Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


03 Трав 2013

Артем Чех бореться з хандрою тяганням заліза і рахуванням калорій

Читайте більше в рубриці Людина
 

Артем Чех - молодий письменник, який періодично практикує дауншифтинг. Його дружина - Ірина Цілик - теж письменниця. Як зізнався НародUA Артем, дружина його тексти критикує-редагує, і в літературному плані він "підкаблучник". Цікаво, що в літературу вже відомий письменник потрапив не зовсім за своєю волею: його книгу "Цього ви не знайдете в Яндексі" надіслав на літературний конкурс товариш. Цей автобіографічний текст і став переможцем конкурсу "Міський молодіжний роман 2007". Артем каже, що рідко дає інтерв'ю і взагалі не дуже публічний. Його життя повністю змінилося після народження сина. Вони залишили Київ і кілька років прожили в селі. Однак коли, як сам розповідає, з'явилися "перші ластівки соціофобії" - повернулися до Києва.

Артем любить жартувати і сміятися з "табуйованих" тем. Він не носиться зі своїм письменництвом як із золотими яйцями, і є дуже простим та відвертим. Як і в книгах.

Артем каже, що уже не зовсім пам'ятає, про що його книги. І загалом достатньо критично до них ставиться, зокрема до своїх "автобіографічних" романів, які називає "підлітковими".

Чеха часом порівнюють з Сергієм Жаданом, а його "Анатомічний атлас" - з "Депеш мод". Це своєрідна сповідь покоління, яке "просирає життя".

Уже вийшло чимало книг Артема Чеха. Серед них - "Киня", згадуваний "Анатомічний атлас", "Пластик", "Doc 1", "Рожеві сиропи", "Сині двері зліва" і так далі.


Артем зізнався НародUA, що "не відчував радості чи щастя вже дуже і дуже давно". Так само вже десь три роки нічого не викликає в нього подиву чи відчуття радості. "Все сіре і мертве", - говорить він. І додає, що сум - це його друге ім'я.

Утім, Артем стверджує, що все його життя - перманентний відпочинок: він не ходить до офісу і не робить роботу, яка йому не подобається. А з "хандрою" бореться тим, що "тягає залізо" і рахує калорії на пластівцях.

Він живе в Києві біля зоопарку, хоча в самому зоопарку ще не був (принаймні на момент інтерв'ю). 

 

x dacdf4b9

 

- Ви з дружиною критикуєте один одного – в побуті і творчості? Редагуєте один одного в текстах і житті?

- Переважно критикує вона мене. І, власне, редагує. Я теж її іноді критикую. А вона – мене знов, потім ми переходимо на особистості, сваримося. Але, чесно кажучи, переважно погоджуємося з критикою та редагуванням. Я взагалі від неї в цьому плані залежний. Як справжній підкаблучник.

- Що в тобі змінилося після одруження і народження сина?

- Після одруження – нічого. Після народження сина – все. Це така дивна штука, ще до того, як я став батьком, різні люди говорили мені про неминучі і фатальні зміни у моєму житті, і я ніяк не міг збагнути, які ж саме мають бути зміни. Коли народився Андрій, зміни відбулися. Неминучі. Фатальні. Але я так і не збагнув, які саме. Можливо, я став більш відповідальним. Або лінивим. Або просто, коли чоловік виховує малолітніх дітей, у нього неодмінно падає рівень тестостерону, що якимсь чином впливає на його життя.

- Ваш переїзд в село – це якась світоглядна течія дауншифтингу чи просто випадок? Що втратили і отримали від цієї втечі від цивілізації?

- Все сталося так швидко. Попри те, що фізично вже не було сил знаходитися у Києві, почалася криза (це був кінець 2008), я звільнився з роботи, дружина – теж. Шукати нову не хотілося, працювати – тим більше. Хотілося спати, дивитися фільми, читати, мріяти... І за два тижні ми спали, дивилися фільми, мріяли вже у селі. Насправді, перші півроку були фантастичні. А далі... А далі Іра завагітніла, ми знову переїхали до Києва, народився Андрій, і вже втрьох ми знову повернулися до Мрина, де прожили 2,5 роки. Зараз, певно, не скажу, що саме я отримав чи втратив, адже, мені здається, має минути час, має щось померти і народитися десь там, всередині, щоб щось зрозуміти, відчути... Багато всього, це відрізок зовсім іншого, ні на що не схожого життя, яким ти ніколи не жив і невідомо, чи житимеш ще. З вересня 2012 року ми знову живемо у Києві. З мого вікна видно паркан київського зоопарку.

- Чому до Києва переїхали?

Переїхали до Києва, тому що захотілося більш насиченого життя. Три роки у селі трохи нас деморалізували, почали з'являтися перші ластівки соціофобії. Та й Андрієві бракувало повноцінного спілкування зі світом: комашки та джмелики - не кращі друзі для сучасної дитини.

- Десь читав, що твою першу надруковану книгу "Цього ви не знайдете в Яндексі" надіслали на конкурс без твого відома і, таким чином, ти став відомим і популярним письменником...


cheh2


- Стосовно того, що надіслав мій друг – так і було. А от чи став я відомим і популярним – велике питання. Людей я люблю, а от публічності – завжди сторонився. Можливо, якби я погоджувався на всі ці інтерв'ю, виступи у вузах, автограф сесії, то був би, безперечно, трішечки популярнішим, але, все, в першу чергу, іде від текстів. А вони у мене слабенькі. Принаймні більшість.

- Твоя проза – про тебе і взагалі про сучасне життя, покоління... Ти взагалі вразливий?

- Я нещодавно намагався згадати фабулу однієї повісті, яку написав у 2006 році, але так і не зміг. Це я до того, що мені складно пригадати, про що ж моя проза. Все це було так давно, що перечитуючи якісь уривки, здається, що їх писав зовсім не я, а якийсь зайдиголова шкільного віку. Це щось підліткове, невиразне, штучне і надумане. Тоді я був вразливим. Зараз – ні.

- Я зробив чомусь висновок, що твоє життя в певний момент серйозно змінилося. Там, кинув пити чи щось таке. Коли це відбулося і чому?

- Я ж і не пив ніколи. Я починаю волати пісень після двох пляшок пива, тому якщо якісь зміни і відбулися, то, швидше, через інше щось. Моє життя настільки повільне і розмірене, що годі у ньому шукати зміни. Думаю, це якась фікція.

- Що в тобі більше – батька чи хлопчика?

- Від хлопчика у мені залишилась хіба пристрасть до комп'ютерних ігор. Батька – більше. По-перше, я рідко контактую з мамою, яка, до речі, ніколи не балувала мене, а, по-друге, дружина у мене просто не дасть мені бути хлопчиком. Тільки батько. Тільки хардкор.

- Проекти про Україну для іноземців і мотоспорт – суто комерційні, тобто написані під замовлення? Як взагалі заробляє сучасний український письменник? Доводиться "халтурити"?


x f26e05e3


- Я б не сказав, що ці два проекти суто комерційні, хоча в «Історії мотоспорту в Україні» був конкретний замовник – федерація мотоспорту України. Цю книгу писав конкретно за гроші, хоча не без задоволення, і халтурою цю роботу не назвеш. Вперше мав таку можливість, щоб з нуля зануритися у зовсім інший світ, вивчити його майже досконало і написати про вивчене. За «Awesome Ukraine» теж були заплачені гроші, але спочатку переслідувалися зовсім інші цілі. Це був проект, над яким ми працювали з величезним задоволенням. Це була така собі робота над собою, вона змусила нас полюбити, пізнати та, часом, розгледіти Україну в цілому та деякі її сторони зокрема. А як заробляє Український письменник я не знаю, бо сам заробляю як можу.

- Що робить тебе щасливим, що заважає "нормально" жити?

- Я не нещасний, але і не щасливий. Нещодавно усвідомив, що не відчував радості чи щастя вже дуже і дуже давно. Нічого не викликає подиву чи відчуття радості десь з кінця лютого 2010 року. Все сіре і мертве.

- Чому з кінця лютого?

- У кінці лютого на престол зійшов цар ВФЯ, і з того часу все покотилося - марні надії, втрачене натхнення, відсутність снаги.

- Від чого отримуєш задоволення в житті і що відчуваєш...

- Відчуваю задоволення від виконаної роботи. Коли є якась мета. Або хоча б бажання. З кожним роком їх стає все менше і менше.

- Улюблені речі. Є якийсь фетиш?


x 6262dffe


- Колись у мене була колекція з сорочок. Більше півсотні. А зараз головне, щоб речі були зручними. Це почалося в селі, коли те, як ти виглядаєш, почало поступатися зручності. От і тепер одні й ті ж самі речі можу носити місяцями. З перервами на прання, звичайно.

- Про що найчастіше думаєш? Про що стараєшся не думати?

- Найчастіше думаю про те, що буде завтра. Не післязавтра, не за місяць, а саме завтра. Не знаю чому, психологи пояснили б. Не думати стараюся про погане, тобто про речі, які неодмінно стануться або можуть статися. Не думаю про долю нашої держави, не думаю про свою старість або про смерть, не думаю про хвороби, які, в принципі, можуть виникнути.

- Чого хочеш від життя, чим наповнюєш його?

- Мені складно відповісти на це питання. Якби я знав, чого я хочу від життя, тим би, напевне, і наповнював. А так як сам не знаю, чого хочу, пливу, переважно, за течією, хандрю і мєланхолю. Щоб хандра проходила більш продуктивно, тягаю залізо й вираховую калорії на пачках з пластівцями.

- Як відпочиваєш?


cheh3


- Ти знаєш, все моє життя - і так перманентний відпочинок. Я не ходжу до офісу і не роблю ту роботу, яка мені не подобається. Можливо, це мінус, і моєму життю якраз і не вистачає відчуття бажати відпустки.

- На що найбільше витрачаєш грошей?

- На сім'ю.

- Книги, які хочеться перечитувати. Фільми, які хочеться повторно переглядати...

- Перечитував і передивлявся я переважно у юності. Зараз шкода витрачати час на «пере». Адже є ще стільки непобаченого та непрочитаного. А взагалі то дві книги, які перечитував багато разів у дитинстві, все ж таки є. «Шхуна Колумб» Трублаїні та «Тореадори з Васюківки» Нестайка.

- Захоплення...

- Я нумізмат. Колись у дитинстві, коли заповнював анкету одній дівчинці, написав це слово у графі «хобі». Пізніше побачив, як ця дівчинка намагалася лезом затерти це непристойне слово.

- Часто смієшся? Буває, що плачеш? Коли останнього разу?

- Трапляється, що якась сцена з фільму може розчулити мене – пущу сльозу, а в побуті, якщо чесно, забув як це робиться. А сміюся часто. Люблю гумор. Особливо люблю сміятися з табуйованих тем: єврейська тема, кавказька. Люблю, коли об'єктом гумору стають негри, геї, смертельно хворі.

Але разом з цим я просто фатально не виношу антисемітизм, прояви расизму чи будь-якої нетолерантності чи антиліберальності. Нещодавня історія з Ургантом мене повеселила. Він же баляндрасник, скоморох. Він жартував. Це весело. А в політичних українців на найменший подібний подразник одразу виникає ерекція. От якби він серйозно сказав, дивлячись у камеру: «Я радий, що червоні комісари порубали цих клятих хохлів». Тоді, звичайно, шматуймо його, браття!


x fe7e80b9


- Як часто і коли буває дуже сумно?

- Сум? Це моє друге ім'я.

 

 

 

 

 

Фото надані героєм публікації та зі сторінки Артема Чеха в соцмережі "вконтакті"

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему