Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


16 Бер 2015

Дума про FGM-148 Javelin

Читайте більше в рубриці Олександр Вітолін - колонка
 

Українці марять Джавелінами. Марять давно і вперто. З впевненістю, що поява цих ракетних комплексів змінить ситуацію.

JavaScript is disabled!
To display this content, you need a JavaScript capable browser.

 

JavaScript is disabled!
To display this content, you need a JavaScript capable browser.

 

Та чи не переоцінюємо ми іноземну зброю?

 

Історичний відступ про Ленд-ліз, або Як діди воювали

Всім мрійникам раджу пригадати радянський досвід використання ленд-лізу, коли нова незнайома іноземна техніка під керівництвом недосвідчених екіпажів перетворювалась зі зброї на мішень.

Середні танки М3 «Лі» не вважались взірцевими, в США просто не було кращого середнього танку. Танкісти його називали «братерською могилою». І все таки в Північній Африці цей танк показав себе краще, ніж на озброєнні в Червоної Армії. (Радянський Союз отримав 15% таких танків.)

Британські піхотні танки «Валентайни» завдяки своїм тактико-технічним характеристикам шанувались більше. (Радянський Союз отримав 46% випущених «Валентайнів».) Але на самому початку війни недосвідчені екіпажі не могли впоратись з складною технікою і вона виходила з ладу. Найбільш ефективно ці танки себе проявили, коли командування вдалось до ешелонного наступу (В першому ешелоні йшли важкі танки «КВ» і «Матильда ІІ», в другому - середні танки Т-34, і тільки в третьому - «Валентайни» і «Т-70».) Але ешелонний наступ, як і будь яка тактика, була винайдена ціною втрат і помилок.

Британські середні піхотні танки «Матильда ІІ» як батько-попередник «Валентайна» мав ті самі проблеми у використанні. Непідготовлений екіпаж міг вивести танк з ладу, використовуючи на морозі технічну воду замість етиленгліколю. 27-тонний танк застрягав на бездоріжжі.

Танк продемонстрував свою ефективність тільки тоді, коли почав використовуватись на південних ділянках фронту. Так само за цю науку було сплачено кров’ю червоноармійців. (Третина випущених танків була передана Червоній армії.)

Важче оцінювати допомогу в «повітрі». З одної сторони, німецька авіація була краща за моделі, які поставляли по ленд-лізу. З іншої, радянська авіація зазнавала таких втрат, що «застарілі» моделі однозначно ставали в нагоді; на американських винищувачах здобували перемогу над пілотами люфтваффе такі аси, як Олександр Покришкін і Амет-Хан Султан. Саме авіація найкраще демонструє, як швидко застарівають літаки, поки військові вчаться.

Після перемоги над Рейхом і з початком «холодної» війни радянські історики оголосили ленд-ліз малоефективним. Але в народній пам’яті збереглись спогади про чудові американські машини, консерви і черевики. І дійсно, «нелетальна» допомога була не менш важливою.

20 тисяч «Студебекерів» стали основним шасі для «Катюш». (Тільки 600 «Катюш» було зібрано на основі «ЗІС-6».)

Тисячі тон нафтопродуктів, сталі, пороху, вибухівки, їжі, бавовни дозволили Радянському Союзу перейти від «вирівнювання фронту» (а насправді - відступу) до наступу.

 

А що скаже бюджет?

Військово-промисловий комплекс США зацікавлений у постачанні летального озброєння Україні. Це не тільки замовлення, але й чудова реклама на весь світ! Будьте певні, що сенатори-республіканці, які лають Обаму за нерішучість переймаються не стільки Україною, скільки пошуком замовлень для ВПК.

Така цинічна правда світу: війни будуть тривати до тих пір, поки вигідно виробляти зброю, яка і є головним інструментом війни. Цинічно зауважу, що таких «сенаторів-республіканців» українському ВПК гостро не вистачає.

 

Славнозвісний протитанковий ракетний комплекс коштує приблизно 100 тисяч доларів. Навіть США пішло на скорочення темпів переозброєння своєї армії цією диво-зброєю. 

Тільки 20 країн має на озброєні Джавеліни, або планує озброюватися ними. Чи варто цю цифру сприймати як засвідчення існування елітарного військового клубу? Навряд чи, бо тільки Катар може дозволити собі вести переговори про купівлю 50 пускових модулів і 500 ракет. Але при всьому оптимізмі Україні до рівня Катару треба працювати років сорок за умов політичної стабільності, високої економічної активності громадян, промислової і наукової революції. 

Інші розвинуті країни дозволяють собі від 100 до 300 комплексів.

А от Литва має тільки 40 пускових модулів. В Естонії - 120 пускових установок і 350 ракет будуть прийняті в експлуатацію в 2016 році.

50 чи 100 Джавелінів на озброєнні ВСУ збільшать втрати агресора у техніці, але не змінять ситуацію докорінно.

 

Важко у навчанні - легко в двобої!

Отже, Україні обіцяють летальну зброю, як тільки перемир’я буде порушено (хоча насправді воно було порушене вже на наступний день після підписання). Та тільки це буде запізніла допомога.

В блозі одного волонтера довелось читати про те, що деякі солдати, одягши бронежилет високого ступеню захисту, втрачали відчуття страху і наражали себе на небезпеку, від якої бронежилет вже не міг врятувати. Кров’ю і болем наші вояки сплатили за військовий досвід.

А тепер уявімо, як себе буде поводити паркетний генерал, якому треба звітувати про успішне використання нової диво-зброї і який прагне уславити себе як видатного стратега. Так, бойові задачі генерал буде формувати, виходячи із своїх уявлень про Джавеліни. Як і випадку з бронежилетами, які призвели до недооцінки ворога, боюсь, треба очікувати переоцінки власних сил.

Тож Джавеліни будуть ефективні тільки тоді, коли бійці пройдуть необхідну вогневу підготовку (сам процес запуску ракети не складний, але до габаритної і важкої техніки треба звикнути, щоб самому не стати мішенню); командири відділень поглиблять свої знання про тактику, а генерали - про стратегію.

Тобто все військо має провести навчання з Джавелінами, наближене до бойових умов. Тільки ворог чекати не буде, поки протитанкові комплекси потраплять в Україну, поки Генштаб розподілить нове озброєння між військовими частинами, поки вояки перенавчаться...

 

Притніть язика!

Ще одна проблема, яка ускладнює використання Джавелінів, - це надмірна увага ЗМІ. Звичайно, в ЗСУ є шпигуни і зрадники. Але інформаційний ажіотаж полегшить ворогу можливість шпигувати в разі отримання довгоочікуваної зброї.

Важко зрозуміти, чому перемовини про постачання зброї настільки публічні… Більш того, вони не дуже вдалі, і це стає козирем в інформаційній війні. Ворог намагається переконати українців, що їх одурили і залишили сам на сам з агресором. Переговори варто було б засекретити, тільки щоб попередити появу таких інформаційних атак.

Навряд чи ЗМІ зможуть утриматись від репортажів про появу на фронті Джавелінів. Якщо Джавеліни дійсно такі ефективні, то це призведе до нанесення на ділянках фронту, де їх буде виявлено, масованих арт-ударів, активізації снайперів, для яких габаритні Джавеліни будуть добрим орієнтиром, використання масованих піхотних атак (донецький аеропорт і Дебальцево довели, що ворог не вагається у застосуванні тактики завалити м’ясом).

Все ж таки найкраща зброя - та, про яку ворог не здогадується. Коли ворог не володіє інформацією про озброєння, то його тактично легше переграти. Несподіванка примножує паніку в лавах ворога.

 

Як варіант, Джавеліни будуть розподілені по всіх секторах АТО. Але тоді вирішувати долю війни будуть зовсім не вони. Їх значення буде мати локальний характер.

Ясна річ, в наш час важко утриматись від гласності. Більше того, закритість від суспільства може сприйматись як слабкість. І все таки було б варто обмежити допуск ЗМІ до інформації про переозброєння ЗСУ. Хоча інформація про те, що українські вояки вже проходять вишкіл на базах НАТО, а Джавеліни знаходяться в Польщі на кордоні з Україною і в будь-який момент можуть бути передані ЗСУ, могла б стати козирем в інформаційній війні. Але для цього потрібне СПРАВЖНЄ міністерство інформаційної політики і готовність США виконувати зобов’язання, взяті на себе згідно з Будапештським меморандумом.

 

Давай історія, вчи!..

Отже, історія ленд-лізу демонструє, що військова наука має постійно удосконалюватись, але ціна цієї науки завжди одна – втрати і помилки. Хто не змінює тактику і стратегію, той програє, або виграє ціною більших втрат. Рано чи пізно тактика і стратегія, які принесли перемогу, в таких самих умовах стануть причиною поразки.

Історія з ленд-лізом демонструє, що ВПК постійно розвивається. Коли увага всього світу прикута до подій в Україні, український ВПК має чудову можливість себе прорекламувати.

Росія займає друге місце в США на ринку зброї – 25%. Суперництво з агресором за країни-імпортери – це суперництво за фінансові потоки і створення робочих місць.

Історія з ленд-лізом демонструє, що нелетальне озброєння – це ще не ЗРАДА! Якщо ми збираємось збільшити армію до чверті мільйона вояків, то транспорт, харчі, одяг і медицина будуть не менш важливі, ніж ракетні комплекси. Окремо хотів би виділити реабілітацію поранених, адже Україні для досягнення рівня медицини США треба значно більше часу (ще пару війн), ніж для вишколу бійця.

 

Втім, вибір між сотнею перенавчених бійців і сотнею тисяч одягнутих і нагодованих вояків з аптечками – це вибір, за який має нести відповідальність головнокомандувач, міністр і начальник генерального штабу. І цей вибір впише чергову главу в військову історію України. Хотілося б, щоб в цій історії було менше втрат і помилок.

 

 

Фото www.thefewgoodmen.com

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему