Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


04 Черв 2012

Фаня Непийвода хоче відкрити безкоштовну школу з вивчення української мови

Читайте більше в рубриці Людина
 

Фаня Непийвода – відомий в Черкасах мовознавець, краєзнавець і вчитель. Вона виховала не одне покоління вчителів-мовників, журналістів і просто хороших людей. Роботі в Черкаському національному університету віддала більше 50 років свого життя. У певних колах її знають як активну, розумну та віддану своїй справі жінку-науковця. Сьогодні їй уже за вісімдесят, але вона не припиняє активної громадської та наукової діяльності.

У кімнаті – стіл з купою паперів, рукописів та томиком Ліни Костенко. П'ять шафок забиті рідкісними виданнями з української класики. Зараз Фаня Адамівна готує матеріали для видання наукового посібника з правил побудови тексту. А ще жінка плекає цікаву ідею-фікс, яку неодмінно хоче втілити, – відкрити в Черкасах школу для дорослих і дітей з вивчення української мови. Це будуть безкоштовні уроки для черкасців з вивчення української мови. Суть цієї школи полягатиме в тому, що там навчатимуться одночасно і дорослі, і діти. Разом сприйматимуть новий матеріал, опрацьовуватимуть його, разом вчитимуть, як розмовляти правильно, щоб потім, після школи, у побуті продовжувати правильно говорити.

 

Про найцікавіші моменти нашої чотиригодинної розмови – далі:

 

«Під час війни ми врятували дві єврейські родини»

 

- Під час війни була на Житомирщині, де народилася. Ми з мамою, бо батько тоді хворів, переховували у себе вдома дві єврейські родини – чотирьох осіб. Врятували їх, переховуючи у себе вдома, піклувалися про них, годували. Якось вночі батько їх побачив та забрав із собою. Сам нікому нічого не сказав, а потім дізналася мама, і сестра. За хатою у нас був сарайчик – вони там побули трохи. Складно було, але ж вони – такі ж люди, як і ми. (За цей вчинок Указом Президента України Фаню Адамівну нагороджено орденом «За заслуги», а також особливою відзнакою міжнародної єврейської спільноти - НародUA).

 

nep3

Фаня Непийвода (в центрі згори) разом зі своїми однокурсниками біля пам'ятника Тарасу Шевченку

 

... Мій чоловік теж воював. І знаєте, про що він найбільше згадував? «Ти знаєш, каже, Фаня, я плакав над німцем, якого я убив». А ще бувало у війну навідували хлопців, яких з фронту привозили в університет. Я ніколи не забуду одного хлопця – прізвища не знаю. До війни він грав на гітарі. Він втратив праву руку і ліву ногу... І цей хлопець, як приїхав, взяв гітару, хотів же зіграти  ...взяв її, а грати не може: руки ж немає... то він як заскрегоче зубами...

 

«З майбутнім чоловіком нас звела «американка»

 

- З майбутнім чоловіком – Федором – познайомилися під час навчання в Київському університеті. Ми жили в одному гуртожитку. Наша, дівчача, кімната розташовувалася зовсім поряд із хлопчачою – була навіть спільна пічка, яку і самі топили. Набираємо десь вугілля (бувало, і видавали), намочуємо його і на низ кладемо, а  дровцятка – наверх. Так це складалося так, що хтось з хлопчачої кімнати і хтось із нашої розтоплює піч. І мені випало топити цю грубку. І було холодно , я розтоплюю, вибрала золу, перебрала в тазик і налила води, вона трохи має стояти, і цим потім топимо. Йде тут мій Федір, правда, ще тоді не мій... «А що це ти робиш?» – «Як «що»? Топить буду пічку» – «Так вона ж не розтопиться!» - «Розтопиться», - кажу. «А ну що – сперечаємося?» - питає він. І одразу на «американку» (на бажання). – «Добре...». Значить, одне другому руку розбили. І я розтоплюю – а воно як на зло, чи на щастя – розгорілося, горіло.. Ну що ж? Бачить він, що програв. «Що ти хочеш? Що тобі купить?». Дивлюся на нього: стоїть у такому куценькому піджачку – тут латка, там латка. Подивишся на нього – ну що ж ти йому скажеш? «Американку, – кажу. - Та отого півника на паличці купи.» - «А ще що?» – «Нічого. Це і є моя американка...». І от ця американка нас звела.

 

«Хочу відкрити в Черкасах Центр культури мовлення»

 

Хочу відкрити в Черкасах безкоштовні курси з вивчення української мови – такий собі Центр культури мовлення. Я сама розроблю для цієї школи навчальну програму. Там будуть навчатися усі разом: батьки і діти. Будуть навчатися разом одночасно, щоб удома продовжувати навчання, тобто у побуті потім спілкуватися правильно. Уже є кошти, неважливо чиї. Є також і приміщення для цієї школи. Я віддам туди літературу, буду частково вести курси. Можливо, хтось з Києва приїде, хтось з місцевих – також вестимуть уроки в школі. З цього питання хочу потрапити на прийом до міського голови Черкас Сергія Одарича. Якось виступала у 33-ій школі Черкас і кажу вчителям: «Не треба казати, що і як треба вчити, просто вчіть тому, що ви знаєте». А як же дізнатися, як одне із 1000 слів треба вжити в якомусь конкретному випадку? Як вибрати одне потрібне слово? Для цього треба знати всі слова і вчити мову.

 

«Текст – це найвищий ступінь мови»

 

- Є ще одна справа: хочу видати наукову працю, посібник про текст: як працювати з текстом, як його творити, як його вивчати. Текст – це вже вищий ступінь мови. Кому зараз потрібне вивчення іменників, твердих - м'яких груп? Зараз працюю над цим. Почну посібник з такого: поняття про текст, текст у греків та латинців, про побудову тексту. Оце я повинна видати цю роботу. Всім кажу: поки я це не зроблю, я довго жити буду.

 

«Треба вчити дітей любити себе»

 

- Якось студентам кажу: «Хто скаже, що таке любов? Як узнати, за якими ознаками можна визначити, що ти його любиш чи він тебе любить?» А вони мені: «Фаня Адамівна, хіба таке можна казати?» А я кажу: «Чого? А он, прочитайте у Ліни Костенко: «... очима ти сказав мені «люблю». Або у Шевченка: «Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива! І ти не згадаєш того сироту ... Кого ти навчила очима, душею, серцем розмовлять»... «А ми подумали не те», - відповідають.

 

Я любила, люблю і буду любити – мову, людей, природу. Люблю Україну, але по-справжньому. Треба вчити дітей любити себе, якщо ти любиш себе – то треба бути найкращим, треба вчитися, прагнути до кращого. І щоб ніхто не збивав тебе з твого шляху.

 

 nep2

Непийвода Фаня Адамівна (10.07.1924) - кандидат філологічних наук. Народилася у селі Закутинці Бердичівського району Житомирської області. Закінчила філологічний факультет Київського університету . З 1948 до початку 90-х років працювала в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

 

 

Поділіться з друзями: