". Але в певних проміжках бездоріжжя турецької та болгарської глибинок це був кінець світу – колеса часто пробивалися. В наступну подорож "Країна скарбів" вже їхали на кросових велосипедах.

 

- Як відбувається творення пісень? За чаєм чи чимось міцнішим?

 

- Кожна людина щодня прокидається з певним бажанням, настроєм і зі своєю "шизою". Тому кожна пісня – це як кожний новий день.

Ми - проти алкоголю, бо тоді розум не тверезий. Це якось не серйозно. Ми - за натуральність життя.

 

 

- Що кажуть ті "джерела", чиї пісні ви "партачите"?

 

- Вони поки про це не знають. Ми від них никаємося.

 

- Країна, яка викликає найбільше емоцій...

 

- Туреччина! Для мене це якийсь дуже крутий симбіоз мусульманської країни та європеїзованості. Це щось таке, що обов'язково залишає на все життя в наших головах велетенський червоний емоційно-асоціативний відбиток. Практично кожне місто, місце в Туреччині – це маса позитивних емоцій. Це місця куди хочеться повертатися багато-багато разів. Пам'ятаю, як ми заїхали в глибинку, і був довгий підйом та ще й спека страшна. Ну ми собі повземо як черепахи все вгору і вгору. І тут раптом задеренчав скутер, яким керував колоритний турецький дідусь, під'їхав ближче, і давай щось до нас говорити. Звісно, твоя моя не розуміє. Він - турецькою з домішками німецької. ми - українсько-англійською. Але найголовніше - всім весело і добре. Одним словом, запросив нас дідусь Ерол до себе на обід. А його дружина Небахад так накрила стіл, що він ледь не завалився, а ми трохи не луснули від смачнючої турецької їжі.

 

kvit9

 

- Спогад дитинства...

 

- Їх було завжди багато, особливо, коли батьків не було вдома і я мала волю. Значить, я брала мамину довгу чорну спідницю з легкої матерії, вдягала її на голову – це було моє волосся (бо чогось завжди мене стригли під хлопчика). Вдягала мамині найвищі підбори, малювала губи в червоний колір, брала щітку для волосся (це був мій мікрофон), ставала перед дзеркалом і починала завивати, верещати, танцювати і голосно гупати каблуками. Бідні сусіди - як вони це терпіли?.. Здається, мої батьки ще й до цього часу про це не знають.

 

- Які речі найбільше любите?

 

- Обожнюю свободу, багато простору і чисте повітря. Взагалі люблю все, що залишає про себе спогад на майбутнє. Дуже люблю свої сни – вони яскраві, шалені, насичені, а інколи такі страшні, що прокидаєшся з такими ж відчуттями.

 

- Найрадісніша подія...

 

- Коли я вперше вийшла на сцену – і це таке сильне відчуття, наче ти летиш кудись – і всі це бачать і їм теж хочеться.

 

- Випробування...

 

- Випробування – це 75 днів вело-подорожі до Туреччини. Це була моя перша довга дистанція в 3300 км. Це були три невідомі країни, невідомі дороги, і багато небезпек на тих дорогах. Але я це зробила і хочу ще набагато більшого!

 

kvit27

 

- Ви щасливі?

 

- Завжди бути щасливою поки не виходить. Взагалі щастя – це дар Божий. І дякую Богу за найбільший для мене дар – це Вовчик, мій чоловік і головний Фолькнер. Він для мене - найбільше щастя.

Розкажу одну історію. Вона може здатися банальною, але для мене це було чимось надзвичайно важливим, якимось неземним. Всі ми неодноразово у віршах чи в прозі про любов зустрічала таку фразу: "топитись у його чи її очах". Мені тоді це все здавалось таким пафосняком і нудоцтвом. Що значить топитись у очах?.. І коли зі мною це трапилось, коли я втопилась в очах Володі, – то це й було щастя.

 

- Гроші і покупки.

 

- Я обожнюю одяг і нічого не можу з собою зробити.

.Остання найдорожча покупка – саксофон. Тепер я вчусь на ньому грати і це - теж для мене щастя. Звук саксофона мене відносить в забуття.

 

- Їжа...

 

- Скажу так: не їм м'яса, сала і всього такого некорисного.

Я б насправді хотіла жити в якійсь такій країні, де було б багато фруктів і джерельної води – тоді б для мене іншої їжі і не треба було.

 

- Улюблений письменник.

 

- Леся Українка, - мені часто здається, що в нас схожі характери. Таке виникло після мільйонних читань її віршів. Ну от скажіть, хіба вона не геніальна – «Чому твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами?..»

 

kvit16

 

- Книга.

 

- Стендаль. «Червоне і чорне». Це як перше кохання, яке ніколи не вмирає. Коли я вперше прочитала цю книгу (а мені, певно, було років 14-15), вона мене розірвала на шматки. І ті всі відчуття і переживання, які я тоді пережила під час читання, дотепер є в моєму серці. Напевно, це - від мого тодішнього сприйняття світу, від першого кохання, від чогось нового, повчального...

 

- Актриса.

 

- Чомусь дуже люблю французьку актрису Жульєн Бінош, хоча мої друзі французи кажуть – "попсня". А вона мені імпонує і все. Напевно, сюди саме підходить вираз "кожному своє".

 

- Співачка.

 

- Бйорк – глибина, загадка, містика. Дуже часто це в мені, або, може, я собі накручую. Ну ми ж, люди, такі істоти, які люблять собі щось вигадувати і в тому жити чи частково перебувати.

Я взагалі як вітер, який постійно міняється. Це я до того, що і музика чи виконавці мені поетапно спочатку подобаються одні, потім - інші. Часи міняються, і ми - разом з ними.

 

- Про себе...

 

- Я дуже непостійна, завжди хочу змін у всьому: зовнішності, просторі, думках, почуттях, відчуттях. Коли я довго перебуваю на одному місці, в одному просторі, в одному настрої – мене рве від нудотства. Хочеться літати, бігти, міняти все. Єдине, що в мені ніколи не міняється, - моє кохання до чоловіка.

Я містик. Вірю в духів, що ходять по землі 40 днів після смерті. Вірю в числа. Моїми числами є 13 і 44. Мені подобається містика – з нею цікавіше живеться.

 

- Що буде після "Фолькнерів"?

 

- Люблю жити саме зараз, і не думати, а що буде... Але в глибині душі хочу, щоб "Фолькнери" були завжди!

 

- Сни.

 

- Останні ночі мозок не може відпочити - уві сні бачу шалені картини, які іноді страшно розказувати, щоб, не дай Бог, не справдилося. Але я знайшла в цьому плюс – почала писати сценарії до фільмів на основі снів. Сподіваюся, таки зніму колись кіно.

 

kvit2

 

- Як відбуваються зйомки кліпу? Чим порадуєте шанувальників?

 

- Зйомки нового кліпу на пісню «Розова-бєрьозова» трохи затяжні. Ми почали їх ще на початку травня, і в кілька етапів продовжували. Завершальний був нещодавно в жовтні.

Зйомки цього кліпу досить спонтанні, але було дуже цікаво і весело. Оскільки в нас не було грошей на щось гігантське, то ми позичали все в природи. Тобто ми їздили на різні локації і там знаходили багато чого цікавого. Але чи то було справді цікаво, чи ми собі просто так думаємо - скоро побачимо. Якщо монтажер не підведе, то після 20-го грудня хочемо робити презентацію кліпу.

 

- Годиться спитати про "творчі плани". Вийде альбом "Фолькнерів"?

 

- Плани у нас - як у Наполеона. Якщо все буде добре в нашому житті, то скоро вийде альбом, працюємо над цим.

 

 

Фото надані Яриною Квіткою.

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему