Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


27 Бер 2013

Бог буде кайфувати?

Читайте більше в рубриці Олександр Солонець - колонка
 

Якось переглянув фільм "Ціна пристрасті" ("The Ledge"). До слова, про кіно. Воно поступово, принаймні в мене особисто, витісняє театр.

По-перше, не наїздишся до всіляких театральних зірок чи на всілякі "шедеври", яких таки меншає. По-друге, кіно – це і вибір жанрів-смаків-акторів-ідей більший, і – ближче воно до глядача (хоч на кухні дивись), і – життєвіше, чи що. По-третє, прагнучи конкурувати з "сінема", театр поступово сам стає "кіношним", таким собі шоу для людей з претензією на культуру, інтелект і гарний смак. Хоча про останнє, звісно, можна сперечатись, бо йдеться, радше, про смак суто режисера-сценографа-художника, який не можна ставити під сумнів. Прийшов – тішся, не подобається – не йди. Доки мене ще остаточно не заплювали театрали скажу, що театр має і свої деякі переваги. Особливо – в Україні, де кіно знімають раз на 10 років. Серед цих переваг – мобільність, можливість майже блискавично відреагувати на якусь нову течію-подію, "живий контакт" з глядачем і так далі. Але чи використовує це театр?

Втім, звиняйте, щось відволікся від теми. Мабуть, все ж душа десь болить за театр.

 

Так ось – "Ціна пристрасті". Загалом нічого оригінального. Та й фільм старенький – 2011 року. Сюжет – доволі банальний. Як в кіно, так і в житті. Секс, адюльтер, розчарування і так далі.

Але є кілька моментів, які чіпляють. І дуже небезпечних моментів.

 

Оригінальним, певно, є якоюсь мірою те, що релігія тут - зло, а атеїзм – добро.

Ні, я не буду критикувати за це творців картини. Не є таким правильним і релігійним, хоч колись мріяв стати священиком. Та й людина істинно релігійна поставиться до цього з розумінням.

 

Ці ідеї можуть бути корисними для осмислення. Для зрілої людини. Для людини мислячої.

 

Одним словом, з одного боку – людина дуже "релігійна" (баптист чи інший протестант, нема значення). З іншого – людина, яка не вірить в Бога.

Між ними – жінка, яка кидається з одного в інший бік. Як в духовному сенсі, так і в ліжку, хоч є дружиною "релігії".

 

Людина релігійна, врешті, вбиває людину нерелігійну. Точніше, примушує того стрибнути з хмарочоса. Останній таки стрибає - заради жінки, яку погрожує вбити її чоловік, якщо "атеїст" не покінчить зі своїм життям.

 

Втім, намагатися кількома словами переказати сюжет-картинку-звук і "25-й кадр" – дуже наївна і невдячна справа.

 

Насправді людина релігійна, можливо, ще більше сумнівається в Богові, ніж людина-атеїст. Достатньо згадати його зміни релігійних течій після розмови з атеїстом.

 

Так само насправді людина релігійна не є абсолютним злом. Навпаки – він врятував свою дружину він наркоманії і проституції, доглядає хворих нікому не потрібних дітей і так далі.

 

З іншого боку, атеїст насправді, може, більш релігійний, ніж хтось інший. Не всі ж, врешті, здатні віддати своє життя за життя інших. Як сказано, "ніхто не має більшої любови, ніж той, хто життя своє віддає за друзів своїх".

 

Тому, як у житті, так і у фільмі, нема чогось абсолютного.

 

Та й атеїста можна зрозуміти. У кожної нормальної людини є подібні думки. В якого Бога вірити? Який забрав у нього дитину? Який не зважає на стільки страждань, зла, мерзоти в цьому світі? Де ублюдки зневажають "лохів" і живуть за їх рахунок, а "лохи" мріють стати ублюдками? Де всі хороші люди або ті, хто хоче ними стати, приречені на страждання? Де всі мріють когось принизити й обдурити, щоб самому стати "успішним"? Де майже всі приречені на пекло, якщо воно є? Невже Бог буде кайфувати від того, що мільйони мучаться в пеклі?

 

Одна з основних проблем, – відсутність поваги.

Можна довго дискутувати щодо геїв (ще одна сюжетна лінія фільму) і ставлення до них, але відсутність поваги – це, мабуть, не від добра.

 

Можна, звичайно, згадати, що найчастіше кіно-театр-книги та інші "проекції на життя" насправді мають мало спільного з цим самим життям і дають людині тільки те, що їй не вистачає, або граються нервами-почуттями, оперують стереотипами-мріями-фантазіями і так далі. І є небезпека, що людина просто буде жити в цих фантазіях, поки не впаде обличчям в реальність. З іншого боку, маленькими життєвими деталями ці самі кіно-книги і так далі все ж творять певну "матрицю" в свідомості людини. Головне – знайти реальність. Але чи потрібна нам ця реальність?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото http://marianaoliveiracga.files.wordpress.com

Поділіться з друзями: