Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


21 Черв 2014

Брюссель в метафорах

Читайте більше в рубриці Катерина Медведюк - колонка
 

Я витала поміж вулиць з церковним дзвоном собору святої Катерини, час від часу натикаючись на старезні вітрини книжкових крамниць. Орнаментовані величезні двері кричали на допомогу, а я, лякаючись химер понад, завмерала на порозі перед входом, лякаючись чи то ввійти чи вийти. Йшла на звук дзвонів та биття свого серця. Хоча поправді серце я лишила в Парижі.

Після конвертування моя валюта зламалася, і я дуже повільно опускалася у простір ну надто для мене приємний. Для сну не вистачало лише снодійного, а

для мрії вистачало всього.

                                     Столики в кав'ярнях, освітлені 10-градусним промінням сонця, доповнювали надлишком мої зрілі емоції, тому я замальовувала їх маленьку суть. Людей я не малювала - їхня суть розтікалася

в хаосі власного ж руху.

 

IMAG1166

Старі квартали De Broukère впиралися у велетні-хмарочоси,
що, можливо, і руйнувало картину Пітера Брюгеля в музеї на станції метро

Парк, але
в 21 столітті чітко вписувалися у рамки формати пізнього пост-модернізму.

 

IMAG1159

Так само як і будинки стилю міста Brugge, стояли тут і інші привабливості сонячної погоди: Європарламентарії та інші Європейські

спорудності
                                                            (про що свідчать безліч синіх прапорів з жовтим намистом посередині).
                                            Вітер, підхоплюючи легкий дорогоцінний матеріал останніх, розвіває їх надмірний європеїзм, що аж чутно приблизно з десяток різних мов десь по той бік вузької вулиці.

 

І тут, і там я плавала під звуки французької та фламандської,
                    іспанської та

італійської,
                                                і ще з десяток арабських та китайських оргій з антрактом на російську та німецьку.

 

Все це, та декілька інших секретів, тримала у собі вуличка Veronèsse -

співіснуючи
з гучною мелодією тиші
та легким голосом білого лебедя,
що проживав на просторах неподалік розташованого озера.
Співав він щоночі опівночі шансон французького кохання,
ось тут, неподалік
у Брюсселі.