Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


30 Черв 2012

Чоловік і його очі

Читайте більше в рубриці Вікторія Кобиляцька - колонка
 

Бачила його й раніше, але зараз контраст був занадто різкий. Погляд цього чоловіка мене вразив. Якби по очах вчили визначати вік людини так само, як вік спиляного дерева визначають, підраховуючи кількість річних кілець на розпилі, то його вицвілим, колись блакитним очам можна було б дати всі сто років – така там була прірва.

Пригадую, як років п’ять тому ходила в музичне училище робити якийсь репортаж із концерту. Як водиться, виконувала роль «універсального» в найгіршому значення цього слова репортера – того, що фотографує, спостерігає, робить записи на диктофон – словом, «майстер на всі руки». Текст вийшов нормальний, а от за фотографії мене довго шпетив наш дизайнер, вибравши лише крупний план чиїхось пальчиків, які вишукано торкалися клавіш фортепіано, і фото усміхненого юнака, що грав на саксофоні. О, цей юнак – це було щось! Кучерява бестія у білосніжному костюмі – він весь час пускав бісики дівчатам із першого ряду і хвацько відставляв уперед ніжку, коли грав соло на саксі. Було таке враження, ніби всі дівки у залі в нього закохалися і тільки й встигали зітхати й плескати в долоні…

 

Спочатку я його навіть не впізнала. Звичайний непримітний чоловік у чорних штанях і такого ж кольору сорочці. Взутий у чорні стоптані туфлі. Кучерів не було. Певно, недавно підстригся або просто змінив імідж. Незмінним лишилося тільки одне – саксофон у його руках. Він грав не гірше, ніж тоді, в музичному училищі. Може навіть краще. Але вогню в очах уже не було. Натомість – смуток. Невже каблучка на безіменному пальці правої руки може аж так змінити людину? Чи може він просто подорослішав, і це «дорослішання» додало його очам чогось аж надто подібного до вселенської печалі…

 

Фото: muzuslugi.ru

 

 

Поділіться з друзями: