Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


12 Трав 2012

Кисіль від Казанови

Читайте більше в рубриці Вікторія Кобиляцька - колонка
 

Вважається, ніби на кожну людину має величезний вплив так звана карма її роду. Не беруся судити, чи так це насправді, але свого часу мене страшенно цікавили всі подробиці життя і творчості моїх прадідусів та прабабусь. Надто ж збурювала дівочу уяву постать прабабці Одарки –– справжнісінького Казанови у спідниці.

 

22 copy

Такою Одарка була в молодості

 

 babaodarka

А такою її пам'ятаю я

 

За приблизними підрахунками біографів-аматорів, у ролі яких виступали моя мама і тітка, у прабабці було шість чи сім чоловіків. Жоден не встигав її покинути, бо вона робила це першою. Причини, правда, були щоразу різні. Так, достеменно відомо, що першого чоловіка Одарка покинула через те, що він був ледачим.

 

sergij

Другий чоловік - мій прадід Сергій, який загинув під час другої світової війни. Від нього в Одарки народилися дві доньки. 

 

Ще один чоловік помер загадковою смертю, коли зайшов до повітки і ненароком поранився сапою... На жаль, не знаю усіх подробиць цих карколомних одружень, чи то пак –– псевдоодружень. Але знаю точно, що кожен «шлюб» не тривав довго.

 

trio

Одарка із двома доньками - старшою Ніною (моєю бабусею) і молодшою Марією (світлина кінця сорокових років)

 

odarka2

 

Ще одне родинне фото (зі своїми "дідами" Одарка фотографувалася рідко, натомість з доньками - залюбки). Мені дуже подобається, як вона тут хвацько взялася руки в боки - чим не модель?;)

 

Моя мама якось розповідала, що одного разу вони з батьками поїхали до бабці, а у неї –– новий чоловік. Інтелігентний такий, книжки читає. Навіть дав їй –– тоді ще маленькій дівчинці –– почитати «Овода» Етель Ліліан Войнич. Приїздять наступного разу, а «читабельного» діда вже й близько немає. Замість нього –– якийсь інший екземпляр. «Овід», виданий десь у п'ятдесятому році, і досі зберігається у моїй книжковій колекції. Пригадую, штамп, який свідчив про те, що це книжка з бібліотеки, викликав у мене шок. Я весь час уявляла бідного дідусика, котрий, напевне, отримав добрячого прочухана від сільської бібліотекарки.

 

didgnat

Одарка і Гнат

 

ruk

Не знаю, як вам, а мені завжди чомусь здавалося, що вони хотіли взятися за руки, проте в останній момент передумали

 

Останнього Одарчиного чоловіка звали Гнат. Він завжди ходив у кумедному капелюсі і пас кіз на вигоні неподалік від хати. Кіз було багацько. Бабця їх доїла і варила смачнючий молочний кисіль. Густий і неймовірно солодкий. Шкода, що вона померла так рано, а я народилася занадто пізно. Бо коли знала її, то мені й на думку не спадало запитати, чого ж вона так міняла тих чоловіків: від страху самотності чи від вражаючої самодостатності? І чи була вона з кимось із них щасливою? Обходило її те, що говорили з цього приводу в селі, чи чхати вона хотіла на подібні розмови?.. Натомість, я малою лише прагнула дізнатися, як же вона варить той кисіль, що він виходить такий смачний...

 

 

P.S. Цей текст був надрукований у одному черкаському виданні, для якого я колись писала колонки. Рідко буваю задоволена своєю писаниною, але це саме той рідкісний випадок. Тож вирішила дати цій історії «друге життя», зібравши докупи світлини бабці Одарки. Фото Казанови (того, що ходив у штанях) – blogs.estadao.com.br. Інші фото – із сімейного архіву родини Зелінських.

Поділіться з друзями: