Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


22 Серп 2014

Моя Батьківщина

Читайте більше в рубриці Юлія Трохименко - колонка
 

Моя Батьківщина. День незалежності... Думки ведуть кудись у далечінь. По польових росянистих стежках, обабіч яких красуються безкраї моря золотистих хлібів, заводять в чарівні обійми тихого замріяного лісу з таємничим шепотінням земних квітів і веселим співом солов'їв, з п'янкими пахощами трав. І коли згадаєш ту красу, те багатство, то напливають дивні почуття. Теплом і ніжністю наповнюється серце і хочеться радіти, сміятись, пишатись тим, що все це - і лагідне сонце, і золоті ниви хлібів, і барвисті квіти, і казкове лісове царство, і розливи блакитних морів і рік - все це твоє. Бо все це – Батьківщина, Україна.

З чого вона починається? З рідної домівки чи польової стежини, з першого прочитаного оповідання, чи з першого вильоту в самостійне життя? Мені здається, що для кожного з нас Батьківщина починається з шкільної парти, з того уроку, коли перша вчителька поряд з рідним і знайомим словом «мама» лагідно промовила ще й «Батьківщина». Ми виростали, навчались любити рідну природу, розпізнавати красу, захоплюватись героїзмом та подвигами, і стала вона для нас, як і для всіх українських людей, рідною матір'ю, дорогою і близькою.

Безмірна радість охоплює за наш народ: завзятий і дужий, співучий і трудолюбивий.

Живемо зараз у тяжкий час, коли нас прагнуть загарбати, наші родючі землі перетворюють на попіл і ллються моря крові та вогню... Та завжди в будь-яких випробуваннях Україна виходила переможницею. Цим ми повинні лише пишатися.

Ми ті, хто народився в мирні, щасливі дні, несемо слова вдячності рідним дідам, вчителям, поетам, письменникам, які сіють зерна любові до рідного краю, до українського народу...

Ніколи і ніде не забути нам звитяжних бійців, мужніх молодих юнаків... Вони не шкодували свого життя, щоб у славі і в щасті піднялась Україна до нових вершин.

Не забути Ігора Федоровича Момота, оршанецького генерал-майора (посмертно) Прикордонної служби, який завжди буде «живою легендою», який своїм тілом закривав юнаків, а сам давав наказ «бігти» в укриття. Не забути усіх тих, які полягли, визволяючи окуповані території Сходу. Вони замість радісної праці і навчання, замість мирних щасливих днів зустріли «смертні грози битв»...

Не зможуть безбожники підкорити наш народ, бо в кожного була єдина клятва і воля, єдиний клич і порив: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми браття козацького роду!»

І наша Батьківщина знову встає, бо має синів з доброю душею, які готові віддавати силу і ніжність, навіть дорогоцінне життя, щоб з полум'я встала країна...

А які небачені чудеса творять руки майстрів землі, що вкладають в свою працю всі радощі й печалі, людські почуття, мрії й надії.

Дякую вам за вашу працю, за любов до нашої святої землі...

Справді, такий народ не можливо подолати. І в цей час весь народ простує до омріяного щастя.

 

 

Фото www.youtube.com