Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


25 Груд 2011

"Перше" Різдво Христове прийшло. Нас розділяє календар

Читайте більше в рубриці Культура
 

Мир і любов вашому дому… Частина християн, зокрема, католики та протестанти, сьогодні святкують Різдво Христове. Ми, українські православні та греко-католики, вбираємо цей перший подих великого свята і чекаємо до 7 січня. Нас розділяє календар і світогляд. Держава живе за одним календарем. Церква - за іншим.

Як повідомляє «Католицький оглядач» (catholicnews.org.ua), о 12.00 год. (о 13.00 год. за київським часом) Бенедикт XVI проголошує традиційне благословення «Urbi et orbi» (Місту і світу) з центральної лоджії базиліки св. Петра.
Урочистості транслюються на Ватиканському інтернет-ТБ, на новинному ресурсі news.va та на вебсайті Ватиканського Радіо.

fghjryhrth

 

Тут варто пояснити історичні корені «календарних розбіжностей»

Як знаємо, «західні християни», а також чимало Православних Церков, святкують Різдво за Григоріанським календарем. Натомість Православні Церкви України та Росії живуть за Юліанським календарем.

Старий, Юліанський календар так «закріпився» в Православній Церкві насамперед через святкування Воскресіння Христового. До речі, навіть ті Православні Церкви, які живуть за Григоріанським календарем, Великдень святкують за Юліанським.

Дискусії про дату святкування Воскресіння тривали з самого початку Церкви і особливо серйозно відбувалися в перші кілька століть.

8888

 

Тільки Юліанський календар враховував і сонячні, і місячні цикли. А останні були важливими для визначення дати Воскресіння, враховуючи місячні цикли юдеїв, адже Воскресіння Христове тісно пов’язане із юдейською Паскою і святкується православними строго після єврейської Паски. Таким чином Юліанський календар визначає так званий «великий індиктіон», тобто період в 532 роки, коли повторюється цикл розташування фаз Місяця.

Тому Православні Церкви святкують Пасху у першу неділю після першого весняного рівнодення, повного місяця і юдейської Паски. Католицька церква відійшла від цієї традиції з переходом на Григоріанський календар.

fgfghfh

 

Сьогодні також в українських Православних Церквах періодично виникають дискусії про перехід на Григоріанський календар. Патріарх УПЦ Київського Патріархату Філарет теж не виключає такої можливості майбутньому.

5555

 

Однак повернемося до Різдва.

Подаємо Різдвяне звернення Папи Римського до Римської Курії, викладене і перекладене «Католицьким Оглядачем».

ghjyhy

 

Дорогі кардинали,
брати єпископи та священики,
дорогі брати і сестри,

Нагода, заради якої ми сьогодні зібралися, завжди є зворушливою. Свято Різдва вже на порозі, і тому велика родина Римської Курії зібралася для того, щоб щиро обмінятися привітаннями і побажати один одному радісного та духовно плідного святкування цього свята Бога, Котрий Воплотився і оселився між нами (пор. Ів. 1, 14). Для мене ця зустріч є нагодою не лише для того, щоб висловити вам мої особисті побажання, але і для того, щоб виразити мою вдячність і вдячність Церкви кожному з вас за ваше щедре служіння; я прошу вас передати це усім співпрацівникам нашої чисельної родини. Особливу подяку хочу висловити Декану Колегії кардиналів, кардиналу Анджело Содано, котрий виступив зі зверненням від імені усіх присутніх, а також усім працівникам різних відділів Курії та Губернаторства, й тих, хто своє апостольське служіння несе у Папських представництвах у всьому світі. Усі ми віддані поширенню у світі дзвінкого послання, яке в ту ніч у Вифлеємі звіщали ангели: «Слава во вишніх Богу, а на землі мир людям доброї волі» (Лк. 2, 14), з метою принести радість і надію нашому світові.

gfdfhg

 

Наприкінці цього року Європа перебуває в економічній  і фінансовій кризі, яка в остаточному розрахунку полягає у етичній кризі, яка загрожує Старому Континентові. Хоч такі вартості, як солідарність, діяльність для інших, відповідальність за бідних і терплячих, часто не беруть до обговорення, часто бракує мотивуючої сили, яка була би здатна схилити індивідів і великі групи суспільства до відмови і пожертви. Знання і добра воля не завжди йдуть в парі. Воля, яка боронить особисті інтереси, затемнює знання, а знання ослаблене і не здатне підкріпити волі. Тому з цієї кризи випливають фундаментальні питання: де є світло, яке могло би освітити наше знання не лише загальними ідеалами, але конкретними імперативами? Де є сила, яка підносить нашу волю? Саме на ці питання має відповідати наше проголошення Євангелія, нова євангелізація, щоб послання стало подією, а проголошення вело до життя.

1111

 

Ключовою темою цього року, а також наступного, є: як нам сьогодні звіщати Євангеліє? Як віра, як жива сила, може сьогодні стати дійсністю? Зрештою, усі церковні події року, що минає, стосувались цієї теми. Серед них подорож до Хорватії, Всесвітній День Молоді у Мадриді, подорож до моєї рідної країни Німеччини, а також до Африки – Беніну – для підписання пост-синодального документу про справедливість, мир та примирення, який тепер повинен викликати конкретні результати у різних місцевих церквах. Однаково запам’ятались подорожі до Венеції, Сан-Марино, Євхаристійний Конгрес у Анконі та поїздка до Калабрії. Важливою подією була і зустріч у Асижі як для різних релігій, так і для тих, хто різними шляхами шукає істини та миру, представляючи новий крок у поступі до них. Встановлення Папської Ради нової євангелізації є водночас і вказівником на Синод, що проходитиме наступного року на цю є тему. Рік Віри, на відзначення початку Собору п’ятдесят років тому, також належить до цього контексту. Кожна з цих подій має свою особливу характеристику. В Німеччині, де почалася Реформація, екуменічне питання, з усіма його випробуваннями і надіями, природно набрало особливої важливості. Тісно пов’язане з цим, у центральній точці дебатів, постійно виникає запитання: Якою є реформа Церкви? Як вона відбувається? Які її шляхи і мета? Із занепокоєнням не тільки віруючі, але також люди назовні спостерігають, що ті люди, які регулярно ходять до церкви, щоразу старші, а їхня кількість постійно спадає; що відзначається стагнацією у священичих покликаннях, як росте скептицизм і брак віри. Що ми повинні з тим робити? Тривають дискусії про те, що треба зробити, щоб відвернути ці тенденції. Очевидно, варто зробити багато речей, але здійснення того одноосібно не розв’язує проблем…  Причиною кризи Церкви в Європі, як я сказав у Фрайбурзі, є криза віри. Якщо ми не знайдемо відповіді на неї, якщо віра не поверне своєї життєвості, стаючи глибоким досвідом і реальною силою завдяки зустрічі з Ісусом Христом, всі інші реформи залишаться недієвими.

6666

 

У цьому контексті зустріч із радісним прагненням Африки до віри принесло велике підбадьорення. Ні виснаження віри, яке тут переважає, ні часто висловлюване відчуття того, що християнство вже набридло, там не виявляються. Серед усіх проблем, терпінь та випробувань, які Африка очевидно переживає, там можна відчути радість людей від того, що вони є християнами, піднесені внутрішньою радістю від знайомства з Христом та приналежності до Його Церкви. Від цієї радості походить і сила служити Христові у скрутних ситуаціях людського терпіння, сила покласти себе до Його диспозиції, не шукаючи власної вигоди. Зустріч із цією вірою, яка є готовою до пожертви та сповненою радості, є потужним засобом проти виснаження християнством, яке зараз переживає Європа.

2222

 

Наступним засобом проти виснаження вірою був прекрасний досвід Всесвітнього Дня Молоді у Мадриді. Це було застосування нової євангелізації на практиці. Знову і знову, на Всесвітніх Днях Молоді, можемо бачити нову, молодшу форму християнства, яку я би розділив на п’ять точок.

1. По-перше, існує новий досвід католицизму, вселенськості Церкви. Ось що вразило молодь та усіх учасників: ми походимо з усіх континентів, але хоча ніколи не зустрічали один одного, ми знаємо один одного. Ми говоримо різними мовами, живемо у різний спосіб життя, належимо до різних культур, однак легко об’єднуємося у одну велику родину. Зовнішнє розділення та розбіжності релятивізуються. Нами всіма керує один Господь Ісус Христос, в якому об’являється правдиве людство і водночас образ самого Бога. Ми молимось однаково. Та сама зустріч з Ісусом Христом глибоко торкнула нас з однаковою структурою інтелекту, волі та серця. І на кінець, наша спільна літургія промовляє до наших сердець і об’єднує у велику родину. У цьому контексті сказати, що люди є братами і сестрами – це не просто ідея: вона стає дійсним спільним досвідом, що породжує радість. І так ми досить чітко розуміємо: незважаючи на усі випробування та часи темряви, належати до всесвітньої Церкви, до Католицької Церкви, яку нам дав Господь, – чудово.

2. Звідси випливає новий спосіб життя нашого людства, нашого християнства. Для мене найважливішим досвідом тих днів була зустріч із волонтерами Всесвітнього Дня Молоді: близько 20 тисяч молодих людей, котрі присвятили кілька тижнів або місяців свого життя для того, щоб працювати над технічними, організаційними та матеріальними приготуваннями до Всесвітнього Дня Молоді, і таким чином доклались до того, що ця подія пройшла без перешкод. Ті, хто віддає свій час, завжди віддають частину свого життя. На завершення дня ці молоді особи були очевидно і відчутно сповнені великим відчуттям радості: час, який вони віддали, мав велике значення; віддаючи свій час і працю, вони знайшли час, вони знайшли життя. І тут мені стає зрозумілою одна важлива річ: ця молодь віддала частину свого життя у вірі не тому, що її про це просили, не для того, щоб здобути Небеса, не для того, щоб уникнути небезпеки Пекла. Вони не робили це для того, щоб реалізувати себе. Вони не шукали самих себе. Мені на думку спав образ дружини Лота, яка, обернувшись назад, перетворилась на соляний стовп. Як часто життя християн визначається тим, що спершу вони дбають про себе, скажімо так: вони роблять добро для себе. І наскільки великою є спокуса для усіх людей турбуватися перш за все про себе; зважати лише на себе і водночас ставати внутрішньо спустошеними, ставати «соляними стовпами». Але у цьому випадку не йшлося про самореалізацію чи прагнення жити для себе. Ці молоді люди робили добро, навіть за власну ціну, навіть якщо це вимагало жертви, просто тому, що робити добро і допомагати іншим – чудово. Треба просто зробити крок. Цьому передує зустріч з Ісусом Христом, що запалює у нас любов до Бога і до ближніх та звільнює від задоволення власного его. Словами молитви Святого Франциска Ксаверського: «Я роблю добро не для того, щоб таким чином потрапити до Неба, і не тому, що у інакше Ти кинеш мене у Пекло. Я роблю це через Тебе, мій Царю і мій Господи». Таке ж ставлення я зустрів і в Африці, наприклад серед Сестер Матері Терези, котрі присвячують себе покинутим, хворим, бідним та страждаючим дітям, не просячи нічого для себе, і так стають внутрішньо багатими та вільними. Це – правдиве християнське ставлення. Також незабутньою для мене стала зустріч із неповносправною молоддю у мадридському Центрі Святого Йосифа, де я зустрів таку ж готовність покласти себе до диспозиції інших – готовність віддати себе, яка зрештою походить від зустрічі з Христом, Котрий віддав себе за нас.

3. Третім елементом, який займає все більш природне і центральне місце у Всесвітніх Днях Молоді та в духовності, що виходить з них, є адорація. Я досі згадую той незабутній момент під час мого візиту до Великобританії, коли десятки тисяч переважно молодих людей у Гайд Парку відповіли промовистою тишею у адорації на сакраментальну присутність Господа. Те ж саме відбулося у меншому масштабі у Загребі, а потім знову у Мадриді, після буревію, який перешкодив праці мікрофонів і таким чином – проведенню нічного чування. Бог насправді є завжди присутній. Але знову ж таки, фізична присутність Воскреслого Христа є чимось іншим, чимось новим. Воскреслий Господь входить посеред нас. І тоді ми не можемо не сказати разом із Святим Томою: «Мій Господь і мій Бог!» Адорація є перш за все актом віри – віри, як такої.  Бог не є просто якоюсь можливою чи неможливою гіпотезою стосовно походження усього. Він – присутній. І якщо він тут, то я кланяюся перед ним. І тоді мій розум, воля і серце відкриваються на Нього і для Нього. У Воскреслому Христі присутній Воплочений Бог, Котрий страждав за нас, бо любить нас. Ми входимо у цю впевненість у Божій відчутній любові до нас з любов’ю у наших серцях. Це – адорація, і це визначає моє життя. Лише так я можу правильно брати участь у відправі Євхаристії і приймати тіло Господнє.

4. Наступним важливим елементом Всесвітніх Днів Молоді є таїнство Сповіді, яке все більше і більше стає невід’ємною частиною цього досвіду. Тут ми усвідомлюємо, що знову і знову потребуємо прощення, і що прощення приносить відповідальність. Відкритість на любов присутня в людині, насаджена в ній Творцем разом із здатністю відповідати Богові вірою. Але присутня також, внаслідок грішної історії людства (наука Церкви говорить про первородний гріх), і схильність, протилежна до любові,– схильність до егоїзму, до того, щоб закритись на собі, тобто до зла. Знову і знову моя душа затьмарюється тим гравітаційним тяжінням, що присутнє в мені. Саме тому ми потребуємо смиренності, яка постійно просить Бога про прощення, яка прагне очищення і пробуджує в нас протидію, позитивну силу Творця, що виводить нас нагору.

5. На останок я хотів би сказати про останню рису, яку не слід випускати з уваги, про духовність Всесвітніх Днів Молоді, а саме – радість. Звідки вона береться? Як її пояснити? Звичайно, що до цього причетні багато факторів. Але на мою думку, вирішальною є впевненість, що базується на вірі: я є бажаним; я маю певне завдання в історії; мене приймають, мене люблять. Джозеф Піпер у своїй книзі про любов показав, що людина може приймати себе лише тоді, коли її приймають інші. Вона потребує присутності ближнього, кажучи йому більш ніж просто словами: «Добре, що ти є». Лише завдяки Тобі можу існувати Я. Лише тоді, коли людину приймають, тоді вона може прийняти себе сама. Ті, кого не люблять, не можуть любити навіть самих себе. Це відчуття прийняття походить перш за все від інших людей. Але всяке людське прийняття – крихке. Зрештою ми потребуємо відчуття того, що нас приймають безумовно. Лише тоді, коли Бог приймає мене, і я впевнений у цьому, тоді я точно знаю: добре, що я існую. Добре бути людиною. Якщо ж людське відчуття того, що Бог її приймає і любить, втрачається, тоді більше немає відповіді на питання про те, чи взагалі добре бути людиною. Сумніви стосовно людського існування стають все більше непереборними. Там, де починає переважати сумнів стосовно Бога, неминуче з’являється сумнів стосовно людства. Сьогодні ми бачимо, як широко розповсюдився цей сумнів. Ми бачимо це у безрадісності, у внутрішньому сумі, які сьогодні можна прочитати на обличчі стількох людей. Лише віра дає мені впевненість: добре,  що я існую. Добре бути людиною, навіть у важкі часи. Віра робить людину щасливою із самої глибини. І це – один із найпрекрасніших досвідів Всесвітніх Днів Молоді.

Було б занадто довго зараз заглиблюватись у деталі зустрічі у Асижі, хоча важливість цієї події є дуже великою. Давайте просто подякуємо Богові за те, що ми, як представники світових релігій та представники течій у пошуках істини, змогли зустрітися того дня в атмосфері дружби та взаємоповаги, в любові до істини та у спільній відповідальності за мир. Тому надіймося, що від цієї зустрічі зародилось нове бажання служити миру, поєднанню та справедливості.

На завершення я хочу від усього серця подякувати усім вам за підтримку загальної місії, яку Господь доручив нам як свідкам його істини, і бажаю усім вам тієї радості, яку Бог захотів вилляти на нас через Воплочення свого Сина. Благословенного усім вам Різдва! Дякую.

 

Тож приєднуємося до Різдвяних привітань. Добра і благословення Господнього всім нам.

 

 

Фото theage.com.au

Поділіться з друзями: