Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


22 Трав 2012

"Грек Зорба" дарував свободу в Черкасах

Читайте більше в рубриці Культура
 

Завершився театральний фестиваль "Сцена людства". Від "Грека Зорби" театру імені Івана Франка на черкаській "Сцені людства" 2012 року дуже багато очікували. Відповідно, черкасці розкупили квитки на спектакль іменитого столичного театру. Було питання не тільки в тому, чи стане "Грек Зорба" однією з найкращих вистав цьогорічного театрального фестивалю "Сцена людства". Театрали очікували й певної моральної сатисфакції після, відверто кажучи, достатньо невиразної "Бурі", яку привезли "франківці" на минулорічну "Сцену людства".

Врешті, "Грек Зорба" в черкаському форматі став спектаклем Анатолія Хостікоєва. 

Очевидно, складно було інсценізувати подібне епічно-філософське полотно, побудоване фактично на суцільних діалогах. Відсутність подієвої динаміки, однак, могла компенсуватися пластикою, "психологічною" грою чи іншими театральними засобами.

 

IMGP4763

IMGP4763

IMGP4763

IMGP4763

IMGP4763

IMGP4763

 

Утім, глядачі в першому акті побачили "класичний" варіант історичного полотна, своєрідну театральну начитку роману Нікоса Казандзакіса. Відсутність "картинки", пластики, достатньої психологічної напруги, а також дуже повільний ритм вистави в першому акті не створювали певного "резонансу" в залі. Втім, Хостікоєв дещо "витягував". Виявилося, що він - ще й майстер гри на сантурі, різновиді цимбалів. Однак наче десь випадав "Нікос". Образ депресивного й розчарованого у світі буржуа губився.

 

Другий акт - зовсім інший. Уже вимальовуються характери, емоції, всілякі сценографічні дійства...

Водночас відчувається відстороненість. Три трагічні смерті, які мали б перевернути все з ніг на голову, - десь в тіні. Особливо - смерті жінок, які гинуть чи то з вини Зорби та його філософії, чи через людську ненависть і нерозуміння свободи як такої... Стає навіть незрозуміло, чи дійсно вони віддали життя в ім'я невідомо яких цінностей, чи це лише промайнула якась примара смерті.

 


IMGP4763

IMGP4763

IMGP4763

IMGP4763

 

Цікава сценічна знахідка - псевдовесільний наряд і обряд Зорби й Гортензії, як і любовний танок Алексіса, ліжка та юної коханки.

 

У виставі синтезувалися різні жанри: драма переходить в комедію, а комедія - подекуди - у фарс.

Залишається відчуття хаотичності.

 

Основа вистави - зміст слів та міркувань грека Зорби. З одного боку - авантюрист. З іншого - філософ і мудрець. Він - вільна людина.  Живе сьогоднішнім днем і не турбується майбутнім-минулим. Утім, якщо він береться до серйозної справи - запалу й наполегливості йому не бракує. Кого хочеш "організує" і поведе за собою. 

 

І не біда, що його грандіозна канатна дорога в небо, яка б порятувала безпомічного збанкрутілого англійця, сьогодні зруйнована. Завтра буде інша, не менш висока ціль. І не так важливо, чи вона досягнеться. Головне - шлях, життя саме сьогодні, саме в цю мить.

І Зорба вміє насолоджуватися цією миттю. Море, сонце, жінки, вино, сантур...

 

Його історія про старого, який копошився з останніх сил у землі, щось висаджуючи - показова. "Я живу так, наче проживу ще сто років" - мудро каже старець. "А я живу так, наче це в мене остання мить" - відповідає Зорба.

 

Його сантур - дивовижний музичний інструмент і пісня волі. Його не можна примусити грати. Він має сам цього хотіти.

 

Його оповідь про те, що таке свобода, холодить і водночас примушує кипіти кров. Згадуючи молодість, коли він із критськими братами за свободу вбивали майже голими руками тисячі інших братів і сестер, Зорба питає Бога: чому за такі гріхи ти даруєш людям свободу?

 

І навіть сьогодні "гуру" переслідують смерті. Молодий критянин через любовну пристрасть топиться. Люди вбивають вдову, яку жадав хлопець і яка тішилася з тимчасовим "хазяїном" Зорби. ("Капіталіста", у свою чергу, підмовляв до "звільнення" душі, тіла й серця саме безтурботний грек.) Врешті, кидається до залишків корабля й безслідно зникає кохана Зорби Гортензія. 

 

Чи винен тут "гуру" й вільна людина? Чи винна тут, зрештою, свобода?

 

Фінал - шалений і тривалий танок синтакі, де Нікос з Зорбою стають якимсь єдиним цілим і прощаються з глядачами та всіма скорботами-обмеженнями цього світу. Це прощання ще довго звучатиме в душах глядачів. Здається, танок свободи ще триває.

 

Поділіться з друзями: