Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


31 Січ 2014

Мошни і Тарас Шевченко

Читайте більше в рубриці Культура
 

У Мошнах поблизу Черкас до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка недавно відкрили музей. Не зважаючи на те, що музей зробили буквально за 2 місяці, а дехто говорить про "формалізм" й можливі "відкати", Мошни насправді довго чекали на відкриття цього музею, а найважливішими "експонатами", певно, є сама історія, а також дух "автентичної" хати, де зупинявся геній. Місцеві краєзнавці таки домоглися втілення давньої мрії про маленький музей. Тож 9 січня 2014 року у селі Мошни Черкаської області нарешті відкрили музей-відділ "Тарас Григорович Шевченко в селі Мошни" при Черкаському обласному краєзнавчому музеї. Пропонуємо вам репортаж з музею чи, радше, певний нарис Мошен і Тараса Шевченка середини XIX століття, підготовлений для газети "ДЕНЬ".

Унікальність музею, насамперед, в тому, що розташований він у автентичній хаті середини XIX століття, де у липні 1859 року перебував Шевченко після арешту в Прохорівці. Буквально за 2 місяці львівські реставратори відновили цю хату, а також стайню, колодязь і подвір'я. Втім, незважаючи на відкриття музею, деякі роботи ще продовжуються. Скажімо, "оживляли" бутафорну криницю. Також доводять до ладу інші дрібні штрихи. Озеленення подвір'я відбудеться вже навесні.


im00012

im00007

 

У Мошнах Тараса Шевченко побував у той, не надто веселий для нього, час не вперше. Записи у щоденнику, малюнки, а також народні перекази, які з покоління в покоління передаються в Мошнах, говорять про те, що він, незважаючи на все, любив цю місцину. Його вражали як величні краєвиди з Дніпром, Мошногорами й прадавніми гаями, так і місцеві люди, в тому числі красиві жінки. Врешті, не можна не згадати і про "прогресивність" Мошен, які на той час мало чим поступалися Черкасам і в дечому навіть випереджали. Розкішний "англійський парк", архітектура Торрічеллі, палац Воронцова із унікальною бібліотекою та колекцією картин, передові європейські технології. Це ті самі Мошни, які були на той час не просто 15-тисячним містечком й центром волості Черкаського повіту Київської губернії, але й містом, де вперше в Російській імперії з'явився пароплав.

У Мошнах дуже цінують і зберігають пам'ять про Шевченка. Не даремно десь з початку XX століття дуже популярними тут були свята, присвячені саме перебуванню Шевченка в Мошнах. До хати, яка стала сьогодні музеєм, з'їжджалися різні самодіяльні колективи, хори, інтелігенція і прості люди, вшановуючи ці події.

 

Власне, як згадує директор Черкаського обласного краєзнавчого музею Алла Кушнір, про необхідність створення музею Шевченка місцеві краєзнавці й жителі говорили давно. Врешті, їх звернення дійшло й до Президента. В 2012 р. був виданий відповідний указ про створення такого музею. Наприкінці того ж року викупили хату у нащадків сім'ї Маринковських, що володіла нею з початку XX століття.

У 2013 р. почали розробляти проект реставрації будинку під керівництвом черкаського архітектора Сергія Туренка. Самі реставраційно-будівельні роботи тривали лише з початку жовтня до кінця 2013 року. Прагнули максимально зберегти автентичність будівлі. Усе зовні залишилося фактично таким, як було за Шевченка. "Усе робилося для того, щоб закріпити будинок, унеможливити подальшу руйнацію", - розповідає Алла Кушнір. За її словами, у робилося для відтворення духу часів Тараса Шевченка. Для цього в архівах серйозно працювали над історичними матеріалами.

В музеї – достатньо етнографічного матеріалу: посуд, вироби ткацтва, вишивка, меблі, народні картини та ікони тощо. Завдяки місцевому жителю й краєзнавцю Сергію Гречусі в музеї з'явилося ліжко середини XIX століття. Очевидно, з цього самого будинку заїжджого двору Нагановських, де перебував Шевченко. Ймовірно, саме на цьому залізному ліжку з розмальованими спинками, яке пройшло невелику реставрацію, і спав "кобзар". "Головний раритет – це хата, яка несе пам'ять про Шевченка і його дух. Ті, хто приходить до музею, зазначають, що в хаті є якась особлива аура, дуже позитивна", - стверджує директор обласного краєзнавчого музею.

 

Крім того, прекрасно збереглася автентична піч, яку теж реставрували. У цій печі майже до останніх днів колишня власниця хати пекла паски на Великдень. Представлений у музеї і давній буфет сім'ї Маринковських. Крім того, на стінах – роботи черкаських художників Віктора Крючкова, Івана Бондара, Неоніли і Лева Недосєко про перебування Шевченка в Мошнах.

В експозиції також - копії малюнків і щоденникових записів Шевченка. Серед малюнків – розкішні дерева у Мошнах.

 

Музей - колишній будинок заїжджого двору Нагановських, де зупинялися для відпочинку проїздом з Черкас до Канева чи Києва або ж навпаки. Завідувач музею Тараса Шевченка в селі Мошни – науковий працівник обласного краєзнавчого музею Ігор Марцинюк. "З усіх об'єктів у Мошнах, де був Тарас Григорович, ця хата – найбільш автентична", - каже він, розповідаючи про Мошни й відвідини Тараса Шевченка.

 

im00001

 

Експозиція музею складається з сіней, прихожої, кімнати-вітальні, кухні й спальні, де ночував Тарас Григорович. Із прихожої двері ведуть до кухні, де стоїть автентична піч, відтворена реставраторами.

 

im00011

im00008im00009im00010

 

В спальню можна потрапити з вітальні. Повністю відстежується спадкоємність переходу власників цієї хати. Так, від Нагановського хата в кінці 19 століття перейшла до селянина Тищенка. У 1909 році заїжджий двір купив міщанин Петро Маринковський, нащадки якого й володіли хатою до недавнього часу.

 

Директор львівської компанії "Візерунок", яка займалася реставрацією хати, Михайло Судук розповів, що спершу кошторис на створення музею складав 2,5 млн гривень. Потім він обмежився до 1,5 млн з усіма експонатами та іншими витратами. Врешті, роботи ще не закінчилися. "Ми фактично хату розбивали до дерев'яної конструкції, розбирали верх, підсилювали фундамент, ставили металеві конструкції, вирівнювали все, міняли вікна, повністю зробили новий дах хати, покрили його очеретом, реставрували повністю піч…", - зазначив головний реставратор.

 

Саме до Мошен Тараса Григоровича привезли "поліційним дубом", тобто дубовим човном із суцільного корпусу, після арешту в Прохорівці навпроти Канева. Арешт і етапування здійснив становий пристав із Мошен Франс Добржинськи, за наказом повітового черкаського ставника Василя Табачникова.

 

У Мошнах Шевченка спершу помістили у волосній управі. Потім – в будиночку станового пристава. До речі, містечком на той час володіла вдова Семена Воронцова Єлизавета (в дівоцтві – Браніцька) - рідна дочка "усмирителя" гайдамацького повстання Ксаверія Браніцького, який четвертував Гонту і засудив Залізняка, потопивши в  крові Коліївщину.

 

Втім, подальше перебування генія в Мошнах допомогли полегшити його друзі - троюрідний брат Варфоломій Шевченко (управитель сусіднього маєтку князя Лопухіна у Корсуні), відомий меценат і підприємець Платон Симиренко, а також Олексій Хропаль. Симиренко був кумом управителя Мошен Івана Ягніцького, до якого друзі Шевченка й відразу приїхали. Після цього Шевченко міг вільно пересуватися територією Мошен, а також обирати місце для ночівлі. Тож у ніч з 14 на 15 липня 1859 року Шевченко ночував у заїжджому дворі Нагановських, тобто в хаті, де розміщений сьогодні музей.

 

Загалом Шевченко тоді перебував у Мошнах з 13 по 18 липня, а також з 21 по 27 липня, коли його з Черкас привезли в Мошни й готували до етапування в Київ. "Ми не можемо стверджувати, що він весь час ночував у заїжджому дворі Нагановських. Навіть не можемо вказати чітко, коли він ночував тут. Але, очевидно, це було декілька разів", - каже завідувач музею Ігор Марцинюк.

 

Міг митець гостювати і в заступника управителя Михайла Ярового, син брата дружини якого Василь Маслов став згодом першим біографом поета. Саме під враженнями від зустрічей із Шевченком у Мошнах Маслов у 1873 році написав першу біографію Тараса Григоровича. Зберігся і лист Маслова до Шевченка, написаний 10 жовтня 1859 року, де Маслов пише про три зустрічі з Шевченком як про "три провідні зорі" в його житті.

 

Щодо експозиції музею, то вона починається із сіней. На стіні - картина художника Івана Бондара, написана спеціально до відкриття музею. На стенді – короткі відомості про Тараса Шевченка. Тут же – дерев'яний посуд, плетена скринька, фотографія Мошен початку XX століття.

У наступній кімнаті експозиції змінюються за годинниковою стрілкою. Спершу ідеться про перше відвідування Шевченком цього містечка у 1843 році. У повісті "Близнецы", написаній на засланні в Казахстані, Шевченко згадує Вознесенський монастир біля Мошногір. Цей монастир зображено на репродукції французького художника Домініка П'єра Де ля Фліза, яка представлена в музеї.

 

Друга згадка Шевченка про Мошни – його альбом 1843 року. На зеленій обкладинці альбому Шевченко написав загадкову фразу: "Мошны. Когда смелое предприятие оказывается удачным, то перестает уже быть невозможным". Факсиміле цього надпису теж представлене тут. Поряд - автопортрет Шевченка 1845 року.

Остання, третя, згадка Шевченка про Мошни – згадка про башту Святослава, доволі загадковий об'єкт, навколо якого – багато легенд та історичних подій. Про цю вежу Шевченко згадав 7 вересня 1857 року в щоденнику під час повернення з казахстанського заслання. Башта як частина комплексу парку Воронцова стояла на крайній горі Шпиль (Мошногори). Її збудував в 1837 році той же Торрічеллі. З оглядового майданчика вежі було видно дзвіницю Києво-Печерської Лаври, Полтаву, Лівобережжя, в тому числі Чигирин…

 

Шевченка зацікавило, на який народний переказ спирався граф Михайло Воронцов, коли робив цю башту і назвав її іменем Святослава. Загальновідомо, що князь Святослав був убитий на порогах, на Хортиці. Але деякі народні перекази говорять про те, що в битві на Хортиці були захоплені всі скарби, які Святослав завоював в Болгарії, воюючи з візантійським імператором, а сам Святослав і нечисленна купка його воїнів нібито вирвалися з поля бою і прийшли аж до Мошен. І тільки тут, за народними переказами, печеніги змогли їх знищити на острові Русів на Дніпрі. Сонних русичів на чолі із Святославом печеніги захопили зненацька. Тоді ж із черепа Святослава печенізький хан Куря зробив чашу, оскільки вважав, що хоробрість вбитого й дуже відважного Святослава має передаватися тому, хто п'є з його черепа-чаші. Куря написав на цій чаші давньоруською мовою: "Шукаючи чужого, втратив своє".

 

На одній із стін музею – свідчення про поліцейські переслідування Шевченка. Є відомість із таємного спостереження за Шевченком. Ще - фото "кобзаря", зроблене товаришем Шевченка Іваном Гудовським на Хрещатику в Києві через 2 тижня після перебування в Мошнах. В музеї можна побачити також репродукцію картини Шевченка "Дуб". Цього дуба митець побачив саме в Мошногорах, де росли величезні, предковічні гаї з дубів й грабів.

 

На старовинній мапі бачимо шлях поета після арешту в Прохорівці до Мошен. Є фотографії тих місць, яких уже не існує. Це і ротонда унікального Мошногірського парку князя Воронцова, зроблена в грецькому стилі Торрічеллі, яка вражала всіх відвідувачів маєтку. Шевченко міг насолоджуватися нею та всім комплексом розкішного "англійського парку" в Мошнах. Треба сказати, що Михайло Воронцов був сином посла Російської імперії у Великобританії і ріс саме там. Він переймав і частково втілював у Мошнах всі тенденції країни, де були найбільш передові промисловість і технології в світі. Не випадково перший пароплав в Російській імперії з'явився саме в Мошнах. До речі, в музеї експонується фотографія цього загадкового пароплава під назвою "Пчелка". Його двигун поставив сільський коваль Мусій Вернигора. Справа в тому, що друзі-вчені Воронцова через 2 роки після появи пароплава в Англії переслали князю секретні креслення двигуна, і в Мошнах коваль зробив унікальну на той час парову машину.

 

На фотографіях в музеї - інтер'єр палацу Воронцових та інших місць перебування Шевченка в Мошнах. Є також малюнок Черкас, намальований Шевченком якраз в ті часи (хати-мазанки, Дніпро і так далі). Також тут – автографи віршів, написаних поетом у Черкасах, де Шевченко нарешті зрозумів, за що його заарештували. Василь Табачников, за спогадами Лебединцева, хотів використати Шевченка. По-перше, була мета налякати поета. По-друге, Табачников хотів примусити Шевченка безкоштовно написати свій портрет в повний ріст. Про це нібито заявив на допиті сам Табачников. Крім того, він писав вірші й хотів, щоб Тарас Григорович високо оцінив творчість. Але Шевченко після прочитання віршів попросив ключ від шухляди в столі, поклав туди вірші, а ключ викинув у вікно, сказавши, щоб ключі більше не шукали.

 

На одній стіні музею - куток, присвяченим подружжю Максимовичів і Прохорівці, де заарештували поета перед перебуванням в Мошнах. Тут же – той самий малюнок подружжя авторства Шевченка, де Марія Максимович - дуже подібна на самого Тараса Григоровича. Це начебто від закоханості чи просто великої дружньої любові Шевченка до Марії Максимович. Відомо, що Тарас Шевченко навіть просив Марію оженити його. Ця мрія поета, як і ділянка землі в Україні й хатина, як знаємо, так і не здійснилася. Влада не дозволила продати йому землю.

 

Тут же на стіні – поема Шевченка "Марія", присвячена Марії Максимович, де зображена Богородиця. Це, мабуть, "вершина" його релігійних відчуттів.

 

im00004im00005im00006

 

У вітальні – автентична кобза того ж 19 століття із запасників обласного краєзнавчого музею. Також розміщені унікальні фотографії сімейства Маринковських в етнічному українському одязі, коли українське було навіть офіційно заборонене. Є тут лавка із Мошен того часу, подарована директором сільського музею Ганною Грицик. На стіні – світильник з лампадкою. В куті – народні ікони (намальовані на дошці) під рушником-божником. Під іконами – традиційний український оберіг-дідух, який уже зникає в Центральній Україні. Цей куток вважався найголовнішим в заїжджому дворі.

 

На стінах також - рушники регіону тої епохи, а також рушник сучасних майстрів. Бачимо й народну картину, яка досить оригінально поєднує портрет Шевченка і проводи козака на війну. Шевченко тут дійсно "народний".

 


im00002im00003

 

У спальні – згадуване автентичне ліжко того часу. Біля ліжка – підсвічник і каламар, а також листи до Максимовичів, які Шевченко міг писати саме тут. Далі - валіза з дерева, начебто така, яка була у Шевченка, і скринька. Є також народні картини, калина. В кутку – святий Миколай з божником.

 

На кухні – автентичні посуд, піч, мисник із традиційними керамічними тарілками, на столі - самовар. Чай Шевченко, як кажуть, любив. До речі, у Мошнах досі згадують, що Шевченко любив пиріжки з квасолею. У тюрму до станового, за місцевими переказами, мошнинські жінки носили Шевченку саме квасоляні пиріжки. Якщо про це пам'ятають, то, певно, живе Шевченко в Мошнах і досі.

 

 

Поділіться з друзями: