Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


07 Вер 2014

Питання і відповіді

Читайте більше в рубриці Олександр Солонець - колонка
 

Уже певний час помічаю за собою цікаву річ. Чим більше живу, тим менше в голові відповідей і знаків оклику, а все більше питань і, відповідно, знаків запитання :) Іноді навіть елементарні питання й речі викликають стільки думок, що просто відповідь - "біле", "чорне", "добре", "погане" і так далі - буде надто спрощеною, обмеженою і категоричною відповіддю. Часом простіше сказати "Не знаю", окреслити якусь заплутану і суперечливу варіацію можливого розвитку теми й дискусії чи просто помовчати :) Якось одна знайома не витримала і спитала: "А ти щось знаєш?". Так чи інакше, насправді, чим більше думаєш і живеш, тим менше відповідей. 

Це не означає, що приходить "старечий маразм" чи відповіді стають складнішими. Навпаки - вони дедалі простішають. Як і життя.

Якщо раніше я, скажімо, мислив і писав надто складно, то сьогодні просто не уявляю, навіщо це все. За складністю, як правило, ховається щось. За простотою - відкривається.

Тому часто життєві знаки оклику й навіть крапки перетворюються в знаки питань, трикрапки чи якісь смайлики :)

Нещодавно спілкувався в соцмережі з людиною, яка полюбляє ставити знаки оклику. А ще - знаки питань зі знаками оклику і так далі. Це вже найвищий пілотаж. 

Ні, нічого поганого не скажу, просто ці знаки можуть багато про що говорити. Утім, бувають просто дуже емоційні люди, які хочуть дуже підкреслити й винести якісь емоції у світ. З іншого боку, зовнішніми емоціями часом прагнуть заповнити якусь внутрішню порожнечу. Не завжди, звісно.

Іноді, правда, такі знаки дуже доречні. Скажімо, ну хочеться крикнути "Я тебе люблю!" чи щось подібне :)

Але є теми, де потрібно більше знаків питань, ніж знаків оклику.

Зрештою, звичайне, осмислене чи навіть нейтральне, питання в своїй суті істинніше ніж будь-яка відповідь. Тому що більшість відповідей чи тверджень - це, очевидно, і спроба щось комусь довести чи нав'язати, справити враження, передбачити реакцію і результат, зманіпулювати...

 

Це чимось нагадує ситуацію, коли людина, яка відчуває якісь проблеми із самоприйняттям і самореалізацією чи має якийсь серйозний "якір" у минулому, прагне підкреслено демонструвати свою значимість цьому світу чи людям. Натомість є люди, які, попри "досягнення", знання і рівень розвитку, стають все простішими...

 

PS. Поки писав текст, знайшов у нас на сайті цікаву історію Бруно Ферреро про знак питання. Прямо лягає на душу :)

Не можу не процитувати:

 

У тій родині батько з сином-підлітком чи не цілими днями вели словесні двобої, постійно використовуючи знаки оклику.

- Ти ніколи мене не слухаєш!

- Твоя думка мене не цікавить. Я тут господар!

- Ну, годі з мене. Я йду назавжди!

Батько був геть знесилений, а син - розчарований і пригнічений, ще й агресивний. Обидва сильно страждали, бо ж немає нічого болючішого, ніж бути поруч фізично, а душею далеко-далеко.

Знак запитання став під люстрою і при першій зручній нагоді вступив у дію. Батько, Нахмурений, зі стисненими кулаками, вже ладен був надавати стусанів норовистому синові, аж раптом з його вуст вихопилися слова:

- А що про все це думаєш ти?

Слова, що збентежили самого мовця. Син стояв приголомшений.

- Тобі справді цікаво знати, батьку?

Той підтвердив. І поволі розпочалася розмова.

Насамкінець вони промовили майже водночас:

- Ти все ще любиш мене?


Знак запитання, щасливий, затанцював із вихилясами й перевертами аж на самісінькій люстрі.

 

Знак запитання не агресивний, не зухвалий, не брутальний - він шанує свободу й відповідальність ближнього.

 

 

Фото автора

Поділіться з друзями: