Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


27 Груд 2017

Ірина Небеленчук зуміла віднайти себе в бурхливому морі Життя

Автор 
Читайте більше в рубриці Людина
 

"Слухаю та дослухаюся, читаю, вбираю в себе інформацію, обробляю її, що виливається у віршах", – розповідає Ірина Небеленчук – героїня рубрики Людина на НародUA.

Ірина Небеленчук – педагог, науковець, поетеса. Народилася в смт. Новгородці Кіровоградської області. У 1991 році закінчила філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О.С. Пушкіна. Працювала в загальноосвітніх закладах України. Кандидат педагогічних наук (2011). З 2011 року - старший викладач комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського».

Авторка низки поетичних збірок, а також понад 100 наукових і науково-методичних праць з методики викладання української й зарубіжної літератур. Учасниця народного мистецько-історичного фестивалю поезії та пісні «Українські передзвони» (2017), дипломант конкурсу-проекту «Шевченко єднає народи» (2017).

Миті правди і щастя

Із поезією в серці

Народилася, напевне, із поезією в серці, оскільки почала римувати доволі рано. То було не лише захоплення, а стан і вияв душі романтичної та закоханої у світ дівчинки, яка бачила усе довкола казково-чарівним і дивовижно-веселковим. Те дитинно-прекрасне сприйняття світу зберігаю до цього часу. А тому вірю, що всі люди хороші, вірю у добро і щирість людських сердець.

Дитячі вірші – це опис усього, що потрапляло у поле зору. Особливу поетичну «прихильність» здобули пташки і звірятка. У клубі інтернаціональної дружби при районному будинку школяра та за сприяння редакції районної газети була видана дитяча книжечка «Привіт, Бембі».

Світ книжок – дивовижний і неповторний

20160904 144146

Світ книжок – дивовижний і неповторний, у який пірнала з головою. Читати також почала доволі рано. За словами мами, десь у рочків три. Коли навчалася у початковій школі, саме у той час були прочитані твори «Молода гвардія» О. Фадєєва, «Угрюм-ріка» В. Шишкова «Овод» Е. Л. Войнич та інші. Читання книжок, зокрема «товстих» було особливим захопленням. Удома була потужна бібліотека. Мої читацькі смаки формувалися під впливом тата, який обирав книжки для прочитання, радив вести читацький щоденник, викликав на співбесіду щодо прочитаної книжки. Тато був розумною людиною, багато читав. Не було такого, чого б він не знав, мав енциклопедичні знання. Усі книжки, які були у нас удома, тато прочитав. А це твори Ірини Вільде, Івана Ле, Павла Загребельного, Петра Панча, Михайла Стельмаха, Олександра Ковіньки, Олеся Гончара, Юрія Яновського, Юрія Мушкетика, Анатолія Шияна, Марка Вовчка (усі твори у повному зібранні) та багатьох інших українських, російських і зарубіжних письменників. Завдяки татові відкрила неповторний світ творів Джека Лондона. Саме його твори стали улюбленими на все життя. Любив тато поезію. Цитував вірші багатьох поетів. А я із захопленням слухала його. Найулюбленішими стали ліричні твори С. Єсеніна, М. Рубцова, А. Дементьєва та В. Тушнової.

«Мій Шевченко»

На формування мого світогляду, громадянської позиції в подальшому вплинула бабуся, яка знала напам’ять Шевченків «Кобзар» і цитувала вірші із нього. Як я була ще зовсім маленькою дівчинкою, переді мною постали долі Катерини і Наймички, уявляла і тополю, яку гнув вітер край дороги, і Дніпр широкий, і садок вишневий. Образ садка, напевне, найрідніший, оскільки хатину дідуся прикрашав неймовірно гарний вінок вишень. А тому образи і садка, і хрущів, і родини коло хати були рідними і знайомими з дитинства. Згодом мрія побувати на Шевченківській землі збулася. У 2017 році взяла участь у Всеукраїнському проекті «Огні горять» (керівник проекту поетеса із Кременчука Таїсія Цибульська). Проект передбачав видання збірки поезій «Огні горять», у яку ввійшли вірші сучасних українських поетів, присвячені тим темам, які хвилювали Кобзаря, – питання мови, Батьківщини, долі українського народу, поневолення. Згодом презентація збірки в різних містах України. Із групою поетів відвідали м. Канів, презентували збірку. Закінчилася зустріч літературним флешмобом біля пам᾿ятника Тарасу Шевченку.

88

Нині є автором шести поетичних збірок: Мелодія душі моєї» (2010), «Крила надії» (2010), «Осенние мотивы» (2010), «Пори року» (2014), «Берег любові» (2016), «Життя поділене навпіл» (2017). Вірші були надруковані у різних виданнях України, у колективних збірках «Він, Вона і війна» (2016), «Огні горять» (2017), у літературних альманахах «Енциклопедія сучасної літератури» (2016), «Галактика любові» (2017), «Скарбниця мудрості» (2017), «Серце Європи» (2017), «Я дякую тобі» (2017), словнику «Наша мова калинова» (2016). Є учасником Всеукраїнських літературно-мистецьких проектів, фестивалів, проектів-конкурсів, зокрема «Народжені вільними» (2016) (опублікування та презентація поетичних творів про події в Україні 2013-2017 років), «Наша мова калинова» (2016) (опублікування та презентація поетичних творів про мову, країну, батьків, рідний край), Всеукраїнського народного мистецько-історичного фестивалю поезії та пісні «Українські передзвони» (2017, м. Київ), Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю «Театр слова» (2017, м. Київ), Міжнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи» (2017). У травні 2017 року стала переможцем зазначеного конкурсу в номінації «Мій Шевченко» в категорії «Шевченко літературний» (поетичні твори про Т. Шевченка, звернення до Кобзаря з огляду на події сучасності), отримавши диплом І ступеня, а також грамоту за кращий вірш-звернення до Кобзаря.

Про поезію думала постійно

Ще навчаючись у середніх класах, переважно писала присвяти друзям. Вони були зібрані у невелику збірку «Друзей моих прекрасные черты». У старших класах, під час навчання в інституті, у перші роки роботи в школі писала сценарії до літературних і творчих вечорів, у які вкраплювала власні вірші, присвяти до певних днів і подій. У 17-річному віці, після подорожі Закарпаттям, була оформлена збірка балад на основі карпатських легенд «Співанки карпатського краю».

Певні події життя (далеко не радісні для мене) сприяли тривалій перерві у поезії – понад двадцять років. Зневіра, невпевненість, розчарування, біль переслідували мене протягом багатьох років. Відчувала, що душа хоче щось сказати, проте навіть не дозволяла собі думати про написання віршів. А про поезію думала постійно. Читала, насолоджувалася, записувала прізвища нових авторів, вивчала напамʼять їхні вірші, декламувала на різних тематичних заходах.

«Життя поділене навпі́л»

Події останніх чотирьох років в Україні повністю перевернули мою свідомість. Слухаю та дослухаюся, читаю, вбираю в себе інформацію, обробляю її, що виливається у віршах. «Життя поділене навпі́л» – із цією думкою оцінюю нинішню ситуацію в Україні. Війна – то плач і крик, що прокотився хвилею всезагального людського болю та відбивається пекучим жалом у власній душі. Коли у мене запитують, «як Ви пишете про війну?», то відповідаю, що не пишу, якось воно виливається крізь біль, крізь сльози і крізь… ЛЮБОВ. Так, крізь любов до землі, котра є для мене святою, крізь любов до людей, крізь любов до України – та любов понад усе.

Бережу в своєму серці

мі

Шлях у поезію відбувався завдяки знайомству із творчістю сучасних майстрів поетичного слова, чиї твори вважаю досконалими як за змістом, так і за формою. Доля звела мене з прекрасними поетами, композиторами, художниками та просто чудовими людьми, які допомагають, підказують, радять, підтримують, завдяки яким удосконалюю власну поетичну майстерність, а коли долають сумніви, то ці люди приходять на допомогу. Мої вірші поклали на музику відомі українські композитори Вʼячеслав Чорний, Микола Ведмедеря, Вʼячеслав Купрієнко. Пісня «Остання молитва» завдяки автору-виконавцю В᾿ячеславу Купрієнку облетіла, напевне, уже всю Україну.

У години тривоги і занепокоєння, а ще коли переслідували думки про те, щоб більше не писати вірші, на допомогу завжди приходили друзі-поети, котрі радили, допомагали, підказували, підтримували. Бережу в своєму серці усі ті слова, звернені до мене, як найдорожчий скарб, завжди подумки звертаюся до них. Завжди дякую тим людям, які вибили з мене сльози, зневіру, розчарування, невпевненість, відчай.

Дякую Вам, дорогі мої друзі. Схиляюся перед Вами у шані, що допомагаєте мені нести вогник поетичного слова, вірите в мене, не даючи загаснути тому вогнику, даєте поради, котрі є для мене безцінними родзинками у пізнанні поетичних таємниць.

«Долаючи всі схили і горби»

Моя життєва дорога не була легкою, та я ніколи не шукала легких шляхів. А коли виникали труднощі, знаходила сили, щоб їх подолати. Завжди наполегливо і з якоюсь небувалою впертістю йшла дорогою життя. Ніколи не скаржилася, не обурювалася, не нила й не стогнала. Усе йшла, ішла, уперто і завзято, «долаючи всі схили і горби». А девізом життя стали такі власні поетичні рядки:

Я долю свою обирала сама

І шлях торувала між терни до зір.

Простіше іти, де дорога пряма,

І важче тією, де ти – Поводир:

Тепло дарувати, любов і вогонь

І світло нести прокладати той шлях,

Щоб інші ішли ним. І ніжність з долонь

Віддати та птахом злетіть в небеса.

Нині є автором близько 180 науково-методичних праць із методики викладання української та зарубіжної літератур: посібники, статті, методичні рекомендації. Щаслива, що мої надбання допомагають вчителям, викладачам, студентам у професійній діяльності. Подолавши труднощі, зневіру, численні падіння, зуміла йти далі, зуміла віднайти себе в бурхливому морі Життя. Уважаю, що власний шлях пройшла із гідністю Людини. За те дякую Богові, що спрямовував мою життєву дорогу.

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему