Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


20 Лист 2012

«Елеонора»: «прорости» крізь сцену

Читайте більше в рубриці Культура
 

У Черкаському академічному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка відбулася прем’єра монодрами «Елеонора» за п’єсою Гіго де Кьяра. В головній ролі – Тетяна Крижанівська. Режисер – Сергій Проскурня. Глядачів запросили спостерігати за дійством зі сцени. Тож можна було пороздивлятися усі найпотаємніші закутки, побачити знайомі декорації з інших вистав, а ще – вивчати химерну підлогу з дощок, яка чимось нагадує ріллю. У цьому контексті дуже органічною і прогнозованою є поява актриси в гумових напівчоботях на босу ногу, в яких хлюпає вода. Здається, що ось-ось, і жінка буде щось садити, щоб «проізростало». Натомість Крижанівська-Дузе починає свій чималенький монолог довжиною в моноспектакль, розповідаючи про жінку, яка виросла на сцені і «проросла» крізь неї.

Елеонора Дузе – відома італійська актриса. Її остання ніч у Пітсбурзі – це квінтесенція прожитого і пережитого, крізь призму зіграних ролей. І якщо у Романа Віктюка, який ставив цю п’єсу в Росії багато років тому, актрисі допомагав танцівник, то Крижанівська грає у зворушливому супроводі дев’ятнадцятьох старих валізок. Вони успішно виконують роль конструктора «лего», перевтілюючись в руках актриси у стільчики, ліжко, подіум, труну для дитини і навіть у своєрідну тріумфальну арку для видатного драматурга Генріка Ібсена (до речі, завдяки виставі захотілося перечитати «Ляльковий дім», за що окрема дяка).

 

Створювати відповідний настрій актрисі допомагає Верді та його «Травіата», а також Олена Бєлкіна (фортепіано) і Оксана Вовкостріл (віолончель). Цікаво, що ці дві жінки грають роль чоловіків. Принаймні, про це свідчить не лише одяг, а й підмальовані чорні вуса. Утім, жодної згадки про те, що Дузе була коханкою італійської феміністки Ліни Полетті, у спектаклі немає. Загалом, усе дуже цнотливо – актрисі більше йдеться про театр і її місце в ньому, аніж про чоловіків (чи жінок).

 

Тетяна Крижанівська «грає так, як відчуває». Їй, як і її героїні, вдається передати чийсь біль, затаївши при цьому свій. Життя, довжиною в монодраму, вона проживає легко й блискавично, розповідаючи, як ролі химерним чином можуть переплітатися із реальністю. Хоча помітно, що перевтілюватися в Елеонору їй вартувало певних зусиль. «Мама, ти працюєш паяцею», - так говорить маленька донечка Дузе. Ці слова Крижанівська вимовляє з веселістю, проте вкладаючи в них неабияку гіркоту. Чого тільки вартує втілений нею образ чотирирічної дівчинки, яка вперше вийшла на сцену! Вона мала плакати, але сліз не було. Тоді дорослі почали викликати «штучні сльози», зробивши дитині боляче. Місточок у дитинство прокладає і чарівна лялька, дуже схожа на Крижанівську…

 

Потужним є заключний акорд вистави, коли актриса виходить у чудовій сукні (авторка – Людмила Матчіна), велично дефілює до протипожежної металевої завіси і починає вимагати, щоб її підняли. У порожньому глядацькому залі повільно вмикається світло. Крижанівська стоїть спиною до глядачів і раптом лунає церковний дзвін, ніби починається літургія. В цей момент відчуваєш, як холодне повітря із залу торкається твого обличчя і зачудовано прислухаєшся до кожного звуку. Таке враження, ніби всі перипетії життя Елеонори Дузе за коротку мить майнули перед очима. А від споглядання самотньої постаті актриси (ніби й справді «проросла» і стоїть там, як виліплена Пігмаліоном Галатея, що ось-ось оживе) стає якось навіть моторошно. Проте, на жаль, цей момент істини триває дуже недовго. Крижанівська хоч і говорила устами своєї героїні про те, як важливо витримати паузу, коли граєш якусь важливу роль, насамкінець вирішила не дотримуватися цього. 

 

Актриса танцює на тих самих дошках, котрі вже давно втратили подібність з ріллею, під акомпанемент Луї Армстронга, а потім запрошує всіх глядачів зробити спільне фото. Елеонора, яка зовсім нещодавно була присутня на сцені, зникає, оскільки насправді вона помирає від запалення легенів, змокнувши під дощем – тут не до веселощів (хоча «… я помираю, але я щаслива!»). Тим часом, у Тетяни Крижанівської бенефіс, свято, а тому – Армстронг, танці, квіти, вітання і фотосесія…

 

Фото Олега Сауха

 

Поділіться з друзями: