Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


12 Лип 2013

Тютюнник і абрикоси

Читайте більше в рубриці Вікторія Кобиляцька - колонка
 

Моя подруга Надя - білоруска, яка живе в Україні. Працює перукаркою. Коли ми зустрічаємося, Надя плете мені неймовірні "колосочки". Після цього почуваюся так, ніби взяла чужу голову напрокат, бо стаю зовсім не схожою на себе ("чи це-я-чи-не-я"). Хлопець Наді - Сергій - популярний ді-джей. Вони спілкуються російською, але  українська література серйозно впливає на їх настрій та життєвий тонус.

Сьогодні, поки Надя мене заплітала, розповіла, як вони з Сергієм їли абрикоси. Притарабанили від дідуся відерце смакоти, помили і сіли їсти. Ті абрикоси були такі смачні, що Сергій згадав... Григора Тютюнника, і знайшов в Інтернеті текст повісті "Вогник далеко в степу". Тож поки смакували, читали зворушливий момент про те, як два Василі і Павло ходили красти абрикоси у діда Штокала, і як той дід сам приніс їм картуз абрикосів, що пахли сонцем, були гарячі й лоскотали пушком...

 

Мене це розчулило мало не до сліз. Може, тому, що Тютюнника дуже люблю і завжди плачу, гортаючи його "Три зозулі з поклоном". Перечитала все, що він написав, і ніколи мене не полишала гірка думка - скільки ж ще всього міг створити Григір, якби не пішов так рано з життя?..

 

"Вогник далеко в степу" ми читали в п'ятому класі. Причому, читали уривки, бо тексту всієї повісті ні в кого не було. Я ж знайшла дома й "проковтнула" повністю. Але на свій сором зовсім забула про перипетії з абрикосами. Мені тоді йшлося про перше кохання, про посиденьки Павла з Манею... Словом, за любовною лінією не розгледіла тоді цього "смачного" уривку. А Сергій розгледів. Минуло кілька десятків років, а він запам'ятав, як хлопці вперше в житті куштували абрикоси і тішилися з того.

 

Не знаю, може, я старію і видаю на гора надто багато сентиментів. Але сьогодні в мене цілий день гарний настрій. Перечитала "Вогник далеко в степу", а потім дістала з холодильника абрикоси, які мама передала з села. Справжні, пахучі, з пушком, з кісточкою, яка "з одного боку гостренька, а з іншого - тупіша". Ніколи особливо не любила абрикосів, але сьогодні вони мені смакують. Тютюнник forever.

 

Фото: medweb.ru