Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!

Олександр Вітолін - колонка

Сам собі гетьман, блазень і брахман.

1. Не волай на весь Фейсбук, що збираєшся робити революцію. Революція виключає публічність до перемоги.

Схоже, українців можна привітати. Росія все частіше нагадує про свій козир – ядерну зброю. З початку в пропагандистському фільмі «Крым. Путь на родину» було заявлено, що Путін був готовий весною 2014 року застосувати ядерну зброю. Після цього сайти поширили висновки «експертів», які спрогнозували можливість ядерного удару. І нарешті, тиждень закінчився недипломатичною ядерною погрозою російського дипломата на адресу Данії.

Новина про створення міністерства інформаційної політики викликала в шанувальників роману Джорджа Орвелла «1984» ажіотаж. І всі представники четвертої влади від блогера-початківця до рейтингових телеканалів блискавично зреагували сатиричними дотепами: «Міністерство Правди», «МінСтець», «МінКум». Та, схоже, відчути себе в шкурі Вінстона Сміта - громадянина наддержави Океанії - нам українцям не вдасться. Ні тобі п’ятихвилинок ненависті, ні гасел «Незнання – це сила», ні всюдисущого ока Старшого Брата. Шапочки із фольги виявились непотрібними. А ворог і досі друкує нові наклади «Вестей», спонукає адміністраторів Фейсбуку і Ютюбу видаляти «госдепівські» агітки, веде орди ботів і тролів на українські ресурси.

Українці марять Джавелінами. Марять давно і вперто. З впевненістю, що поява цих ракетних комплексів змінить ситуацію.

Після перемоги України, а вона обов’язково буде, - буде ще гірше.

Кожну звістку про мітинги невдоволених в Росії українці розглядають в мікроскоп, бажаючи знайти в цьому зародки Майдану. Автор - не виняток. І чим ближче розглядаєш, тим менш в те віриш. Підстав для цього багато.

Якщо дистанціюватись від війни (так, ми в стані війни, але влада не наважиться це офіційно визнати), то кадрова проблема МВС для України залишається однією з найгостріших. Проблема не тільки в кадрах Луганської і Донецької області, де влада нарешті розгледіла саботаж. Достатньо прогортати новини в соціальній спільноті розформованого «Беркуту», щоб переконатись – «беркути» вважають, що їх зрадили, а снайпери розстріляли мало майданутих. Як бачимо розформування «Беркуту» тільки створило ілюзію міліцейської (або грузинської) реформи, про яку так багато говорили політики на Майдані поки Майдан не переміг. Але проблема навіть не в «Беркуті», а в тому, що він складав лише один відсоток (але дуже значущий) особового складу МВС.

Схоже, українська влада почала робити перші правильні кроки у вирішенні «східного» питання. Принаймні саме так я сприйняв різке прагнення РФ негайно влаштувати слухання по Україні. РФ вже була «бита» в ООН за анексію Криму. Але від цієї моральної перемоги окупованому Криму не легше. Тим паче, що «радянські комісари», комсорги і політруки (називати політтехнологами, піарщиками і медійниками росіян язик не повертається) використали це в своїх пропагандистських цілях.

Найбільша, на мою думку, відмінність Антимайдану як кривого дзеркала Майдану полягає в тому, що Майдан готовий брати на себе відповідальність за майбутнє країни, готовий до нових Майданів, до нових політичних акцій, а Антимайдан прагне перекласти всі проблеми на одного «смотрящего» і з чистим сумлінням самоусунутись...

Ніколи не заздрив стародавнім італійцям і їхнім луперкаліям на честь Фавна. Ну і що з того, що вони зустрічали весну з 13 по 15 Фебруса, коли в Україні ще тривають люті морози. І що це за святкування? Тільки три дні. Це ж наруга над самою ідеєю святкування.

Так вже співпало, що заяву спікера кримського парламенту Володимира Константінова я почув саме тоді, коли шукав для оповідання пісню, яка б підкреслила вдачу героя. «А на черной скамье, на скамье подсудимых...» - постійно лунало в голові. Але ж мій герой-бандит не міг спвати російськомовну пісню. Нехай він і бандит, але української мови він не цурається.

Кожного разу, коли правоохоронці починають чергову війну з піратськими сайтами, я уявляю добропорядний законослухняний світ – світ, у якому винахідник вогню з племені печерних людей дер з три шкури з своїх одноплемінників, коли ті терли одну паличку об іншу.

Остання декада січня для українських чинушників, істориків та інших політично-стурбованих суб'єктів ну просто таки супер-пупер грандіозний парад урочистостей.