Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


10 Жовт 2015

Едгар Винницький - вуличний музикант і актор

Читайте більше в рубриці Людина
 

Едгар Винницький чітко не розмежовує слова актор і музикант. Обидва заняття слугують для досягнення його найвищої життєвої цілі, тому Едгар просить просто називати себе артистом. Хлопець співає і грає на гітарі у переходах рідного Києва, і найприємніше для нього – змусити людей, котрі поспішають у справах, прислухатися і зупинитися.

«Я вірю, що я не пишу пісні, що я їх ніколи не писав, і писати не буду. Я їх знаходжу. Це не вирішення рівняні, це не підрахунки і це не твоє, це трохи вища матерія. Все так само і з музикою. Ти, мов ходиш темними коридорами, і знаходиш ліхтарик, щоб подивитися на те, що написано», - натхненно стверджує герой.

Едгару – 21 рік. Він виконує як кавери, так і власні англомовні пісні. Хлопець має акторську освіту, найвизначніші його доробки: ролі у фестивальному короткому метрі «Довгі хвилі» та у постановці «Лисиця і виноград», де хлопець перевтілився у образ Езопа. Цим літом виконавець відвідав Львів, Одесу та Харків, виступаючи на вулицях міст, аби виграти суперечку на безкоштовне інвестування у себе. Про творчу діяльність, ключові події дитинства і тур містами України Едгар розповідає Народ UA.

5464tgerge5464trgfdkg

Дитинство

- Я народився у сім’ї тата-підприємця і мами, яка у той момент була домогосподаркою. У дитинстві я ніколи не сидів на одному місці. У 6 років сталася одна з ключових подій життя – батьки розлучилися. Вже через 3 роки з’явилася моя молодша сестра. По суті, я став, мов тато для неї, єдиним чоловіком у сім’ї. Зараз, аналізуючи деякі події, я розумію, що якби так не сталося, то я б дуже багато речей не зробив і дуже багато разів не ризикував. З дитинства я хотів бути артистом. Спочатку це сприймалося як жарт, але коли у 11 класі постало питання про вступ, то я все ж пішов у театральне. В школі, до речі, гарно вчився, тільки були проблеми з поведінкою. Ще часто щось організовував: різні заходи, дискотеки і т.д.

45645645ytrygh

56y75yrtyghrtfhgr

- А чи є у Вашій родині музиканти?

-  У мене у сім’ї не було музикантів, тільки дідусь по татовій лінії пише дуже гарні вірші. Ще один ключовий момент – це коли я вперше побачив гітару. Мені було років 5, мабуть, це один із спогадів, який формує бажання про те, ким ти хочеш бути. Це було якесь застілля і ми з сім’єю пішли у гості. Я пам’ятаю, ходив усе мацав руками: скатертину, склянки, сервант. І там у кутку я побачив річ, яку раніше бачив лише по телевізору – гітару. Я провів рукою по струнах і почув такий звук, наче передзвін тисячі алмазів у печері з джерелом. Зараз, звісно, я розумію, що нічого особливого у ньому не було, але вперше мені так здалося і запам’яталося. Потім років 4-5, коли бачив, що хтось у компанії грає на гітарі, то ставився до цього з захопленням. Але батьки казали, що не варто цим займатися, що немає нікого у сім’ї з таким талантом.

y54y4grtryt

Музика

- На 15-річчя бабуся подарувала мені гітару, я на ній пробував вчитися грати рівно тиждень. Звісно, нічого з цього не вийшло. І от за рік я вступив до театрального училища і побачив, що багато хлопців грають на гітарі. Тоді, тижня за півтора після вступу, я вирішив, що в мене вдома припадає пилом гітара, а усі, хто вміє грати на курсі немісцеві і залишили свої інструменти вдома. Я подумав, що було б класно робити разом якісь виступи, і вирішив її позичити – все одно не жаль, а може й сам чогось навчуся. І от тоді життя наче поділилося на до і після. Не знаю, чому з першого разу захоплення не зайшло, можливо, тоді ще не настав час. В мене не було жодних навичок – ні співу, ні гри, ні ритму нічого. Я з цим ніколи не стикався, єдина секція на яку ходив – карате. Але я почав практикуватися до кривавих мозолів, виходило погано, я награвав одне й те саме годинами, розбирав куплет за місяць. І так, коли вчився, я набрид хлопцям з коледжу, набрид усі вдома. Тоді я знайшов альтернативу – виходив з друзями на пляж, у парк і брав з собою гітару. Це було літом, але от почався новий навчальний рік. Було таке дивне відчуття, воно і зараз є, наче десь у сонячному сплетінні є кіт, який шкребе усередині і ти шукаєш можливість цьому почуттю дати вихід. Тоді був жовтень і я вперше вийшов у перехід. Я добре пригадую той раз –  співав пісню «Я те, що треба» гурту Стиляги. Мені було так незручно, так страшно – я не знав нікого з вуличних музикантів. Я - просто хлопець, що вийшов грати і навіть не з необхідності. Я навіть співати по суті не вмів, і подавати себе так, аби зачепити перехожого, щоб той зупинився і послухав. Тоді мене вперше вигнали, і вперше я познайомився з людиною, якій сподобалася моя творчість. Потім я почав писати свої тексти і накладати їх на музику – записав перший альбом. Він був такий смішний, такий дитячий. За мене взялася одна людина і я їздив до Москви записувати пісні, усе літо на це витратив, вийшло 100 дисків. А згодом у нього завагітніла дівчина і все завершилося. Потім я пішов працювати у кіно адміністратором і творче життя призупинилося – не вистачало часу. А минулого літа стався наче вибух, і я почав до музичної діяльності серйозніше ставитися, накопив більше знань. 

gbFfzg

64645646yrthgf

Натхнення

- От, перебуваючи о Одесі, я по вуха закохався. Я завжди думав, що закоханий, думав, що кожна дівчина – та сама. Тільки згодом розумієш, що то ти просто зробив логічний висновок, що вона тобі підходить, що вона гарна, розумна, а значить та сама. Але ні. А потім зустрічаєш дівчину, яка не підходить під твої ідеали, але вона просто зриває дах. Це не просто, коли ви ходите по місту за руку, а це коли ти лягаєш спати з нею разом спати, просто щоб заснути і прокинутися поряд. І от вона засинає, а ти лежиш і дивишся на неї усю ніч і пишеш вірші. Я не брешу – зі мною таке реально ставалося. От так виникає натхнення від музи-дівчини. Є моменти, коли народжується від якоїсь однієї ідеї. Це наче ти посадив у себе зерно, і воно проростає у найнезвичайніший момент – коли ти у душі, коли їси чи таке інше. Тобто, коли ти не сидів і чекав, що натхнення прийде, а воно приходить. Я вірю, що я не пишу пісні, що я їх ніколи не писав, і писати не буду. Я їх знаходжу. Це не вирішення рівняння, це не підрахунки і це не твоє, це трохи вища матерія. Все так само і з музикою. Ти, мов ходиш темними коридорами, і знаходиш ліхтарик, щоб подивитися на те, що написано.

7567567ythyth

Вуличні виступи

- Коли ти граєш на вулиці, то кожен концерт різний. Навіть, коли граєш у одному і тому самому місці з різницею у годину виступ вже зовсім інший. Тебе зупиняються і слухають тільки ті, кому це справді цікаво. Стаються й форс-мажори: люди напідпитку, міліція, обурені місцеві, інші музиканти і т.д. Але найбільше близьке для мене місто – це Львів. Та іноді мені не вистачало там київської швидкості – у Львові всі розслаблені, все дуже повільно. У Львові я тур розпочав, тому, можливо, якби я спочатку приїхав до Одеси, то вона мені б сподобалася найбільше. Під час туру, до речі, мене багато разів малювали, дарували різні картини, підвіски, годинників. Завжди дуже приємно це отримувати.

5645675yrfgf

Суперечка про 10000 підписників

- Історія почалася у Києві. Я як завжди грав, інвестор знайшовся якось сам по собі. Він готовий був вкластися у запис і мою розкрутку тільки за умови, якщо я, граючи на вулицях міст, збери 10000 підписників у соціальних мережах на публічних сторінках. Цим я повинен був довести рентабельність англомовного проекту у Україні, бо ж мої пісні англійською. Таким чином я колесив по містам. Я зібрав у «Вконтакті» 6500 підписників, але суперечку продовжував до останнього дня літа. Мене дуже дратувало, коли підписувалися «аби допомогти хлопцю». Це не має сенсу, бо ж я хотів аби долучалися лише ті, кому насправді сподобалося. Під час туру мені раз 8 пропонували подарувати публічні сторінки, які закинуті, якими ніхто не займається, але там по 13-20 тисяч людей. Пропонували зробити мене адміністратором, змінити записи і назву. По суті, так би справа була зроблена, але який у цьому сенс?

6yytrghf03f8

Музичний смак

- Я слухаю музику. От і кінець цитати. Не буває музики гарної і поганої, бо ти сам її для себе класифікуєш. Для себе я її класифікую не по жанрам, а по стану. Я люблю музику від класики до джазу. Я не «підсідаю» на музикантів, але багато з них мене мотивують. Але це більше у плану особистісному: що людина зробила, і що людина зробила, щоб це зробити. На приклад, я часто розповідаю про Луі Армстронга, Рея Чарльза, Джона Леннона. На початку вони ж не відрізнялися від звичайних людей – просто більше працювали. Я не можу впевнено сказати, що якась пісня мені не подобається – просто вона зараз не підходить. Але я впевнений, що у певний момент кожна пісня може стати ідеальною. Для кожної пісні у Всесвіті є місце в тобі. 

 

Фото надані героєм

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему