Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


13 Серп 2012

Анастасія Рясна – щаслива мама

Читайте більше в рубриці Людина
 

Анастасія Рясна – біохімік і молода мама. Зі своєю шестимісячною Софійкою Анастасія бере участь в різноманітних публічних заходах у Черкасах, як от у параді дитячих візочків. Анастасія щаслива від того, що віддає дитині сьогодні фактично весь час і все життя. Отримує велике задоволення від вишивання. Наразі Анастасія працює над найбільшою своєю вишитою картиною – сімейним портретом. Крім того, молода мама зберігає і дуже цінує речі, які передалися їй від прабабусі та прапрабабусі. Це і вишита сорочка, якій більше ста років, і рушники, і домоткані полотна… Анастасія Рясна мріє, що в майбутній власній оселі вона облаштує кухню в українському стилі.

 

IMGP5539 copy

 

Щастя

 

Мене на сьогоднішній день можна назвати майже щасливою людиною. Тому що я маю те, що може ощасливити жінку – сім’ю, дитину. Хоча, звичайно, хотілося б мати для повного щастя власне житло. Адже ми сьогодні мешкаємо у батьків. А так все, що може мати жінка, я маю. Я маю роботу, я маю дитину, я маю чоловіка. У мене батьки живі… Що може зробити нещасливою? Якби мені поставили це питання в минулому році, то, можливо, я б відповіла на нього інакше. Але коли жінка народжує дитину, то, як мені здається, вона переоцінює деякі речі і цінності. Єдине сьогодні, що може зробити мене нещасливою, - це якісь неприємності, які трапляються з моєю сім’єю, з моєю дитиною.

Розумію, що не в грошах щастя. Головне – щоб усі були живі та здорові. Не завжди щось матеріальне є важливим. На цей момент, коли я сиджу в декреті, я отримую задоволення від спілкування з власним малям. Деякі мами кажуть: «Ой, мені так важко, я так втомлююсь…» А мені це зовсім не важко. І коли я була вагітна, то мені також не було важко виношувати. Я пішла в декрет після 30-го тижня. Якраз у чоловіка був день народження. І я в сім місяців вагітності танцювала. Сьогодні я насолоджуюся кожною хвилиною, яку я проводжу з дитиною. Тому що все таки для жінки це щастя, коли народжується дитина. Не всі жінки мають можливість народити. Я кожну хвилинку намагаюсь запам’ятати. Ми записуємо на відео і фотографуємо. Щоб потім було що показати згадати і показати. Адже дитина не повинна бачити тільки непричесану маму в халаті. Вона має бачити щасливу маму. Якщо буде щаслива мама і щасливий тато, тоді буде щаслива й дитина. Повинне бути щось цікаве, різноманітне в житті.

 

IMGP6971

 

Робота

 

Я працюю в обласній санстанції бактеріологом – в лабораторії особливо небезпечних інфекцій. Ми досліджуємо інфекції другого рівня патогенності. Та ж сама холера, сибірська виразка (нещодавно були в Черкаській області спалахи серед тварин, і навіть одна людина захворіла). Ми постійно працюємо, щоб вчасно виявити можливі інфекції і запобігти їх поширенню.Я обрала біохімію в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Це вже в мене сімейне. Моя бабуся працює в медицині, батько також, а тепер – я. Спершу думала, чи вступати на біологію, чи на російську філологію. Але все таки біологія взяла гору. І я не шкодую. Тому що я маю роботу, яку люблю.

 

Вишивка 

 

Отримую задоволення від того, що роблю своїми руками. Я дуже люблю вишивати. Раніше плела бісером. Ми можемо робити вазони для квітів з мамою. Купуємо керамічний горщик, і потім своїми руками прикрашаємо його, робимо декор. Саме так я відпочиваю. Вишивка – також моє хобі. Вишиваю хрестиком. Для рідні. Не продаю свої роботи. Швидше, подарую. Це – не заробіток. Я бачу, як людині приємно, коли їй дарують щось, і від цього отримую задоволення. Вишивати мене вчила ще моя прабабуся. Але я тоді була молодша, і менше було посидючості… Десь два роки тому я почала більш серйозно вишивати. Зараз ми з сестрою вишиваємо їй сорочку. У мене зараз часу небагато на це, тому я їй допомагаю, бо маю більше досвіду. Хочу також собі й чоловікові вишити сорочки. Працюю над вишивкою сімейного портрету. Це моя найбільша робота. Мені зробили схему, і я за нею вишиваю. Робота велика – десь 40 на 40 сантиметрів.

 

IMGP5677

 

Від покоління до покоління

 

У мене зберігаються речі моєї прабабусі. Так, на параді дитячих візочків я була вдягнена в сорочку мами моєї прабабусі, яка вчила мене вишивати. Цій сорочці – більше ста років. Удома зберігаються різні рушники, сорочки, домоткані полотна, які теж цінні для нашої сім’ї. Вони передаються з покоління в покоління. Мені їх передала моя прабабуся. А їй дала її мама. Хоча хати на Шполянщині, де жила моя прабабуся, вже немає. Батьки мої вже народилися в Черкасах, і я – також. Але ми все одно їздили в село. Моєї прабабусі не стало, коли мені було 18 років. Прабабуся намагалася нам передати цю любов до українського, до старовинних речей. Хоча у 18 років зовсім по-іншому оцінюєш все. Сьогодні мені ці старовинні речі дуже дорогі. Зберігається рушник, який вишила моя прабабуся. Коли я виходила заміж, то ставала на цей рушник. Для мене це було дуже важливо - ставати не на куплене в магазині, а на цей рушник, зроблений рідними колись.

 

Мрії

 

Я мрію про власне житло. Уже думаю, як можна буде його прикрасити. Одна з моїх мрій – зробити кухню, тобто те місце, де більше всього часу проводить жінка вдома, в українському стилі. В мене збереглася прядка, яку хочу теж використати в декорі. Є рушники, горщики… Є надія, що колись ми обзаведемося власним куточком. Особливо це хочеться після народження дитини. Не те, що мені важко з батькам – ні. Я дуже вдячна моїй мамі, яка мені допомагає з дитиною. Бо це моя перша дитина, і я багато не знаю. Але все таки своє є своє.

 

IMGP6969

 

Характер

 

Раніше в мене був більш твердий характер. Зараз – пом’якшав, оскільки в мене чоловік теж із твердим характером. Він відкрив у мені більш жіночні риси. І зараз я гнучкіша й поступливіша, ніж була раніше. Мої родичі кажуть, що я стала кращою. Раніше я надіялася тільки на себе. Але коли вийшла заміж і відчула підтримку чоловіка, то зрозуміла, що щастя в тому, щоб було на кого покластися. Це дуже важливо для жінки.

 

Їжа

 

Я не так люблю їсти, як готувати. А в мене чоловік любить спонтанно запрошувати друзів. Для мене це не стало великою проблемою. Мені приємно було бачити, що людям сподобалося те, що я приготувала. Зараз сезон закруток різних. І я намагаюсь по-максимуму приготуватися до зими. Щоб взимку було і варення, і все інше. Зараз цим і займаюся. А так люблю різні кухні. Колись спробували японську кухню. Нам сподобалося, і я іноді готую вдома суші. Нехай не завжди виходить, але ми пробуємо. Буває, разом з чоловіком готуємо, коли він не у відрядженні. Готували японські роли. Загортали лосось у водорості… Якщо щось не знаємо як готувати – то шукаємо в Інтернеті. Кожного дня по-різному. Влітку намагаємося їсти побільше овочів, взимку – те, що приготуємо влітку. Я можу і борщ, і щі приготувати. Декілька років тому їздила до родичів в Росію, то вони мене навчили готувати щі.

 

Книги

 

Люблю читати. Але вільного часу зараз мало. Читаю українських авторів. Сучасну літературу. Наприклад, Люко Дашвар. Також люблю світову класику, жіночі романи. Під настрій можу читати Анну Ахматову, Вероніку Тушнову.

 

Музика

 

Не люблю важку музику. Коли була вагітною, то намагалась більше слухати класичну музику. Хоча до цього не слухала. Зараз уже звикла. Вагітною ходила і на балет, і на концерти класичної музики. Сьогодні, коли готую їсти, намагаюся не радіо вмикати, а Вівальді, Шопена, Моцарта… Бах трохи важчий, то я його не дуже люблю.

 

ТБ і кіно

 

Телевізор фактично не дивлюся. Коли ми жили окремо від батьків, то в нас не було телевізора, і я з цього приводу взагалі не шкодувала. Все, що треба, я знаходила в Інтернеті. Зараз я більше дивлюсь наші черкаські новини. Дуже люблю старі радянські фільми. Недавно із задоволенням передивилася «Римські канікули»… Тоді люди були більш добрі. А зараз дуже рідко знайдеш фільм без жорстокості. Мені як жінці більш цікаво дивитися романтичні фільми, коли жінка залишається жінкою, а не фемінізованою якоюсь особистістю.

 

Події

 

Якщо говорити про те, що найбільше мені запам’яталося в житті, то це знайомство з чоловіком. Ми познайомилися у звичайному автобусі. Я їхала в гості в Леськи, а він їхав до своєї бабусі. Він знав тільки моє ім’я і де я навчаюся. І через декілька місяців знайшов мене. Через своїх знайомих шукав. Потім зателефонував і запропонував зустрітися. Він тоді був дуже серйозним, як і зараз, і вважав, що жінка повинна мати трохи інші цінності. Він досить довгий час добивався моєї руки. Ми просто спілкувалися. Інколи – з перервами. Знали одне одного вже дуже добре. І так тривало п’ять років. Коли ми познайомилися, то мені було 17 років. Чоловік каже, що під час знайомства розгледів у мені майбутню дружину. І він таки не відступив від мене. У чоловіка мама вийшла в 17 років заміж. І він також хотів дружину взяти дуже молодою. Але я навчалася, і це було для мене важливішим. Тому п’ять років мого навчання в університеті він почекав, і після університету ми одружилися.

Наступна подія в житті, яка найбільше запам’яталася – це народження дитини. Я думала, що буду народжувати сама, але так сталося, що в мені робили кесарів розтин. Мені принесли дитину наступного дня. І цей момент, коли я вперше взяла в руки дитину після дев’яти місяців перебування разом… Ці почуття не передаються словами.

 

Подорожі

 

Я раніше дуже любила подорожувати. Вибрала біологічний факультет ще й тому, що під час навчання було дуже багато поїздок. Дуже запам’яталося, як ми студентами подорожували. Їздили в Карпати, піднімалися на Говерлу. Це були теж захоплюючі відчуття – піднятися на найвищу точку України. Подорожували і до Криму, і взагалі по всій Україні. Я подорожувала і в Росію до своїх родичів…Мрію продовжити мандри, побачити людей інших країн. Навіть у Західній Україні зовсім інші люди і зовсім інший менталітет. Цікаво пізнавати, як інші люди живуть.

 

IMGP6973

 

Дитинство

 

Чим менша людина, тим менше потрібно для щастя. Тому в дитинстві давало радість і щастя майже все. Коли ростеш в сім’ї, де батьки люблять одне одного, то виростає і дитина щаслива. Я теж була щаслива, хоч ми і не жили в багатстві. Бували і такі роки, що на столі була тільки картопля і те, що заготували літом. Але все одно була радість і щастя від простих моментів, дрібниць. Я пригадую, як ішла в перший клас, то мені купили зошити, підготували рюкзак. Я була щаслива, що купили саме те, що я хочу. Оце ми скупилися, я іду така щаслива-щаслива, а продавщиця, яка розмовляє з мамою, каже: «Як мало треба дитині для щастя».Не все купиш за гроші. Мама старалася багато часу з нами проводити, передавати любов до природи. Бабуся намагалася передати любов до вишивки, до національного… Коли з дитиною займаються – це набагато важливіше, ніж купувати іграшки чи ще щось. Важливо, щоб дитина бачила любов, бачила турботу. Саме це дає радість.

 

Фото Олександра Солонця, НародUA

Поділіться з друзями: