Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


29 Квіт 2014

Шкарпетки Доріана Грея

Читайте більше в рубриці Вікторія Кобиляцька - колонка
 

Ноги – дуже інтимна частина тіла. Недаремно ж жінки неабиякого значення надають коротеньким спідничками і сукенкам, панчохам і всіляким туфлям-босоніжкам на обцасах. А ще – шкарпеткам. Бо куди ж без них? Шовкові, капронові, бавовняні, у квіточку чи смужечку, зі зворушливим поділом для пальців, як у рукавичок... І нехай вони мають не такий звабливий вигляд, як панчохи в сіточку, проте на них покладається чи не найпочесніша місія – ховати від сторонніх очей пальчики і п’ятку, збуджуючи таким чином чиюсь фантазію.

А ще, якщо лягаючи спати, одягнути (взути - ?) якісь яскраві шкарпетки, то по-перше, не мерзнутимуть ноги, а по-друге, насняться кольорові сни. Подібними химерно-утопічними прикметами я себе «годувала» у дитинстві, і – о, диво! – ці прикмети справджувалися! Бо коли в щось дуже віриш, то це зазвичай втілюється у життя.

Мені йдеться про жіночі шкарпетки. Але складно стриматися і не «зачепити» шкарпетки чоловічі. Бодай для номінальної гендерної рівноваги. Про них віддавна ходить багато жартів. Їх називають не інакше, як «бумерангами». Причому, зовсім не тому, що шкарпетки – розкидані по всій квартирі – зрештою якимось дивовижним чином таки опиняються у пральній машинці. Адже потрапляють вони туди далеко не завдяки властивостям самотужки знаходитися і влітати в пральку, як легендарні вареники у сметану, а потім – в рот гоголівському персонажеві, а радше завдяки тому, що хтось дбайливо їх визбирує по закапелках…

Отакої! Почала про ноги, а закінчила якимось мало не науковим поділом шкарпеток за статевою ознакою!

Зізнаюся, на подібні роздуми мене надихнув Оскар Вальд. Точніше, його «Портрет Доріана Грея». Чи то пак – народна інтерпретація роману.

Колись давно я побачила старий будинок, на стіні якого красувався дивний напис. Спочатку кидався у вічі такий собі наскельний малюнок – дві вишукано-смішні смугасті шкарпетки. А далі – власне напис. На стіні хтось нашкрябав: «шкарпетки Доріана Грея». В імені славнозвісного гедоніста цей «хтось» навмисне чи випадково пропустив літеру «о». Правда, потім виправив помилку. І ніби звичайнісінький хуліганський напис – нічого особливого. Але свого часу він змусив мене вкотре перечитати Вальда.  З-поміж іншого ще й для того, щоб переконатися, що там не було якогось мега-акценту на шкарпетках головного героя.

Сьогодні цього напису вже немає. Точніше, його замаскували. На руїни старезної будівлі натягнули банерну сітку із малюнком охайного будиночка з симпатичними віконечками та квітучими вазонками. Такий собі міський «мейкап», що має на меті в будь-який спосіб приховати щось потворне. І дарма, що за подібною збоченою а-ля гедоністичною філософією складно сховати недоліки. Чи то пак – взагалі неможливо. Бо вони навпаки починають про себе «кричати» з усіх дірок. Навряд чи можна за допомогою чогось штучного й неоковирного приховати щось справжнє. Навіть якщо йдеться про справжність руїн у центрі міста. Уже не кажучи про штучність світогляду. Це вам не шкарпетки, які завжди «залишаються собою» – коли вони щойно куплені, ще новенькі й «невживані», коли їх краще не нюхати, щоб зайвий раз не морщити носа, чи коли перед сном їх з тебе знімає коханий, бо дитячі «забобони» вже не працюють, а для того, щоб викликати кольорові сні, треба вдатися до іншого «допінгу». Словом, слава шкарпеткам. Бо вони були справжні навіть у химерно-вигаданого Доріана Грея. 

Вікторія Кобиляцька

 

 

Колонка для газети «Нова Доба»

Фото автора

 
Більше на цю тему