Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


13 Груд 2014

Андрій Терещенко - у Небесній Варті

Читайте більше в рубриці Надія Нестеренко - колонка
 

Паморозь молодого грудня ще тільки сходила з перону, а він вже не дихав.

У свої двадцять три Андрій взяв до рук зброю. У свої двадцять три хлопець пішов на війну. Після часу, проведеного на Майдані, сумнівів не лишалося – він повинен бути там.

Спершу воєнний спосіб життя буде диким, та згодом до всього звикаєш. Через кілька днів автомат вже не такий важкий, а мороз - не вбивчий. Та й хлопці, які ще вчора були незнайомцями, стають братами.

Він звик до війни, проте, коли постріли стихають і на горизонті з'являється останній промінчик сонця, його душа рветься додому. Він згадує те, що зігрівало гарячу душу юнака, коли Андрій був ще вдома. Зібратися з думками, безперечно, важко, а тому свої спогади він відриває маленькими шматочками.

Він згадує, як до сестри бігали якісь хлопчаки і дарували квіти, намагаючись завоювати її прихильність. Запах ефектно зібраних у композицію весняних квітів ще й досі лишався у його пам'яті.

Мимоволі пригадує він, якого кольору татові очі. Та на думці - лише туга, з якою батько відпускав сина на війну ще у серпні. Андрій й досі бачив ті очі, те чоло, на якому з'явилося кілька нових зморшок, ту швидку сивину, яка так раптово в'їлася у волосся. А мама... скільки щастя було на жіночому обличчі, коли синочок вперше покликав її ледь зрозумілими словами, як пішов в перший клас.

Та для спогадів часу замало, адже ось вже видніється така знайома хлопцю дорога до Донецького аеропорту. Друге грудня нічим не відрізнялося від уже прожитих там тижнів, і 95-та аеромобільна бригада знову рухалася до пристані літаків. Прибувши на місце, Андрій вже не згадував про дім, бо його думки полонила доля України. Вона здавалася ще зовсім молодою, проте вже досвідченою красунею. Її жовті пасма рівно лягали на скалічені катами плечі. Глибокі рани безупинно кровоточили і боліли, а у блакитних очицях були сльози. Та свою біль, свій відчай показати вона не могла. Своїм обов'язком вважала вона одне – лишатися сильною і нескореною до кінця...

Однак в одну мить щось гаряче немов закипіло у тілі хлопчини. Кров почала швидше перебігати і, нарешті, полилася з маленького отвору в голові, який лишила металева куля. Андрій чітко зрозумів, що в його голову влучила російська снайперська куля, розумів, що це кінець. Біля пораненого почалася метушня і вертоліт швидко доправив пацієнта до шпиталю. Однак швидкості цього металевого повітряного птаха виявилося замало. Молодий захисник не вижив. Очі вже не реагували ні на яке подразнення, а рогівка помутніла. Пульс зник, і Небесна Варта прийняла ще одного солдата до своїх вже чисельних лав.

 

jtuyrety

 

Андрій Сергійович Терещенко, житель міста Черкаси, виконував свій військовий обов'язок і загинув 2 грудня 2014 року, захищаючи Донецький аеропорт.

 

...Ми будемо пам'ятати тебе, Андрюшка.

 

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему