Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


25 Черв 2013

Куди поділися київські перепічки?

Читайте більше в рубриці Олександр Солонець - колонка
 

Часу од часу людину проймає ностальгія. Як от коли ми вчора на півдня заїхали до Києва. Місто, якому віддаєш дев'ять років життя, так чи інакше десь залишається. Найперше - рідними людьми. Втім, інколи не маєш можливості побачити усіх, кого хочеш. Цей день нам приніс купу ромашок, круїз пароплавом, ігри з малечею, а ще "окопи" й ностальгію за перепічкою.

Одним словом, у День народження дружині закортіло на запрошення сестри гайнути до Києва. Яким же було наше розчарування, коли ми, блукаючи Хрещатиком, оминули черговий довгобуд-ЦУМ і вийшли на вулицю Хмельницького. Був ностальгічно розчарований. Зникла майже "рідна" черга за київською перепічкою, як і сама перепічка. Принаймні ми її не знайшли. Може, не там шукали?

Минули "вічнобуд" біля Європейської площі з традиційним гігантським рекламним щитом, за тим - Український дім зі "щитом" і літаючими плитами. Нарешті Володимирська гірка. Ще без туристів та інших відпочивальників. Але уже з традиційним гулом від усіляких відбійних молотків і тому подібного. Відколи був тут останнього разу нічого не змінилося.

Який же Київ без прогулянки Подолом? І тут - самі "окопи". Минаємо їх і деякий час розслабляємося біля фонтанчиків і пам'ятника Сагайдачному.

Далі - зустріч з рідними і купа ромашок у дружини, її улюблених.

Відтак півгодини блукаємо "окопами", шукаючи вихід на набережну і пароплав. Потім - "історичний" фунікулер з купою туристів. Знову - Хрещатик і підземка з купою люду усіх регіонів і типажів. Від "космонавтів" і геніїв до злочинців і "відморозків".

 

Гостини у дружининої сестри. Свято для малюка у вигляді його улюбленої піци, тортика й гри з м'ячиком, який бахкає то по тренажеру, то в меблі, то по монітору, І навіть робить замах на папуг.

Далі - можливість після їжі й шампанського "струсити пил" з тренажера й за чотири підходи згадати про жим лежачи. Тягати залізо, що дорівнює вазі тіла, поки надто напряжно. Вистачає 50-ти кіло.

 

Урешті, дружина забирає улюблені ромашки і їдемо. Київ із його штовханиною і дуже різнотипним натовпом, який наче розмиває обличчя міста, усе ж виснажує більше ніж будь-які тренажери. Консервативніша провінційність тут має свої переваги. До зустрічі. А київських "хот-догів", першого українського фастфуду, себто перепічок, таки хотілося...

 

 

Писи. Дякуємо Інні й Андрію за гостини й екскурсії для нас і нашої малечі. Хай вічно і без конхвліктів живуть комп'ютери і спорт )

 

 

 

 

 

 

 

Фото http://motorcyclees.com

 

Поділіться з друзями: