Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


21 Лист 2014

День Гідності й Свободи України і наші герої

Читайте більше в рубриці Валерія Карбушева - колонка
 

Протягом усього існування України наша держава пройшла стільки навал і болю, смертей і війн, як, мабуть, жодна інша у всьому світі. Нас намагалася знищити безпощадна Орда, мальовничі кримські землі захоплювали Османи, Росія та Польща без жалю шматували, мов драньтя, території Батьківщини, як і «Совєти», котрим майже вдалося русифікувати українців.

Але, на жаль, підзабувши про минулі роки, ми звикли до того, що незалежність можна отримати безкоштовно, мовляв достатньо раніше вистояли. Хто ж тоді, у літку 1991, здогадувався, що все лише починалося? «Революція Гідності», «барикади», «Небесна Сотня», «анексія Криму», «сотні тисяч біженців», «АТО», «боїнг з невинними туристами» і «гуманітарні конвої» - ще у минулому році жоден з нас не зрозумів би значення цих слів, які наразі найкраще змальовують сучасні реалії. І у кожен з цих нелегких історичних періодів Україна зрощувала нових справжніх героїв, що, як і їх пращури, козаки, виборюють нашу з вами свободу надзвичайно дорогою ціною.

У часи Другої Світової Війни і Голодомору третина населення віддала свої життя за ідеї двох жорстоких тиранів. Відважні солдати, які понад усе йшли у бій, безстрашні матері, які, переховуючи партизанів, ризикували своїми життями, знедолені жінки і діти, що понад усе чекали рідних з фронту.

Я з жахом пригадую розповідь дідуся, про те, як у часи голоду вчителька віддала йому, маленькому, останній кусень хліба, таким чином пожертвувавши своїм життям.

Також, на мою думку, не меншої поваги заслуговують і воїни УПА. Мало хто знає, що ці відчайдушні хлопці з центру і заходу нашої держави аж до 1962 року виборювали незалежність України від радянської влади. Варто процитувати слова одного з найвідоміших ватажків патріотичної армії Романа Шухевича: «Я не стараюсь бути фаховим піяністом. Це було б і неможливе для мене спокійно вправлятись на фортепіяні, коли я знаю, що навкруги діється з нашим народом».

Про війну в Афганістані я доволі детально дізналася з книги Сергія Пантюка «Війна і Ми». У ній без прикрас описуються брехня, кров і злочини, пов'язані з кривавим конфліктом. Дивує те, як гідно боролися українські бійці за волю чужої, нічим не пов'язаної з Батьківщиною країни. І, все ж, цього року, все ще пам'ятаючи жахи війни, колишні афганці координували Майдан, створили свою власну сотню, а зараз безліч з них записуються у добровольчі батальйони, аби захищати східні кордони нашої з вами рідної землі.

Минулої зими Революція Гідності сколихнула увесь світ і змусила Європу згадати про існування України. Подібно до мужніх козаків, прості громадяни сміливо відстоювали ідеали вольності й честі. Безліч небайдужих ладні були, озброївшись щитами з фанери та бейсбольними битами, виступити проти озброєного «беркуту», вдень і вночі палити токсичні шини, жити взимку у холодних наметах. Як на мене, справжнім символом оновленої України, що зародилася тоді на Грушевського та Інститутській, став козак Четвертої сотні Самооборони Майдану, а зараз - боєць добровольчого батальйону «Золоті Ворота» Михайло Гаврилюк. 22 січня бійці спецзагону внутрішніх військ «Ягуар» роздягли чоловіка і змусили мученика у такому вигляді стояти на морозі. При цьому кати не цуралися знімати Гаврилюка на телефон і згодом викласти жахливе відео у всесвітню павутину. Незважаючи на холод і травми, завдані міліціянтами, він гордо високо тримав голову. У цей момент приниження і знущань незламний парубок, мов сама Україна, не дав катам знищити свою гідність, не став перед ними на коліна.

Кожен з нас по-своєму прожив ті криваві 4 місяці, але у моїй пам'яті вони закарбувалися одночасно і натхненням, і страхом. Було надзвичайно моторошно, коли друзі-самооборонівці вночі патрулювали Черкаси і затримували так званих ті тушок. Надавали віри і сил розповіді про життя революціонерів від подруги, що на Майдані розливала чай, було боязко дивитися Громадське ТВ у ніч 22 лютого, надавало наснаги збирати медикаменти для євромайданівців з блокпосту на дамбі у Черкасах.

Але найстрашніші події відбуваються зараз. Надзвичайно жахливо, коли слово «війна» потрапляє до активного словникового запасу і перестає бути кошмаром з книг. Дивно розуміти, що там, у Волновасі і в Донецькому аеропорту точаться бої, Донецьк та Луганськ стали осередками терористів, а один за одним знайомі йдуть у АТО. Ці місяці зростили тисячі героїв: бійців, комбатів, кіборгів, волонтерів і кожного з нас. Я впевнена, що сотні імен небайдужих українців ввійдуть у підручники з історії у параграф під назвою «Перемога української армії над російськими загарбниками. Кінець тиранії Путіна».

Славетна Ліна Костенко писала: «...Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом...». Ці слова якнайкраще висвітлюють довгу і трагічну долю нашої держави. Ми зазнавали багато злетів і падінь, розчарувань і щастя, поразок та перемог. Але, що б не сталося, ми захищені, доки є герої, що ладні витримати усе за яскраве і процвітаюче майбуття нашої Батьківщини, а нам, простих українцям, залишається лише їх підтримувати і в них вірити.

 

 

Фото maydan-news.blogspot.com

Поділіться з друзями: