Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


30 Трав 2012

Надлишок любові

 

Чужа сім'я як чужа душа – темний ліс, так одразу і не розберешся. Часом чужі історії настільки приголомшують, що навіть і не намагаєшся зрозуміти. Нещодавно мені довелось спілкуватися із однією літньою жінкою. Говорили про усе-усе: про неї, про її дітей-онуків, про літературу, про політику і, звісно, про особисте-жіноче. Найдовше та найтепліше вона розповідала про свого чоловіка, який залишив цей світ років 30 тому. Ця жінка чи не єдина з тих, кого я знаю, яка просто боготворить свого чоловіка. Для мене це дійсно шок. Тому що з родинним життям якось не складалось ні в кого з жінок із мого оточення.

«А дав би Бог кожній такого чоловіка, як мій, - кожній! - починає вона розповідь. - Ми з ним могли говорити про все-все, починаючи з якихось рослин-тварин – до галактик. І весело разом було. Оце з ним я зазнала радощів у житті!».

 

Познайомилися та покохали один одного вони ще у студентські роки в столичному університеті. Справа йшла до одруження, але якось раптом він видав новину: «У мене є жінка і дитина. Ти знай - незалежно від того, будемо ми з тобою разом чи ні – але з нею я нізащо разом не житиму». З часом ця подробиця забулася, вони одружилися, переїхали в Черкаси. Уже тут жінка вирішила забрати до себе його доньку, свою падчерку. На той час дівчина вже закінчила школу, і переїхавши в Черкаси, вступила в педінститут. Її виховували як рідну – не відмовляли ні в чому. Після закінчення навчання, дівчина виїхала в іншу область.

 

Та на цьому не завершилися героїчні подвиги моєї співрозмовниці. Пізніше вона вирішує привезти в Черкаси і ... колишню жінку свого коханого. І вона це таки зробила, хай і без згоди чоловіка. І не просто забрала її із напівзабутого села на Полтавщині в Черкаси, а й всіляко допомагала. Спочатку – допомогла вступити в інститут, писала контрольні, курсові. Підтримувала її і потім у житті. Жінки мало не стали подругами. Тогочасне оточення не зрозуміло мою співрозмовницю і відверто кепкувало з неї:

 

«На роботі мені кажуть: «Ти дурна!» Ну чого дурна? Ну я ж не обіднію від цього!» - розповідає сьогодні вона.

 

«Дурна»? Я б так не сказала. Але «дивакувата» - це таки правда. Чому вона так вчинила? Я не знаходжу поясненнь. Навіщо було наближати до себе колишню свого чоловіка? Щоб тримати її в полі зору й унеможливити будь-які контакти із коханим? Та ні, вона не мислить так стратегічно і не будувала б таких складних схем... А, можливо, через надмір у душі доброти, любові та вдячності світові за своє таке справжнє жіноче щастя? Мабуть, це і є єдиним поясненням - жінка настільки була вдячна світові за те, що знайшла дійсно свою людину, що вирішила поділитися своїм щастям і з оточуючими. Особливо - з тією, яка цього найбільше потребувала, адже в неї такого щастя немає і вже не буде ніколи...

 

Зображення: sunhome.ru

Поділіться з друзями: