Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


18 Груд 2012

"Тарас": провокація прем’єри

Читайте більше в рубриці Культура
 

Цими вихідними в Черкаському академічному музично-драматичному театрі показали першу і другу частини тетралогії "Тарас" за твором львівського поета Богдана Стельмаха.  "Безталання" і "Доля" з’явилися на світ після десяти днів репетицій. Якщо четверта і третя частини поеми "Тарас. Слава" і "Тарас. Слова" несли якесь більше смислове та ідеологічне навантаження, то, схоже, що на дитячих та юнацьких роках поета вирішили "відпочити" як автор тексту, так і творці його сценічного прочитання. Вистави тривають три години з антрактом, під час якого на сцену виходить кобзар Михайло Коваль і виконує народні пісні.

 

33

 

Як і в попередній частині, у якій головна роль дісталася акторові Євгенові Нищуку, у "Безталанні" на сцені багато дітлахів. Роль Тараса грають відразу троє акторів. Найменшому 5 рочків. Його звати Ілля Скрипніченко. Хлопчик зворушливо розповідає, як ходив шукати стовпи, що небо підпирають. Менше пощастило Тарасові № 2. Це син заслуженого артиста України Олександра Кузьмина Максим. Він уособлює Шевченка у віці 9-14 років. Грає чудово – з усією дитячою безпосередністю, демонструючи, що у талановитих батьків мусить бути не менш талановитий син (мама хлопчика – актриса обласного театру ляльок Марія Ребякова). Але є одна прикрість – Максимові чомусь не причепили мікрофона, і практично все що він говорить, завмирає в повітрі і не долітає до глядачів, що дуже прикро. Інші дітлахи теж дуже потішили – починаючи з малюків, яким акторський дебют запам’ятається тим, що пропустили свій вихід на сцену, бо мусіли терміново сходити до вітру, і закінчуючи граційним дівчатком Дариною Ткач, котра так гарно зіграла роль Оксани (щоправда, про мікрофон для неї теж, на жаль, не подбали).

 

44

 

Потішили й львів’яни. Режисер Сергій Проскурня запросив у виставу заслуженого артиста України, керівника відділу культурології Національного центру театральних досліджень імені Леся Курбаса  Олега Драча (у спектаклі – Запорожець), а також заслужену артистку України, актрису "Театру у кошику" Лідію Данильчук (Доля). Актори чудово грають, проте чомусь все ж виникає таке підступне враження, що вони не на своєму місці. Особливо це стосується Лідії Данильчук. Можливо тому, що напередодні актриса показала моно-виставу "Сон" за поемою Тараса Шевченка. Побачивши, скільки в ній сили і як вона може працювати з пластикою, бавитися словами, тримати увагу глядача самим лише поглядом чи порухом, мимоволі розчаровуєшся, коли бачиш її в ролі звичайнісінької оповідачки.

 

55

 

Щоправда, є в спектаклі мить, коли зал "прокидається", а деякі панночки таки направду не залишаються байдужими від того, що робить Доля-Данильчук. Маю на увазі сцену, в якій Тараса роздягають і здійснюють ритуал омовіння та переодягнення в чисту одіж. Шевченка 15-26 років грає студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого Олексій Волошин. Згідно задуму режисера, юнака роздягають, і якийсь час він стоїть спиною до залу, зухвало демонструючи свої сідниці. Реакція публіки дуже потішна. Навряд чи хтось думає в цей момент про трагічну долю Шевченка та про те, як його віддають у найми до пана Енгельгарда. Принаймні, таємниче шурхотіння і хіхікання свідчить явно про інше.

 

22

 

Ще хотілося б згадати про акторів, які видалися достатньо яскравими. По-перше, про Наталію Панекіну. Вона зіграла відразу кілька жіночих ролей, з котрими блискуче впоралася. Щоправда, особливо реалістичним видалося перевтілення у Ядзю. Крім того, порадували Олексій Клименко та Олег Телятник. У другій частині спектаклю "Доля" вони грають відразу кілька ролей – манірних паничів і горе-малярів – Довгого та Куцого. Дуже переконливо і весело грають. Відразу згадується, як у попередній частині тетралогії актори (з-поміж них, здається, був і Клименко), які спокушали Шевченка-Нищука, виспівуючи "In vino veritas", дуже гарно пожвавили виставу, доклавши свою чималу лепту в "ліплення" образу "Шевченка-фестивалю".

 

12

 

До речі, достатньо скептично про "Безтатання" і "Долю" відгукувався директор театру Володимир Осипов, стверджуючи, що спектаклі "сирі", бо актори за цей короткий період встигли тільки величезні тексти вивчити, а от "вжитися" в роль і "зростися" з нею – зась. Мовляв, надто мало часу. Утім, очільник театру завжди так налаштований напередодні прем’єри, очевидно, для того, щоб не зурочити. Бо проглянувши обидві вистави ніби повеселів. Тим паче, що глядачі сприйняли спектаклі досить тепло і прихильно, довго аплодували й кричали акторам "Браво!".

 

66

 

Цікаво, що коли була прем’єра третьої частини "Тарас. Слова", режисер Сергій Проскурня запевняв, що "Долю" глядачі побачать у березні 2013 року, а "Безталання" – восени того ж року. Як бачимо, не так сталося, як гадалося. З одного боку, позитив у тому, що до березня в акторів є чимало часу, аби щось змінити у своєму сприйнятті чи просто краще відчути про що вистава і як донести свої образи до глядача. Натомість, режисер має можливість переосмислити все, що "натворив" і при потребі "перетворити" це все у щось кардинально інше. Тим часом, як влучно зазначив Олег Драч, маємо таку собі прем’єру-провокацію. Тож глядач так само може долучатися до обговорення побаченого, бо сам Проскурня називає спектаклі не інакше як "ескізами", а отже так чи інакше, туди будуть додаватися все нові й нові штрихи.

 

 

Фото Олега Сауха

Поділіться з друзями: