Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


05 Черв 2014

Про героїв, дітей героїв та людей, «яким не байдуже»

Читайте більше в рубриці Марічка Криштопа - колонка
 

Одне із найскладніших "завдань" цього світу - відповідати чиїмось уявленням, чиїмось очікуванням, які базуються навіть не на здоровому глузді чи потребах епохи, а на спогадах про твоїх батьків та дідів. От мене часто "пиляли": "Твоя мама була розторопною, не те, що ти - божий волик", "О, як колись твоя баба танцювала і співала, шкода, ти не можеш", ну, і т.д. Але то на базі двох сіл, тому мені просто - переїхала в Київ, а всі очікування якшо і вилазять, то десь там - в розмовах кумась. Кумасі в соцмережах не пишуть, економлячи на інтернеті, тому маю спокій.

Іншим пощастило менше. Сини та дочки відомих людей мусять мати неабиякий імунітет від "продвинутих" кумась, які замість того, щоб завести собі пару соток городу чи козу і використати час з користю, жовчно рефлексують: "Як, він (вона) не буде самоспалюватися? Навіть не вип'є отрути? Не застрелить Путіна? Козел! Даремно його батько помер заради майбутнього!", "Та його батьки з голоду пухли, а він хліб з маслом їсть! З ікрою!"

Бризки жовчі розлітаються з-під клавіатури (та і з язика) тих, хто точно сам не самоспалиться, хто виб'є у свого сина зброю з рук і зв'яже його, аби не пішов воювати, бо "на кого ти нас кидаєш". Отак сидять куми і кумасі з вищими образованіями, випльовують жовч в простір, запивають кавою (бо ж інтєлігєнція, курва) і радіють, що вони "не такі". Вони би точно спалилися, випили отруту, вбили когось, якби їм відомих батьків.

Вони забувають, що колись запобігали перед тими, кого обпльовують. Вони першими підуть з персональними проханнями про допомогу, якщо людина, яку зараз лають, "виб'ється в люди".

Я рада, що мої тато і мама не стали героями. Я постараюся зробити все, аби мої діти жили своїм життям, а не продовжували моє тому, шо хтось так хоче, бо в когось були якісь плани на них.

 

І ще тому, що герої переважно бувають (були) кепськими батьками. Та ніякими батьками, якщо чесно. Вони боролися і гинули за ідею (гаразд, за країну), а виживали поруч рідні: розуміли, виховували, заробляли на їжу й молилися за героїв. Рідні, а не кумасі, які із завзяттям злих собачок вгризаються в чуже життя, шукаючи сенсації і виправдовуючи цим пошуком неспроможність жити самостійно.

 

 

Фото http://telegraf.com.ua/

Поділіться з друзями: