Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


18 Трав 2012

На «Сцені людства» французький театр відсвяткував 40-ліття

Читайте більше в рубриці Культура
 

На п'ятий день фестивалю "Сцена людства" 2012 року публіка вперше на вже традиційному міжнародному театральному фестивалі в Черкасах спостерігала французький театр. Більше того - французький Театр дю Крі з міста Брів святкував на "Сцені людства" своє 40-річчя. Вистава французів "Бумеранг" (за п'єсою Бернарда де Кости) демонструвалася, як і "Лісова пісня" театру імені Курбаса, в "камерному" форматі, тобто з глядачами на сцені. Останні побачили психологічні баталії двох акторів. Акторів, які грали акторів. Крім того, того ж дня відбулася "читка" п'єси переможця львівського театрального фестивалю «Драма.UA» Артура Млояна "Сімейні люди" за участю черкаських артистів. Образ "забитого" сучасного села викликав суперечливі враження й дискусії.

"Забите" село і сільське щастя

 

Власне, спершу була "читка" - своєрідна презентація вистави, її публічне начитування. Для подальшого обговорення "робочого матеріалу" і можливої постановки.

 

IMGP4457

Артур Млоян

 

Цей жанр стає доволі популярним в Україні й поширюється на різноманітних фестивалях. Такий собі майданчик для сучасних драматургів.

"Сімейні люди" киянина Артура Млояна - спроба "документально" відтворити сучасне українське село і маленьке містечко. Хоча автор зізнався, що це все він вигадав і насправді не спостерігав.

Таке собі "сільське" в його якомусь брутальному прояві: лайка, пиятики, суржик і так далі.

 

IMGP4457

 

IMGP4457

 

IMGP4457

 

Практично в усіх сценах - стара "баба", яка збирає пляшки, шпетить дружину "головного героя" чи інших і яку всі хочуть прогнати як надокучливу муху.

В центрі - конфлікт молодого подружжя: дружина хоче поїхати подалі з цього "болота" до міської "культури" чи працювати закордон, а чоловік не хоче залишати дім, качок...

Найбільш "ходовий" вислів - "іди в сраку".

Врешті, після всіх застіль і сварок пара залишається в селі з двома дітьми.

Ми лише можемо підозрювати, чи вони знайшли щастя, чи просто з безвиході "мучаються" тут. Чи зникло бажання жіночки їхати до "вищого світу", чи воно буде її переслідувати все життя.

Так само таємничим залишилося те, чому вони не поїхали: просто страх перед змінами, страх опинитися самому-самій і зруйнувати сім'ю, поява дітей чи свідомий вибір і розуміння цінностей сільського життя.

Якби достатньо розвинути останній момент, а саме - цінності життя в селі, й дати глядачу динаміку змін у світогляді та житті людей, які свідомо вирішують не їхати у "вищі світи" й насолоджуватися своїм життям, - вистава б лише виграла. І була б дуже актуальною.

Інше питання - аудиторія цієї вистави. Що побачить і залишить в душі "міщанин", який ходить в театр, після її перегляду? Впевненість у переконанні, що він - міський "бог" - набагато "вищий" ніж якесь "бидло" в селі? Можливо.

Або чи зможе знайти "дитина асфальту", яка мріє стати "дауншифтером" і поїхати в село насолоджуватися життям на природі й із відкритою душею, знайти додаткову мотивацію?

Тим паче образ селянина, можливо, таки занадто спримітивізований, а атмосфера - надто гіпертрофована? Ну, скажімо, жінки так не "бухають" в селі чи маленькому містечку без чоловіків зі всякими там "скотчами". Це явище, швидше, міське. 

Однозначно, що набагато цікавішою і чуттєвішою була б ця вистава для сільського глядача. Але ж у селі й маленьких містах немає театру...

 

"Бумеранг" від французів: все, що ти даєш світу, повертається до тебе

 

Французи представили виставу на дві особи. Квитки розкупили ще до початку фестивалю.

 

IMGP4457

 

IMGP4457

 

IMGP4457

 

IMGP4457

 

Вистава - психологічна, трагічна. Учителька акторської майстерності заявляє учню, що він - бездара і йому не місце в театрі. Спершу той хоче покінчити життя самогубством. Вона його рятує і намагається заспокоїти. Врешті, він у якомусь божевіллі руйнує їй життя, не випускає з дому, нібито обриває від її імені всі контакти, звинувачує в тому, що вона - теж бездара.

Зрештою, "учителька" зізнається, що вона побачила себе в ньому, що вона нічого не вміє і не змогла досягти... Вистрибує з вікна після того, як її моління, щоб "учень" не залишав її, закінчуються нічим.

 

IMGP4457

 


IMGP4457

 

IMGP4457

 

Мінімальні декорації. Великі пристрасті "учня", холоднокровність "учительки".

Гра акторів - цікава. Можна сказати "французька": у жестах, міміці. А мова... Чесно кажучи, вийшла така собі мовна, майже музикальна терапія. Можна було просто насолоджуватися цим звучанням вистави.

 

IMGP4457

 

IMGP4457

 

IMGP4457

 

Тим паче складно було дивитися на акторів і водночас читати з екрану переклад.

Як можна було зрозуміти по репліках глядачів, дехто читав, дехто - дивився, а після вистави поєднували це все.

 

 

P.S. Дякуємо головному художнику та сценографу Черкаського драмтеатру Сергію Ридванецькому та адміністрації театру за можливість висвітлення події.

 

Поділіться з друзями: