Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


21 Бер 2014

Анастасія Скрипченко: «Альпінізм – це інтелектуальний вид спорту»

Читайте більше в рубриці Людина
 

Смілива красуня, яка підкорює гори висотою 7 тисяч метрів. Любляча мама і дружина. Саме такою є Анастасія Скрипченко. Анастасія очолює відділ туризму в ОДА, а також має небезпечне захоплення альпінізмом. За п’ять місяців до підйому в гори дівчина бігає з 5.00 до 7.00 ранку по 12-15 км, тричі на тиждень плаває по 5 км, важко тренується. Вважає, що кожен має сам обирати і займатися тим, що йому більше до вподоби. Але, як і у будь-якому спорті, так і в альпінізмі, для досягнення мети треба чимось жертвувати.

Життя у Черкасах

Я черкащанка. Я тут народилася. Тут, фактично, я провела своє свідоме життя. І в садочок, і в школу я ходила в Черкасах. Навчалася в університеті імені Богдана Хмельницького на факультеті української філології і журналістики. Ще з дитинства я пізнала Черкаську область, весь час їздила з мамою. То в ліс, то за одними квітами, то за іншими, то на вихідні на якісь історичні об’єкти. За часів дитинства об’їздила всю область. І не тільки область. Я народилась ще в радянський період, і ми багато подорожували, коли була можливість.

 

Мрії і любов до природи

З дитинства  в мене, як у дитини, була любов до природи, звірів, тобто я ще не розуміла, хто такий біолог, але мені хотілося вирощувати якісь нові рослини, доглядати їх, а потім, трохи пізніше, захотілося працювати в зоопарку. Тобто знову ж таки з тваринами. А як почала дорослішати, то в зоопарк вже не хотіла, бо було видно, що звірі там мучаться. Але я дуже хотіла пов’язати життя з природою, з охороною природи.

 

afhjk

 

Початок захоплення

До альпінізму я підходила, мабуть, досить довго. Це було таке поступове входження в альпінізм, тому що все починалося з подорожей по нашій області. Це були якісь походи, виїзди на вихідні з наметами. Починала я спочатку в Скаутському русі, потім був Пластунський рух. Потім ми були вожатими в пластунах у своїх загонах. Це було постійне спілкування з природою. Наступним кроком був вступ до університету. Значно розширилось коло мого спілкування . У мене була активна громадська позиція. Я була заступником голови обласної громадської організації «Молода просвіта». Ми почали багато їздити по Україні саме завдяки цій громадській діяльності. Спілкувалася з іншими людьми, дивилася, як розвиваються інші регіони, чим займається молодь в інших регіонах. І, таким чином, нас запросили в Карпати на зустріч активістів громадських рухів. Так я вперше сходила в Карпати. Гори на Черкащині – це переважно яри, а тут були зовсім інші відчуття, зовсім інші краєвиди, інша природі. Після цього я повернулася туди самостійно, і поверталася неодноразово. Так мені вдалося обходити практично всі цікаві хребти Карпат.

 

Підкорені висоти

Неодноразово піднімалася на Говерлу, Ай-Петрі – найвищі гори України. За тими поїздками в мене зав’язувалися нові контакти, почала спілкуватися з людьми, які називають себе альпіністами. Вони розказували про вищі гори, складніші маршрути. Це привело мене спочатку в Крим. Після того вперше мене запросили у складі черкаської делегації сходити на найвищу точку Європи – Ельбрус. Це був один з перших дійсно складних підйомів, бо це Кавказ, висота 5 тисяч метрів. Адже в Україні найвища точка - приблизно 2600 метрів, а тут зовсім інші відчуття, абсолютно інші краєвиди, абсолютно інше спілкування з людьми, адже висота впливає сильно на людей. Це перше досягнення, перша спроба, це зусилля над собою, адже ти не знаєш до чого готуватися, як готуватися. Але коли зійшов на вершину, було неймовірне відчуття щастя, перемоги над собою. І мені захотілося серйозніше до цього ставитись, тобто займатися цим.

 

adsgfhg

 

Страшно в горах має бути постійно

Якщо немає відчуття страху, то ти перестаєш контролювати ситуацію. Коли тобі страшно – ти перевіряєш, чи правильно зав’язані вузли, як на тобі сидить система, контролюєш, щоб каска була застібнута, щоб все було в порядку. Відчуття страху має бути постійно, але не панічний страх, а той, що змушує контролювати кожний свій крок.

 

Приємна несподіванка

Цього року ми на висоті 6 тисяч метрів зустрілися з людиною, з якою рік тому ходили на 7 тисяч метрів. Ми ходили з ним разом, але наступного року йшли з абсолютно різними групами і навіть не цікавилися хто і куди йде. А тут - 6 тисяч метрів і ти бачиш цю людину. Це не то, що шок, це - приємна несподіванка.

 

str

 

Ходити в гори треба в своє задоволення

Минулого року на висоті 7 тисяч метрів знайомий дістав пляшку «Кока-коли» і сказав: «Мені здалося, що тут такого захочеться». Насправді йому не захотілося, тому він пригощав всіх навколо і всім було дуже приємно. Ми намагаємося урізноманітнити підйоми, адже, коли застає непогода, ти тиждень сидиш в снігах і не можеш вийти з намету, то потрібно щось робити. Люди беруть музичні інструменти: гармошку, дримбу... Коли ти  в горах чуєш дримбу, відразу якісь асоціації з Україною, спогади про дім…

 

На гори не вистачить людської фантазії

Раніше, коли я спостерігала за картинами відомих художників, я думала, що це забагато фантазії, але коли ти в горах бачиш реально такі фарби, ти розумієш, що насправді природа настільки унікальна і непередбачувана, що жодна людська фантазія  не здатна вигадати настільки неймовірні речі, які є в природі.

 

duttykjgf

 

Спорядження

Насправді хороше спорядження коштує дуже дорого. Купуємо, де доведеться. У крайньому випадку в черкаських магазинах, але частіше спеціально для цього їжджу в Київ.

 

Небезпека скрізь

Гори є гори. Коли ти підіймаєшся вище 5 тисяч метрів, - небезпека скрізь. Альпінізм – інтелектуальний вид спорту, тому що ти постійно маєш аналізувати погодні умови, де знаходиться сонце, де схил. Кожен раз коли ти ставиш льодовий інструмент ти постійно думаєш про товщу льоду, про відстань між льодобурами. Якщо не думати і не готуватися, не володіти правилами безпеки, то небезпека буде на кожному кроці.

 

dfjui

 

Родина

Мої рідні дуже переживають, але тішить те, що вони мене підтримують. Кожен раз відмовляють, але я знаю, що завжди відпустять. Мама колись займалася альпінізмом, але це був такий мінімальний рівень – Карпати, Крим. Я намагалася підключити до цього свою доньку (їй 9 років). З років п’яти я вивозила її на скали, щоб вона так само лазила. Але вона категорично не розділяє моє захоплення і говорить: «Мамо, твої гори красиві на фотографіях, тому привозь більше фотографій, а я з тобою ходити не буду». Я робила багато спроб, щоб їй теж це сподобалось, але зараз, коли вона може свідомо обирати, вона обирає альтернативу, але не гори.

 

Майбутні вершини

Це дуже складне питання, адже зараз альпінізм - дороговартісний вид спорту, і кожна поїздка за власний рахунок. Звичайно, у мене є мета сходити на Еверест, і хотіла б стати першою жінкою-українкою, яка підкорила Еверест. Але у зв’язку з політичними подіями дуже важко щось планувати, адже тренування ми завжди проводимо в Криму. А де ми зараз будемо тренуватися, на жаль, невідомо. Для тренування на висоті ми їздили на Кавказ, і там проходили частину акліматизації, але зрозуміло, що зараз це неможливо. Багато нюансів… Якщо їхати у серйозні гори, то це має бути Казахстан, Таджикистан, Киргизстан. Але які будуть з ними стосунки зараз важко передбачити.

 

Альпінізм – це…

Це невід’ємна частина мого життя. Коли мені хтось починає розповідати, що це небезпечно і мені потрібно це полишити, я вже розумію, що це частина мене, і я не уявляю себе без цього. І не можу відмовитись. Активний відпочинок ближчий до моєї душі.

 

Ще одне захоплення

Я катаюсь на сноуборді. Це ще одне моє захоплення, але в наших умовах і реаліях воно теж дороговартісне. Тому, якщо двічі на рік у зимовий період вдається кудись вибратись покататись, то це успіх.

 

aethj

 

Щастя

Коли ти стоїш на вершині, особливо, коли це семитисячник – дуже важко фізично і морально, адже йде боротьба внутрішня, і фізично ти з собою борешся. Потрібно бути дуже сконцентрованим і йти до своєї мети. Але 70-80% випадків невдалих сходжень стається не на підйомі, а на спуску з гори. Адже організм дуже втомлений, і ти можеш дозволити собі розслабитись, думаючи, що йти вниз легше, але це не правда. Вниз йти набагато складніше. Тому доходження до якоїсь вершини  - це мінімальний шматочок щастя, тобто «да, ти це зміг зробити», але розумієш, який шлях назад тебе чекає…Мабуть, більше щастя переповнює тоді, коли ти вже піднявся на вершину, досяг мети, але повернувся живий і здоровий, і всі, хто ходив з тобою, так само повернулися живі і здорові.

 

Людина може все

Є така думка, яку я всім говорю… Я вважаю, що людина – це така істота, яка може все. Якщо правильно ставити цілі і впевнено до них йти, то всього можна досягти.

 

 

Фото надані Анастасією Скрипченко

Поділіться з друзями: