Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


28 Бер 2016

Яна Лілл: від «Кобзаря» й чудового сопрано бабусі до каверів і поезії

Читайте більше в рубриці Людина
 

Яна Лілл – героїня рубрики «Людина». "Кожна жива істота – феноменальна", - каже вона.

Засновниця і адміністратор літературної платформи “SPATIUM”, м. Львів. Друкувалася: альманах “Стихопад” (Росія-Україна-Білорусь-Польща) 2010 рік, альманах “СУП” (Україна) 2014 рік, «ТекстОver» (Україна, переклад) 2015 рік. Фіналіст конкурсу “Фэст аднаго верша 2015” (Білорусь). Отримала відзнаку від членів журі конкурсу “Гайвороння” (Україна, 2016 р.).

Дитинство: риболовля і переїзди

Яскравих спогадів про дитинство досить багато. Це поїздки з татом на риболовлю із ночівлею під відкритим небом, ловля раків у річці Західний Буг, постійні переїзди із місця на місце. Якось так склалося, що мені зовсім не було важко адаптовуватися в новому середовищі, що згодилося в подальшому житті.

Перша прочитана книга - «Кобзар»

Ще один із яскравих спогадів – перша прочитана книга. Ні, це не були казки, їх я прочитала згодом. Це був “Кобзар” Тараса Шевченка. На тоді ще дитячу уяву ця книга справила неабияке враження. Не раз перечитуючи “Катерину” і “Наймичку”, плакала над долею тогочасної жінки.

Все почалось із “Кобзаря”, а згодом було багато, дуже багато книг. Десь у дванадцятирічному віці зацікавилася різними мовами, благо в родинному колі спілкувалися вінегретом із мов – тато російською, мама сумішшю польської і української.

DSC 01544

Пречудове сопрано бабусі

Моя улюблена бабуся (нехай земля їй буде пухом) по маминій лінії знала безліч пісень – українських, польських, білоруських, німецьких. Із задоволенням співала їх при кожній нагоді, а також сама складала тексти пісень. Мала пречудове сопрано, яке як вода в струмочку дзюркотіло і переливалося як дорогоцінне каміння.

«Танець пінгвінів»

Саме це й стало поштовхом до власної творчості. Писати почала з дев’яти років, а перший вірш був про Україну. Згодом писала на прохання однокласників. У нашій школі щорічно проходив бал-маскарад, тож написати віршика про лисичку, зайчика, вовка не вартувало великих зусиль. Пригадую один курйоз у той час. Щоб усе було ідеально і перемогти в бал-маскараді я завчасу вигадала невеличку виставу, яка називалася “Танець пінгвінів”. Усі організаційні питання взяла під свою відповідальність. Пошила (руками!) костюми, зробила носики, лапки, придумала сценарій, підготувала пісню (“Танець пінгвіна" Скрябіна), а бал-маскарад відмінили. Це було таке гірке розчарування! :))

Кожна жива істота - феноменальна

Кожна жива істота, від найпростіших до homo sapiens – феноменальна і неповторна. Ми є, а отже виникає питання: чому ми є, для чого ми потрібні на цьому світі? Є таке хороше прислів’я – кожна людина коваль свого щастя. Кувати – це дуже важка праця. Як і кувати/творити своє щастя. Так, буде багато каміння і гілок на цьому шляху, буде багато недругів і заздрісників, головне - не зупинятися, не зважати на труднощі, а впевнено йти до мети. І навіть тоді, коли Фортуна повернеться спиною, зроби так, щоб побачити її очі.

DSC 0177

Захоплення: мови і кавери

Захоплююсь різними мовами, проте, володію, на жаль, лише українською і російською. Володіти мовою, на мою думку, це думати нею, це якщо твої думки звучать так же прекрасно на іншій мові, як на рідній. Розумію польську, білоруську, болгарську, англійську, німецьку мови, а розмовляти – зась! Це як собака:  наче розуміє, що ти говориш, а сказати, не може. :))

Саме із перекладів розпочалося моє творче життя. Спочатку просто для власного задоволення перекладала пісні з німецької і англійської. Це були в основному римовані переспіви, кавери. Декілька з них стали дещо популярними, але найкращим з них для мене залишиться кавер, виконаний гуртом ORHOZER на етнографічному фестивалі “Підкамінь”.

Поезія

Згодом, товариш познайомив мене з дівчиною Анною, завдяки якій я потрапила в спільноту “Поезія – це завжди неповторність”. Це спільне навчання один одного, зустрічі, карпатський чай, літературні посиденьки і, що найважливіше, тепло, тепло товариських стосунків. Радію від думки про те, що була близько знайома із такими людьми, як Оленка Бараненко, Марійка Манорик, Ярослав Молінський і Олена Славінська.

На даний момент тішуся невеличкими досягненнями в літературному поприщі, проте поетом/перекладачем/письменником себе не вважаю. Цей статус потрібно заслужити від людей, не друзів/знайомих/товаришів, а незнайомої, пересічної людини.

 

Фото надані героїнею

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему