Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


31 Серп 2013

Тут і зараз

Читайте більше в рубриці Вікторія Кобиляцька - колонка
 

Вони смакують як груші-дички. Стікають по підборіддю цівочкою соковитого кавуна. Розніжують перетертим у молочко маком. Тануть у роті смачнючими пирогами з яблуками. Гірчать печеними баклажанами і перцем. Червоніють на городі помідорами. Чорніють бузиною - тією, що "в Києві дядько". Обважніло звисають із гілок стиглими кетягами винограду. Хвацько розфарбовують борщ пошаткованими соломкою буряками. Застряють між зубами запашними зеленими павутинками кропу. Зваблюють солодкою гарбузовою кашею із глиняної миски. Ховаються між листям манюніми чорненькими ягідками ожини. Ледь торкаються губ солодким смаком останньої малини. Тішать грибами після дощів. Розтікаються медом по щойно засмажених сирниках. Пускають бісики жовтобокими динями. Тихцем стукають об дно кошиків щойно викопаною бараболею. Пахнуть до сліз в очах димом із вогнищ, у яких горять останні згадки про літо вкупі з бур'янами та сухим картопляним зіллям. Квітнуть різнобарвно айстрами й паничами. Слухняно розлігшись на горищі, сохнуть і розносять Всесвітом пахощі пучечків материнки, чебрецю, деревію, ромашки, безсмертника, звіробою та м'яти.

Їхню присутність відчуваєш завдяки новим блискучим мештам, котрі ледь-ледь тиснуть десь там, біля п'ятки. Вони ховаються у прискіпливо напрасованих стрілочках на брюках і в светриках-плащах, котрі вже окупували наші шафи. Більше того, вони безпардонно оселяються у численних кишенях шкільного портфеля, пахнуть щойно підструганими олівцями й новенькими зошитами. Зрештою, навіть необхідність озброїтися парасолькою теж нагадує про них.

 

Вони - це знання, які приносить осінь, наполегливо стукаючи до осель усіх школярів. І все б нічого, якби ці знання не були аж такими відірваними від життя. Адже почасти вони зводяться до двох тем - "як ти провів літо" і "запишіть домашнє завдання на завтра". Тому дітлахів вже змалечку з гідною подиву впертістю навчають знову і знову повертатися назад, описувати й відчувати щось, що минуло. А також втовкмачують вміння думати про те, що буде завтра, вчать бути передбачливими. Ось і виходить, що за всіма цими "було" й "буде" часом дуже складно розгледіти те, що є. Тут і зараз. Просто в цю мить. Коли їси кавун, а син хитренько так прижмурюється, і ти відчуваєш, як чорне зернятко вдаряється об твого лоба, а малеча починає голосно сміятися. Ще вчора він був маленьким згорточком, який тільки те й робив, що плакав і просив їсти. Завтра він піде до школи і буде вчити там таблицю множення та наспівувати пісеньки англійською мовою. Сьогодні ж ми не просто їмо кавун, влаштувавши імпровізоване полювання і стріляючи одне в одного кавунячими зернятками. Насправді ми намагаємося осягнути найважливіше з усіх знань, про яке не розкажуть у школі. Ми вчимося любити це життя і себе в ньому тут і зараз, не думаючи про те, що минуло, і про те, що буде в майбутньому.

 

 

Колонка для газети "Нова доба"

Зображення: psytraining.org