Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


20 Вер 2013

Анастасія Федченко «повернута» на екології

Читайте більше в рубриці Людина
 

Анастасія Федченко особливо чутлива до екології. Вона любить книги. Купує, читає, зокрема і в київському метро. Економить на іншому. Улюблена річ - вишиванка. Уже два роки Анастасія Федченко пере безфосфатними порошками, максимально економить воду й електроенергію. Навіть купує сміттєві пакети, які розкладаються за 3 роки. Ось така вона - молода журналістка.

 

IMG 4893

 

Дитинство

Ось один із найяскравіших спогадів дитинства (він, до речі, найперший): я зовсім маленька, мама везе мене у візочку, але вже сидячому, «дорослому», і в мене падає іграшка – білий гумовий заєць. Він без ніг, типу сидить, на тулубі складені лапки, й одне вухо загнуте. (У мене є ще фото, де я мала і з великими щоками (мама каже, що вони були, як у хом'яка) кусаю його за вухо.) Я починаю плакати, мама піднімає того зайця, дає мені і втішає.

Для тих, хто не в темі: наприкінці 80-х (може, і раніше, того я вже не знаю) і десь до середини 90-х діти мали гумові іграшки. Вони були різнокольорові, деякі сидячі, деякі з ногами, і у всіх знизу є отвір або щось типу кришечки. Ті, що з кришечкою, при натисканні пищали, а прості, з отвором – випускали повітря. У мене було багато таки іграшок. Вони досі «живі», стоять удома на книжкових полицях, певна річ, разом із книжками. Зараз я таких іграшок не бачила.

У мене було щасливе дитинство. Мама пізно мене народила, тому любила і любить до безтями. Але це любов не сліпа, що найголовніше, бо мама критикує мене, сварить. Це допомагає бути в тонусі. Дідусь і бабуся мене теж любили. Коли я була мала і вже вміла читати (рано навчилась), вони все одно читали мені казки. Причому аж до сліпоти. І коли вже просили зупинити читання, бо очі втомлювалися, я благала: «Ну ще одну казочку».

А раніше, ще зовсім мала, я рвала книжки як навіжена. Мама завжди мені купувала якісь тоненькі брошурки, там, де одна казочка і малюнки, а я їх шматувала. В роки агонії СРСР книжки було складно купити.

Мій світ був яскравим і величезним, хоча довго цим світом було моє село. Ми з дідусем іноді проводжали маму на роботу і йшли гуляти або до лісу, або на річку, куди я просила. Я рада, що не ходила в садочок, хоча він тоді ще був у нашому селі. Життя вдома було безтурботним і оберталось навколо мене.

 

DSC 2172

 

Щастя

Я щаслива людина. Якщо глобально говорити. Моя мама жива. Я маю друзів, живу в місті, яке люблю, працюю на роботі, що приносить мені задоволення, маю руки-ноги і вмію насолоджуватися найменшими речами: морозивом із кіоску (тим, котре наливають у ріжок при тобі), гарною погодою, поїздкою на фунікулері, чим завгодно. Але водночас будь-яка дрібниця може зіпсувати настрій. Наприклад, хамство у транспорті, «стрілка», яка на одній повіці виходить ідеально, а на іншій – страхітливо. Іноді, як у багатьох, у мене буває настрій «ніхто-мене-не-любить-нічого-в-мене-не-виходить-а-інші-в-моєму-віці-стали-чемпіонками-світу-і-взагалі-я-набрала-2-кіло». Але такі напади жалю до себе, мабуть, теж потрібні. Хоча іноді мене починає дратувати моє ж скиглення. Тоді я намагаюсь або почати прибирати, або подивитися якийсь фільм зі щасливим кінцем, або попрацювати.

 

IMG 2311

 

Задоволення

Найбільше задоволення отримую від роботи. Я рада, що не помилилась із вибором. Займаюся журналістикою у ти чи інших проявах уже півжиття. Щоразу відкриваю щось нове і цікаве. Найбільше тішать гарні люди, які стають героями матеріалів і просто хорошими знайомими. Буває, звісно, по-всякому. Є герої публікацій, які дзвонять роками, розповідаючи про життя, новини, погоду, що завгодно. Своєю настирливістю мені декілька людей так обридали, що я прямо просила не телефонувати більше...

Я тішуся, коли бачу, що росту в професії, досягаю нових висот... Пам'ятаю, одна американка так розчулилася, прочитавши мою статтю, що навіть прислала гроші – 50 доларів. Це був 2005 чи 2006 рік, купа грошей. Я не пам'ятаю, куди їх витратила. Здається, мама доклала гроші, і ми купили мені перший мобільник.

 

Я отримую задоволення, коли мені вдається допомогти героям публікацій. Коли я ще працювала у дніпропетровській обласній газеті «Вісті Придніпров'я», нам надійшов лист від вагітної, яку лікар не хотів чомусь ставити на облік. Я взяла коментар у обласного гінеколога, і жінку поставили на облік. Це крихітна, але допомога.

 

DSC 0887

 

Улюблені речі

Улюблена річ у гардеробі – вишиванка. Мені її подарувала мама. Сорочку робила на замовлення майстриня із Синельникового на Дніпропетровщині. Коли я вдягаю вишиванку, то дуже собі подобаюся.

Улюблене місто – Київ... Насправді я мало де була, але кожне нове місто обов'язково чимось мене вражає. Київ люблю, бо почуваюся тут затишно. Мені подобається метро, подобаються старі будівлі і багато церков. Це особливе місто. Я закохалася в нього з першого погляду. Звісно, сміття на вулицях і безкінечні кіоски з шаурмою, булочками псують вигляд Києва. Так само, як і реклама. А ще – безконтрольне будівництво аби-де. Ненажерливість бізнесменів, яких «кришує» влада, боюсь, може погано закінчитися для мого міста. Пару тижнів тому зруйнували будинок, у якому жив Грушевський. Перебудовують Гостинний Двір, перекроюють Андріївський узвіз. Але, якщо ми вчасно прокинемося і нарешті вийдемо з протестами не у Фейсбук, а на вулиці, все стане на свої місця. Цікаво, коли настане ця точка неповернення. А в тому, що вона настане, я не сумніваюсь – надто багато людей скаржаться на погане життя.

 

IMG 4699

 

Кумедні історії

Я вмію і люблю сміятися, але найсмішніших моментів не пригадаю. Хіба коли підклала кнопку на стілець однокласнику, з яким не терпіли один одного. Я тоді ще написала про це замітку в «Перемену». Але мені тоді, здається, поставили «двійку» за поведінку. Чи то я плутаю з іншим випадком, за який одержала найнижчу оцінку. Їх було дві в моєму шкільному житті, обидві – за поведінку. Хоча я загалом була спокійною дитиною.

 

IMG 2344

 

Думки

Іноді я думаю про всілякі неприємні речі, сумніваюся в собі. Проте останнім часом намагаюсь мислити позитивно. Чим світліші і яскравіші твої думки, тим краще життя. Стараюся не думати про погане. Найчастіше, коли сталась якась неприємна ситуація, я раніше лягаю спати. Вранці все здається вже не таким жахливим, як звечора. Ну і, читаючи гороскопи, гарне я запам'ятовую, а погане забуваю.

 

Мрії

Хочу і надалі отримувати задоволення від своєї професії. Мрію про подорожі, багато подорожей. Родину також хочу: чоловіка і донечку. Ну якщо все буде добре фінансово, то ще одну дитину можна.

 

Відпочинок

Найкращий відпочинок – читання. Люблю дивитися гарні фільми. Улітку іноді їжджу на пляж. Не плаваю, а засмагати люблю. Ще мені подобається дорога, поїздки. Після них втомлюєшся, але все одно цей рух, ці нові (можна загалом і старі) краєвиди за вікном, можливість думати про що завгодно або не думати взагалі... Я від цього кайфую.

Люблю спілкуватися з друзями. Без них життя порожнє. Маю небагато друзів, але знаю, що вони завжди мені допоможуть.

 

DSC 6860

 

Їжа

Улюблена страва – мамин борщ. Він ідеальний на кислоту і сіль. Трохи загустий, правда. Але влітку мама замість томату додає туди свіжі помідори. Коли їси борщ із насінням помідорів – то щось. Але я теж варю смачний борщ. А ще (мить самозамилування) варю неймовірний компот, смажу смачну картоплю і роблю чудові оладки. Цього року вперше варила полуничне варення. Зима покаже, наскільки це мені вдалося. Взагалі я змалку крутилася на кухні, коли варення варила мама, допомагала їй. Але це зробила сама. Дуже люблю домашнє молоко. Магазинне пахне і смакує бозна-чим. А домашнє... Я б пила його безкінечно. Люблю піцу й пасту. Залюбки спробувала б їх в Італії. Зі страв «моєї мрії» - національна кухня тих країн, у яких хочу побувати (список великий).

 

Гроші

Я намагаюсь економити. Найбільше витрачаю на орендну плату за квартиру. Друга стаття – купівля продуктів (це при тому, що щось консервую сама, щось привожу з дому). Мені ще здається, що немало грошей витрачаю на одяг. Щоправда, основні покупки – під час сезонних розпродажів. Я вже думала про те, щоб витрачати менше на ганчір'я, але не виходить. Ще купую книжки. Нечасто, але на чималеньку суму як для мого бюджету. Днями ходила на презентацію «Твердині» Кідрука. Я не знайома з його творчістю, тому вирішила купити відразу дві книжки.

Перевищую свої ліміти під час Книжкового Арсеналу. Але завжди притлумлюю свою совість, що зекономлю на їжі. Ну і книжки... Мама свого часу багато їх купувала. Вона може покритикувати трохи мене, але більше для вигляду. Книжки – то святе. Не купувати їх не можна. Я росла поруч із ними, багато читала з дитинства. І зараз читаю.

 

DSC 2031

 

Музика, книги, кіно

Я не дуже музична, якщо чесно. Улюблений колектив – «Океан Ельзи». Я можу слухати їхні пісні вдень і вночі. Коли в мене гарний настрій, вони «закріплюють» його, коли поганий – піднімають. Ще люблю окремі пісні «Бумбоксу», Арсена Мірзояна. Стінг неймовірний просто, дуже чуттєвий.

Фільми дивлюся різні. Класний і повчальний – «Вогнетривкий». З улюблених, які готова передивлятися постійно (є в мене така звичка: якщо я не хочу розчаруватися після перегляду стрічки, то дивлюся щось «перевірене») – «Москва сльозам не вірить», «Гордість та упередження» з Кірою Найтлі, «Красунечка», «Віднесені вітром». Вразив мене «Апокаліпсис» Мела Гібсона. На жаль, не дивилась українського кіно...

Остання прочитана книжка – «Грона гніву» Стейнбека – надзвичайно мене вразила. Дуже життєствердна. Когось може збентежити надмір побутових подробиць, але вони в книзі доречні. Це твір про те, що народ ніколи не помре, як би тяжко йому не велося, про взаємодопомогу, про родину, совість. Перед цим дуже швидко прочитала «Музей покинутих секретів» Забужко. Зернята, посіяні Оксаною Стефанівною, лягли в потрібний ґрунт. Я зараз багато думаю про Другу світову війну, про УПА. Ми ніколи не зможемо бути об'єктивними, тому що історія – дуже суб'єктивна річ. Кожен переповідає її по-своєму. Інтерпретація тих років від Забужко мені подобається. І від Матіос також. Це дві жінки, які сьогодні роблять українську літературу. Ліна Костенко геніальна поетка, і прозові «Записки українського самашедшего» їй також вдалися. Це твір, який розбирається на цитати. Герой «Записок» мислить так, як іноді я. Зараз читаю «Несподівану вакансію» Джоан Ролінґ і «Вбити пересмішника» Гарпер Лі. Лежать і чекають своєї черги «З мапи книг і людей» Забужко, «Перверзія» Андруховича, «Три листки за вікном» Шевчука, 2 романи Кідрука. Наступною куплю нову книжку Матіос. Хоча... Може, хтось із друзів мені її подарує. У жовтні саме буде привід – день народження. Багато читаю в метро, і це ще одна причина любити Київ.

 

«Повернутість» на екології

Можна безкінечно думати про те, що ти не такий, як усі, але це рідко відповідає дійсності. Я така, як і багато мільйонів українців та пару мільярдів землян. Від свого оточення трохи відрізняюся «повернутістю» на екології: 2 роки перу безфосфатними порошками, максимально економлю воду й електроенергію. Навіть купувала сміттєві пакети, на яких було написано, що вони розкладаються за 3 роки.

Ще я люблю Україну й українську мову... І це не дивина. Можна багато говорити про те, що все погано. Я згодна, що в країні зараз безлад, але ж від цього вона не припиняє бути неймовірною. Так само і мова прекрасна. І природа. Словом, я така ж, як і решта людей.

 

 

Фото Олесі Брязгунової, Ірини Виртосу, Юлії Шелковнікової та інших, - надані Анастасією Федченко