Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


01 Серп 2014

Культура – духовне життя

Читайте більше в рубриці Юлія Трохименко - колонка
 

Культура – сума знань, умінь та уявлень про природу і Cвітотворення, про красу і потворне, про добро і зло. Це певні підходи до вирішення життєвих проблем, загальні ідеали (зразки діяльності, високі цілі). Така «сума» в цілому може належати конкретному народу на даному історичному етапі. Цієї суми може бути достатньо і кільком народам – і тоді вже доторкуємось «культурної спільноти». Але ж кожна із складових «сум» в історії кожного народу потребує зміни розвитку, тоді маємо на увазі культуру якоїсь країни певного віку. В такому випадку від «культури» переходимо до культур.

Для мене культура «у вузькому розумінні» - це сфера духовного життя людини. Це культура праці (сільськогосподарська, реміснича, промислова), художня і наукова, релігійна і світська, політична, економічна, військова, інформаційна. Насамперед, чим більше пізнавати різні культури, тим більше ми «культивуємо» і «окультурюємо» ці напрями діяльності. «Культивація» - технологічне оснащення і екологічність. «Окультурювання» - духотворіння, духовність, яка чіпає кожну душу людини й соціуму в цілому.

Подивишся на православну людину, яка живе в благочесті, а вона аж сонцем освітлена і простотою душі обличчя сіяє. Ця риса характеру національності притаманна християнам і склалася не вчора, а з давніх давен.

Середньовікова Русь мала довгу череду своїх мислителів і проповідників. Їх імена повинні стояти на одному ряду з іменами полководців і державних діячів, архітекторів і художників. Один з них – ігумен підмосковного Троїцького монастиря – Сергій Радонєжський (1314 – 1392).

Життєвий шлях «великого старця», як називають його сучасники, має вигляд парадоксу. Він біг від спільноти людей, а в результаті став його духовним творцем, він ніколи не брав у руки меча, а одне його слово на шальках перемоги коштувало сотень мечів.

Загадкова і сама таїна могутнього ім'я Сергія. Майже в усіх великих випадках епохи ми відчуваємо його невидиму присутність.

Велику частину свого життя Сергій провів в основному в Троїцькому монастирі. Тут він прославився як вправний подвижник в християнсько-монастирському розумінні цього слова. Сергій, також, був відомий як один з головних послідовників «загального життя» - нової на той час форми монастирського життя на Русі.

Однак, Сергій не був виключно церковним діячем. Його горизонт не обмежувала келія монастирських стін. В найбільш драматичних моментах історії Русі він допомагав князям почути один одного, переконував їх припинити кровопролиття і міжусобиці.

Заслуги Сергія перед Батьківщиною зводяться не лише до його миротворчих підходів і благословінь. Для сучасників він став справжнім «світильником» - людиною, спроможною підкоряти все своє життя євангеліївським заповідям любові, милосердя, миротворення і єдиномислія.

Своїм духовним життям він закладає людям віру в їх душевні сили. В епоху, коли Русь піднімала голову, розпрямляла плечі, готуючись до багатьох нападів Орди, твердість духу, віра в себе були їй потрібні не менш чим гарні мечі та інші кольчуги.

В ті часи основною цінністю були не золото, срібло та інша «нерухомість», а, перш за все, земля та люди, здатні своєю працею приносити їй плоди.

Надзвичайно чарівною була природа Русі тих часів: гаї, озера, ріки з часто природно-людськими назвами, земля, на якій весь час кипіла робота і знаходили собі заняття всі люди від малого до старого, котрих зачаровували таємничі ліси.

В ті часи люди займалися бджільництвом – збором меду диких бджіл. Це зайняття потребувало спритності, кмітливості та відваги. Бджоляр повинен був вільно відчувати життя всього живого та всякої звірини.

Моторошно Вам одному залишитись в тихому лісі? Хотілось би Вам почути людський голос, побачити обличчя людей? Можна з впевненістю сказати лише одне: як і будь-яка людина, Ви потребуєте розуміння і підтримки, дружньої поради і співчуття. «Двом краще, ніж одному; тому що в них є добра винагорода в праці їх; або якщо упаде один, то інший підніме товариша свого. Але горе одному, коли упаде. А іншого нема, який би підняв його.»

Русь завжди, а особливо в таких умовах потребувала людей, здатних своїм прикладом затверджувати життєдайність християнських ідеалів. «Якщо Господь не захистить міста, впусту пильнує охоронець» (Пс. 126, 1)

 

 

 

Фото www.proza.ru

 
Більше на цю тему