Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


10 Вер 2012

Театр танцюватиме під дудку глядача?

Читайте більше в рубриці Культура
 

Є загроза, що черкаський театр продовжуватиме танцювати під дудку глядача. А оскільки глядач невибагливий, то танець, який ми побачимо, теж очевидно, не буде таким, від якого перехоплюватиме подих. Звісно, яка-небудь українська «ковирялочка» має право на існування, і хтось здатен розгледіти в ній невимовну глибину та шарм, проте що не кажіть, але вона істотно відрізнятиметься, наприклад, від танго.

До таких невеселих роздумів мене спонукали думки директора Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Володимира Осипова та виконувача обов’язків художнього керівника Сергія Проскурні, висловлені під час прес-конференції з нагоди відкриття нового театрального сезону, який назвали «сезоном нових віянь». 

 

Я живу в Черкасах із 2005 року. Тоді ж, здається, вперше пішла в театр і чомусь на виставу «Кайдашева сім’я». Звісно, я була аж ніяк не театралкою – подумаєш, у студентські роки бігала в театр Франка в Києві. Але щось підказувало, що на сцені має відбуватися інше дійство, і тому вирішила, що марнувати дорогоцінний час на відвідини черкаського театру не варто. Це вже потім випадково знову пішла в храм Мельпомени, але зайшла з-за лаштунків. Спілкувалася із акторами. Вони захоплено розповідали про роботу над виставою «Фердидурке». Заінтригували. З цієї інтриги й почалося знайомство з театром. Але на жаль, побачити виставу не вдалося. Таке враження, що в черкаського театру якась специфічна карма – спектаклі, які ставлять талановиті режисери, ніяк не хочуть тут приживатися. Натомість українська класика, призначення якої, на жаль, полягає тільки в тому, щоб погиготіти зі Стецька, в якого спадають штани, або вдосталь насміятися зі сварок Кайдашів, користується неабиякою популярністю у глядача.

 

Відрадно, що сам Сергій Проскурня досить схвально відгукується про «Фердидурке».

 

«Цей проект був моделлю дивних взаємин між метафоричним і гострим театром і тією публікою, яка до такого репертуару не звикла. Під час прем’єри моя мама сиділа в партері, а біля неї сиділа якась така справжня черкаська театралка, яка ходить на всі вистави і на всі прем’єри. І коли актори викликали мене на сцену, вона схопила мою маму за руку, не знаючи, що це моя мама, і почала вигукувати «Убійца, провокатор, он іздєваєтся над нашимі артістами!». Після цього ми прийняли рішення, що ми цю виставу в Черкасах більше грати не будемо. Для мене це було досить драматичне рішення. Ми зіграли виставу два рази в Москві, а також у Польщі, де ця вистава була визнана кращою інсценівкою роману «Фердидурке» за весь час його існування», - наголошує Сергій Проскурня.

 

Проте реагуючи на прохання НародUA ще раз показати виставу на сцені черкаського театру, режисер був невблаганний.

 

«Я відрізняюся від багатьох тим, що я проекти вчасно закриваю. Я їх використовую як певного роду провокації – естетичні, мистецькі, театральні – але я прекрасно розумію, що краще самому зупинитися, ніж хворіти і викликати в когось почуття жалю. Саме тому, ми вирішили «Фердидурке» тут не грати», - сказав Прскурня, наголосивши, що йдеться про «живий театр», у якому постійно має щось змінюватися – від акторів до репертуару. 

 

Не можу не згадати мій улюблений львівський театр імені Леся Курбаса. На щастя, його режисер Володимир Кучинський не бере дурного в голову, і коли виходить чергова вистава, яка є надскладною для сприйняття, ніхто не відмовляється від неї тільки тому, що хтось у залі чогось не зрозумів чи обурився з якогось приводу. Власне, якщо Сергій Проскурня справді хоче, щоб про прем’єри черкаського театру говорили в міських маршрутках, тоді доведеться забути про реверанси публіці. Питання тільки в тому, як черкащани мають говорити про ці прем’єри. Якщо схвально, то достатньо зробити більш-менш сучасну і дуже обережну адаптацію вистав на кшталт «Кайдашевої сім’ї» - піпл хаватиме і безмежно дякуватиме. А якщо ж має бути справжня реакція – з мінімальною кількістю дифірамбів і бурхливою критикою, тоді доведеться попітніти і згадати, що театр не може бути масовим мистецтвом, бо ж споконвіку був мистецтвом елітарним. 

 

У свою чергу, директор театру Володимир Осипов погодився з тим, що «Фердидурке» - це не єдина вартісна вистава, яка опинилася «поза зоною досяжності».

 

«Така ситуація щонайменше із десятьма спектаклями, які з різних причин не йдуть в репертуарі театру, хоча ці спектаклі по своїх критеріях якраз відповідають саме тому театру думки, а не протокольних фактів», - сказав Володимир Осипов.

 

Очевидно, він мав на увазі з-поміж іншого й виставу «Одруження», яку свого часу поставив Андрій Жолдак. Чи «Думу про братів Неазовських» за твором Ліни Костенко. Або «Успіх» актора і режисера Юрка Прокопчука – цю виставу взагалі вирішили не включати до репертуару. До цієї ж когорти можна віднести спектаклі «Біс плоті», «Любов під в’язами», «Скляний звіринець» і навіть дві роботи Жолдака - «Войцек» та «Ленін Love, Сталін Love». Звісно, не всі ці вистави так кардинально вилучили з репертуару, як «Фердидурке», деяким із них пощастило більше і вони часто не йдуть тому, що «надто складна сценографія» або «треба замінити когось із акторів». Але в будь-якому випадку, усі згадані спектаклі за останні кільканадцять років йшли на сцені театру мізерно мало порівняно з тією ж «Кайдашевою сім’єю» (або «Сватанням на Гончарівці», «За двома зайцями», «Шельменко-денщик» тощо). 

 

Тим часом, у «живому театрі» шаленим попитом користується вистава «Кайдашева сім’я», яку тут називають «годувальницею». Не будемо казати, що це «мертва вистава», але згідно з критеріями Проскурні, це щонайменше «дуже хвора вистава». Проте чи не найбільші паломництва глядачів спостерігаються саме на цей український бестселер, написаний Нечуєм-Левицьким понад сто років тому. На щастя, Сергій Проскурня запевнив, що незабаром театр попрощається із цією виставою. У це, щоправда, складно повірити, бо якщо раптом якась екзальтована шанувальниця Кайдашихи, яка надто перейнялася її долею, прийде на так звану «прощальну виставу» і почне кричати надто вразливому Проскурні якусь ахінею з вимогою залишити виставу в репертуарі, то хто його знає, чим усе закінчиться…

 

«Для України цей текст ніколи не втратить свою актуальність. Тому що це портрет нашої ментальності. Кожна людина себе впізнає в цих героях. Але ми потихеньку будемо прощатися зі старими виставами. Будемо випускати спеціальні афіші і робити прощальні вистави. Мені здається, що цей фактор теж публіку сюди притягне. Тому що прийдуть люди, які пам’ятали цю виставу молодою. І скажімо, «Кайдашева сім’я» – одна з таких вистав. Ми обговорюємо зараз у досить такій жорсткій дискусії її долю. 15 вересня ви побачите виконавців, які грали роль дітей, а тепер вони будуть грати ролі батьків. Це теж одна з історій. Я не думаю, що «Кайдашева сім’я» для черкаського театру – це як «Принцеса Турандот» для театру Вахтангова, я б не хотів цього. Але ми так думаємо, що мусить бути спеціальний репертуар для вистав у районних палацах культури, так званих виїзних вистав, і це очевидно в першу чергу будуть класичні п’єси. У тому числі й нова «Кайдашева сім’я», - сказав Сергій Проскурня.

 

Отже, нехай живе оновлена «Кайдашева сім’я». Але в цьому контексті насторожує ремарка режисера щодо «спеціального репертуару для виїзних вистав». Це що ж виходить – людям у райцентрах будуть показувати щось таке спрощено-пережовано-адаптоване, щоб вони, не дай Боже, не напружували зайвий раз мізки?.. Що ж стосується глядачів, які приїздитимуть із регіонів в Черкаси, то їх зваблюватимуть… шопінгом.

 

«Колись тут була така традиція – людей привозять в театр для того, щоб вони побували в обласному центрі на шопінгу і прийшли в театр ввечері на виставу, або спеціально для них робиться вистава о 15-16 годині», - зауважив Сергій Проскурня.

 

З-поміж позитивних моментів «сезону нових віянь» не можна не згадати вистави, які відбуватимуться пізньої пори. Тут важливим фактором став робочий день міського голови Черкас Сергія Одарича, який закінчується о 20 годині.

 

«Вистави після вистав будемо робити, щоб прийшов Сергій Олегович, який працює до восьмої години. Уявляєте, мер міста досі не бачив виставу «Місто на Ч»! А крім того, я досить часто їжджу в маршрутках «Київ-Черкаси» і там весь час розмовляю зі своїми сусідами про театр і про їх ставлення до театру. Молодь каже, що їм набридли нічні клуби, і вони хочуть ходити на нічні вистави. Хочуть дівчат запрошувати на вистави, які починаються після 21 години. І ми вирішили спробувати два рази зіграти в жовтні «Місто на Ч» о 21.30», - розповів Сергій Проскурня.

 

Крім того, заслуговує на увагу ініціатива переглянути формат дитячих вистав.

 

«Діти ж усі сидять перед комп’ютерами, телевізорами, а тут приходять і дивляться щось таке старообрядне. Має бути ігровий, інтерактивний спосіб спілкування з трьома категоріями дітей – із найменшими та з учнями початкових і старших класів. Я бачу це з підлітками як інтерактивну гру в театр - вони себе повинні відчути акторами, а можливо навіть хтось і режисером. І тоді ми будемо їх заражати цією бацилою театру, і тоді вони далі вже будуть приходити на «Фердидурке», «Великий льох», «Войцека» і розуміти цю нову театральну мову», - підсумував Сергій Проскурня.

 

Що ж, залишається лише додати, що для того, щоб розуміти мову, треба, щоб вона звучала якомога частіше, чого й бажаємо нашому театрові.

 

 

 

Зображення: wildcats.tomsk.ru

Поділіться з друзями: