Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


08 Лют 2013

"Звичайна справа" – психоделічна картина. Не лише про лайно і поезію

Читайте більше в рубриці Культура
 

В українському прокаті з'явився повнометражний дебют режисера Валентина Васяновича. Цю картину називають "відродженням" вітчизняного кіноматографу. Звісно, після фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", який подарував глядачеві режисер Михайло Іллєнко.

До речі, останній теж потрапив у нову кінострічку – в якості божевільного, що кожного дня 129 разів вмикає світло, аби таки врятувати людство. Людство, яке рухається до загибелі. Втім, навіть це не рятує головного героя картини – поета, що продає, пробачте, лайно, і таким чином намагається бути "звичайною людиною" в цьому світі. Людиною, сенс життя якої – це саме лайно, тобто продавати-робити те, що насправді нікому не потрібне.

 

JavaScript is disabled!
To display this content, you need a JavaScript capable browser.

 

Не дуже оптимістична картина? Особливо – для псевдодоброзичливого і псевдовихованого "офісного планктону" в Україні?

 

Зрештою, мимобіжна сцена фільму, коли до головного героя психіатра чи психоаналітика Толіка приходить панянка в розпачі через те, що не може бути "оптимістичним офісним планктоном", завершується дуже таки радісно. Попри те, що, можливо, жіночка так і не змогла побачити сенс у своєму житті, житті цього "планктону", але сцена завершується просто колосально-оптимістично: Толік одним швидким рухом пробиває шию колезі-психіатру, який захлинувся-подавився згущенкою із сухарем.

 

zv2

 

Таким чином рятується життя людини. Людини, яка все життя пропрацювала в психоневрологічному диспансері і за крок до пенсії ледь не закінчила свою справу порятунку цього світу смертю від згущенки-сухаря на робочому місці. Людини, котра визнає, що "порятунок світу" – даремна справа. Бо насправді вони не можуть допомогти цим людям.

Як от наркоманам, яких "підгодовують" цією ж майже "смертельною" згущенкою, щоб ті потім просто продали її, купивши чергову дозу. Наркоманам, які по суті відкривають очі головному герою Толіку на цю всю марну справу і "допомагають" залишити роботу. І він вирішує наповнити своє життя якимось сенсом.

 

Його сенс – це поезія. Поезія, яка нікому не потрібна. Поезія, яка з часом перетворюється в гівно, щоб якось зберегти сім'ю і продавати людям те, що їм не треба.

 

Поезію фільму, до речі, в реальному житті написав сам Тарас Денисенко – виконавець ролі Толіка. Поезію, яка чудово звучить на похороні... собачки. Поезію, яка модерно вписується в диско-клуби.

 

Власне, таких доволі оригінальних і драматичних сцен – достатньо у картині.

Як вони вписуються в комедійний жанр нового українського фільму "Звичайна справа"?

З одного боку, жанр "комедія" може дійсно дещо спантеличити. Тим паче, в деяких релізах і кінотеатрах картина подається не як "трагікомедія", а саме як "комедія".

 

zv4

 

У "Звичайній справі" комедією, як кажуть, і не пахне. Це - справжня психологічна драма із деякими комедійними моментами. Втім, вся ця документалістика українського сучасного життя в картині справді виглядає, певною мірою, комедійною з точки зору таких-сяких цінностей і "здорового глузду".

 

У центрі – людина, яка "шукає себе" і хоче наповнити своє життя якимось сенсом. Хтось це називає "кризою середнього віку".

 

Але ця криза завершується дуже реалістично і без хепі-енду – Толік переходить в інший соціальний вимір. Він стає, так би мовити, "вільною людиною". Одні це називають "падінням", інші – "соціальним дном". Одним словом, він десь розчиняється на межі смерті і "бомжацького" життя.

 

Але це - вже кінець.

 

А перед тим – ще кілька штрихів.

Чого варта унікальна сцена-монолог Славіка (Віталія Лінецького) - "підприємливого" товариша Толіка, який живе за законами цього світу і намагається "врозумити" чоловіка, що вирішив знайти якийсь сенс.

 

zv3

 

Саме Славік-Лінецький, якого ми недавно бачили в "ТойХтоПройшовКрізьВогонь", вчить Толіка продавати в цьому світі "лайно".

Його ідеї – майже на рівні сучасного Остапа Бендера.

 

Є сподівання, що після картини наш уряд таки реалізує його шикарну ідею "Енергетичної безпеки України": зібрати все гімно країни, направити його до Чорнобиля, залити його в аварійний реактор, гімно кипить, виділяє метан, метан – це газ, газ ми закачуємо до труби, забезпечуючи економіку країни на багато років, а надлишок ми направляємо до Європи, за це приймають нас до Євросоюзу.

 

Одним словом, як закінчує Славік, - "Ще не вмерла Україна, ще живуть герої..."

 

Втім, з лайном справа не пішла. "Карма" покарала Славіка після того, як він як традиційний в нашому житті (правда, - в інших кабінетах та іпостасях) гопнік вкрав велосипед. Так Славік потрапляє в реанімацію і припиняється їхня спільна з Толіком "гімняна" кар'єра.

 

Проте, якщо Толік вкотре переконується в нікчемності усіх цих справ, то Славік піднімається на наступний рівень "розвитку" в цьому світі. Він навчився продавати... Бога.

 

Фінальна сценка, де Славік от-от стане мером Києва, - це вже майже "вершина розвитку" цього світу. Світу, в якому люди вміють продавати те, що нікому непотрібне, або ж те, що потрібне і вже належить усім.

 

Як зізнається сам режисер стрічки "Звичайна справа" Валентин Васянович, спершу картина мала вийти в короткому метрі. Власне, режисер до цього творив лише документальні короткометражні фільми.

 

zv5

 

Стиль документалістики таки помітний у першому повнометражному фільмі Васяновича.

Можна сказати, що Валентин створив гарний ігровий сценарій фільму із певними оригінальними знахідками. Чи вдалося на рівні втілити цей сценарій засобами сучасного "глядацького" кіно?

 

Можливо, не варто говорити про якусь "геніальну" мистецьку річ, але картина піднімає великий пласт глибинних проблем. Проблем глобальних і проблем "маленької" людини. Картина принаймні примушує замислитись.

 

zv6

 

Якщо зважати, що це – друга повнометражна українська кінокартина за останні "еН" років, то, певно, не варто особливо критикувати її за якусь маловиразність, брак кіноефектів, динаміки, акцентованих кадрів і навіть банальної якості зйомки.

Тим паче, все чи майже все, як кажуть, впирається в бюджет. На картину витратили 6 мільйонів гривень. Багато це чи мало - вирішувати, так би мовити, вже вам.

 

Хоч картина видалася дещо "розпливчастою" (врешті, навіть дуже багато сцен фільму відбуваються в напівтьмі, яка розмиває всі деталі), однак справила загалом позитивні враження.

 

Особливо – якщо збувається твоя мрія подивитися фільм в порожньому залі. І не просто фільм, а – прем'єрний показ української кінокартини.

 

Так сталося, що в Черкасах, де нам довелося споглядати нову кінострічку, на перший прем'єрний сеанс "Звичайної справи" прийшли лише ми... удвох.

 

І завдяки тому, що ми викупили ще два квитки на прем'єру, вона таки відбулася в Черкасах.

 

Тож хай живе українське кіно!

 

Вітаємо творців фільму і всіх кіногурманів з розвитком українського кіно.

 

 

 

Фото - зі сторінки "Звичайна справа" у facebook

 

 

 

Поділіться з друзями: