Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


01 Лип 2019

Ірина Платон: "Моє життя нагадує історію дівчинки на помежів'ї"

Автор 
Читайте більше в рубриці Людина
 

"Щастя вчить жити і мислити масштабно, крокувати широко, дихати на повні груди. У щасті я рівновелика собі, я вільна", – розповідає Ірина Платон – героїня Щастя на НародUA.

Читачеві цих рядків: нехай тобі буде цікаво

65142592 412243266055816 2167053490390564864 n

Ось перший маленький факт: моє дитинство минуло на Одещині, і в Києві я опинилася так несподівано і випадково, як тільки можна. Із сім'єю ми їздили дивитися університети, щоби вирішити, куди вступати. Думали, краще не відриватися далеко від дому, вчитися в Одесі. В принципі, такий варіант влаштовував усіх, але спонтанно (завдяки пораді близької людини) було вирішено їхати до Києва. А в нас - зламася машина. На свій страх і ризик наважуємося їхати в столицю на зламаній машині, щоби потім не шкодувати. Дивовижним чином дістаємося до Києва, вирішуємо всі справи, встигаємо закохатися в КНУ і вирішити: вчитися - тільки тут!, повертаємося додому, і машина ламається остаточно - так, що взагалі не заводиться. Як ми все змогли зробити - не розумію досі. Коли згадую цей випадок, думаю, що це була перша магія, пов'язана з Києвом. Це - про щастя.

Ось другий факт (великий, як усе моє життя): я пишу про більшість речей, які відбуваються, у множині, тому що маю сестру-близнючку. Наші стосунки не завжди можна назвати щасливими, проте уявити життя без Каті я не можу. Коли подумаю, що в мене є людина, яка була зі мною з самого початку і, сподіваюся, буде до кінця, жити стає спокійніше. Це - про щастя.

65028084 447906432454286 5734704337221844992 n

65804463 472565946844427 3775056054505701376 n copy

Ось третій факт (розміри встановити не можу, бо він ще не звершений повною мірою, проте однозначно Особливо Важливий): мені подобаються слова. Я люблю їх і ще з дитинства зробила своїм інструментом творчості та компенсації, спілкування та мовчання. Відводити гарні блокноти під особисті щоденники, втрачати голову від канцелярії, плутатися в безкінечностях телефонних нотаток, повсякчас думати: якби ж я могла про це написати! - то все про мене.

Великим щастям і великим сумом є для мене вірші - я писала їх усе свідоме життя, та вже давно не можу. Мудрий друг казав: якщо це твоє, воно до тебе повернеться. А я лише думаю - коли, як? Жити у мовчанні, коли маєш, що сказати, важко, а я так живу. Тому звідси - до

Ще одного маленького факту (четвертого): одного разу я написала новелу про моє мовчання. Треба було презентувати її перед групою на парі. Останніми словами у новелі були: "І забуваю про те, що вже три роки як я не можу говорити, бо в мене немає язика". Дівчата питали мене, як може дитина любити своє тіло, а потім опинитися без язика, а я писала про себе (всі поети пишуть про себе). Думаю, того разу це зрозуміла тільки моя сестра.

Вирости з себе колишньої до себе нової

65177103 596004307592126 2387105461196292096 n

Зараз моє життя нагадує історію дівчинки на помежів'ї. Я не можу сказати, що Київ - мій дім, і не можу сказати, що він чужий. Я люблю його, але не зуміла зробити своїм. Тут втомлює ритм, але надихають люди.

З часом вчуся дивитися на цей етап як на ініціацію. Я обов'язково маю крізь це пройти, щоби вирости з себе колишньої до себе нової. А поки це все триває, щастя дарує саме життя: зустрічі з дорогими людьми, літературні вечори, робота, яку люблю... Кожен мій крок - спроба знайти красу та наблизитися до гармонії. Так я це відчуваю. А ще в мене дивовижні батьки, і я не сама.

Щастя на цьому етапі немає, але є радість і є самозаглиблення. Життя триває, і я вірю, що буду повноцінно щасливою. Щасливою, можливо, я видам книжку чи зроблю щось особливе. А поки що мені страшно. Та я йду. Я повертаюся до себе.

Що таке щастя?

65371850 920703238277235 4099578229998747648 n

Сказати однозначно, що таке щастя, складно. Мені воно нагадує тілесну істоту, яка живе десь у грудях і  дозволяє дихати легко. Коли я щаслива, мені не треба нікому нічого доводити, не треба відповідати чиїмсь вимогам, бо мені добре з собою.

Щастя здатне розростатися всередині, як трава або трояндовий кущ, і так само загасати. Багато хто каже, що щастя - це вибір. Я поки що не переконалася в цьому. Однак для мене однозначно вибір - якнайдовше не відпускати щастя, якщо воно є. А воно є, коли я можу бути потрібною, реалізовувати власні плани, робити щось корисне, оточити себе тими людьми, знаходити час для слова "хочу" - десятки дрібних речей, хай переважно банальностей, які в сумі дають щось справді вагоме.

Щастя не відчуває страху. Щаслива я - сильна я. Смілива. Непереможна. У щасті я не боюся програвати. Мій розум вивільнений і фокусується не на десятках маленьких банальностей, а на розправлених плечах і повних грудях, які дає їхня сума. Щастя вчить жити і мислити масштабно, крокувати широко, дихати на повні груди. У щасті я рівновелика собі, я вільна.

Київ не чужий і не мій

64981291 2978835035675839 6664247045190057984 n

Щастя - відчувати спорідненість із містом, у якому живеш. Чотири роки я намагалася зростися з Києвом; в одні періоди здавалося, що змогла, в інші хотілося все покинути і поїхати геть. Я прожила останні чотири роки то з відчуттям польоту, то - повільно й важко, шкутильгаючи на кожному кроці. Що стало зрозумілішим - те, що Київ не чужий і не мій; мені не вдалося його освоїти - йому не вдалося мене витіснити. Тут є та було складно та прекрасно.

І я зрозуміла, що саме виклики роблять мене щасливою, змушують почуватися живою. Маю на увазі не всі труднощі світу, звісно, але в першу чергу - ті, які потрібні тобі самому. Жити тут - означає завжди робити над собою зусилля. Якщо більше пощастить - горіти і йти вперед під впливом внутрішнього запалу. Нині мій Київ - хронічна втома, мало спілкування, багато транспорту, часте "навіщо?". Часом хочеться здатися, а потім поглянеш, що навколо тебе - люди, до яких тягнешся, стільки замотивованих всесвітів, сміливих сердець, розумних очей... Відмовитися від цього означало б відпустити щастя - ти згадуєш про це і залишаєшся.

Жити тут - завжди дивитися понад головами людей, понад дахами будинків, понад собою, щоби, намагаючись осягнути це місто якнайповніше, зрештою знайти відповідь на питання: а хто тут ти? До речі, для щастя відповідь знати не обов'язково - мені особисто вже точно. Достатньо відчувати, що шлях твій, і це вже щастя.

Щастя існуватиме лише там, де ти дозволиш йому існувати

65310385 387601718540220 6837827302349340672 n

Як досягти щастя, я не знаю. В мене метод один: за кожної можливості, коли можеш собі це дозволити, обирати "хочу" замість "треба". Постирати межі, які не дозволяють тобі писати вірші де і коли завгодно, тому що ти так хочеш. Довго спати - тому що ти так хочеш. Порвати відносини з токсичними людьми, бо потребуєш саме цього. Вступити на "безперспективну" улюблену спеціальність - але не проводити кожен свій день під тінню питання "на що я витрачаю своє життя?"

Щастя таке всюдисуще і таке невловиме. Я зрозуміла, що воно існуватиме лише там, де ти дозволиш йому існувати. Якби я могла намалювати щастя, то моя картина складалася б не лише зі світлих кольорів. Я намалювала би страхи кольору морських глибин і свободу кольору травневих або червневих гроз. Поряд із жовтими степами - гострі скелі. Я би навіть розмалювала порожнини, білі плями, незаповнені лакуни, але ніколи б не вкладала свою картину в рамку, бо щастя - картина без рами.

Щастя - це, безумовно, Творчість. Творчість як створення чогось, але і як спосіб дивитися на речі під особливим кутом зору. Зараз у мене немає віршів - і "немає язика". Мрію, щоби ця частина мене знову ожила, тому що життя без цього я не можу бути щасливою до кінця. А ще щастя - це ЛЮДИ! Для когось несамодостатньо? Нехай. А для мене беззаперечно. Я вдячна Богу за людей особливо. За тих, хто приймає мене щасливою та сумною, - найбільше.

Смішно сказати, але в мене пішло кілька тижнів на те, щоби написати про щастя. Певно, тому, що зараз це не мій стан душі, і я не могла дібрати слів, які зависли десь всередині. Нас не вчать, як бути щасливими. Щастя не має інструкцій. Його потрібно шукати. "Радість - це те, що дається з боєм," - тут я з Сергієм Жаданом у одному човні.

Зараз щастя нагадує мені неприрученого звірка, якого не вдається спіймати, до якого не виходить підкрастися. Нарешті я збагнула, що щастя потрібно зрозуміти. А для цього - зрозуміти себе. Єдиний індикатор щастя - ти сам.

Не знаю, коли ми з тобою зустрінемося, маленьке неприручене звірятко, проте будь певне: я чекаю на тебе з великою ніжністю. Я розкриваю серце тобі. Я неодмінно приручу тебе і ніколи не забуду:

Ми відповідаємо за тих, кого приручили.

Поділіться з друзями: