Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


19 Черв 2014

Пошуки пригод - краще, ніж хворіти вдома

Читайте більше в рубриці Яна Проценко - колонка
 

Хворіти вдома – це надзвичайно нудне заняття! І хоча робила я це всього лиш день, стомилася від лежання на ліжку вже з перших годин з температурою.

Тож тільки мама вийшла з дому, вирішено було тікати з чотирьох стін якомога далі і якомога непомітніше. Рюкзак на плечі, кросівки на ноги, і вперед – на пошук пригод!

Вирішивши, що надворі вже достатньо жарко (мабуть, через температуру тіла 38...), я одягла футболку, шорти і вибігла у під'їзд. Пробігаючи повз розмальовані балончиками поверхи і виколупані діри в стінах, до яких я вже встигла звикнути, здивувалася лише від недавно вибитого скла на третьому поверсі. Все ж таки за півтора дні вдома я пропустила щось цікаве. Так от, на тлі усієї цієї розрухи висів рожевий папірець, прикріплений до стіни, на якому красивими літерами було написано: «Слідкуйте за чистотою у під'їзді... бидло», щоправда, останнє було дописано ручкою, але вигляд мало досить переконливий. Це наштовхнуло мене на роздуми про культуру моїх сусідів по будинку і навіть трохи насмішило.

put-rubbish-blue-sign 427751

 

Як приємно, коли сонечко світить в обличчя. Бачила б мене зараз моя бабуся, то сказала б, що у мене шило в одному місці, і поклала у ліжко під ковдру.

Маршрут я визначила швидко: Червона слобода. Щоправда, я навряд чи зможу провести межу, де закінчується мікрорайон «Д» і починається вищезгадане село, проте точно знаю, що гуляла я десь у тій частині міста. Першим, на що я наштовхнулася, була дерев'яна зупинка, на якій залишилися тільки маленькі шматочки фарби, а дах прогнив від усіх дощів, що їй довелося пережити. Пам'ятаю, вже давно читала в газеті, що міська влада пообіцяла замінити всі зупинки на «європейські», але черкасці, мабуть, вже виробили імунітет до вічного невиконання цих обіцянок, тому мало віриться, що у такому далекому куточку міста щось зміниться у найближчі 10 років.


Наступною моєю знахідкою став провулок за бензозаправкою. Привернула мою увагу велич будівлі, що стояла за нею. Колись це був завод хімічних реактивів: про це говорила стара табличка на вході. Величезна будівля, яка давно не бачила людей (це помітно по її стану). За нею знаходяться ще приблизно п'ять таких заводів. Коли йдеш повз них, здається, що бачиш, як там колись кипіло виробництво: тітонька Рая з їдальні кликала працівників на обід, а бригадир Михайло вічно кричав на підлеглих за браковані вироби. Можливо, це моя бурхлива уява, але враження складалося, що з цих однакових вікон на мене дивляться ці люди.

Ніби величезний вибух одного дня зруйнував тут усе (не в прямому сенсі, бо заводи були на диво в нормальному стані) і життя покинуло це місце. Місце чимось нагадує маленький Чорнобиль. Справа від мене - парк, хоч маленький, але справжній парк! Засохлі дерева і розбиті ліхтарі вздовж алеї вписуються у загальну картину «померлого міста».

Чому ж така промисловість не розвивається у нашому місті? На цьому заводі з величезною кількістю віконець могло б бути скільки робочих місць для чоловіків, що зараз спиваються, тому що так і не знайшли роботи після кризи. Для жінок, які стоять на біржі праці і отримують мізерну допомогу, а могли б мати прибуткову роботу... Та це покинуте підприємство, закидане пустими пляшками і шприцами – пустує.

Закрутилась голова. Це, напевно, наслідки вчорашньої хвороби. Очі вже звикли до розкиданого навколо сміття. Не звертаючи уваги на пусті пачки цигарок під ногами, я йшла і думала про те, чому люди так не люблять своє рідне місто, життя, врешті-решт?

Насправді річ не у патріотизмі... Ви помічали колись, щоб українець кидав пусту пачку цигарок під Тріумфальною аркою в Парижі, чи, може, десь на площі Святого Петра в Римі? Ні, у нас є повага до чужого. А в рідному місті, в рідній країні. де так роблять усі – це нормально!

dvcsd

Навіщо шукати кращого життя за кордоном, можна просто навчитися цінувати те, що є у нас. Працювати не на благо якоїсь розвиненої країни, а вивести на гідний рівень НАШУ! Хіба це нормально, коли пустують такі перспективні місця для розвитку держави в той час, коли іноземці завойовують ринок і витісняють нас як виробників, працівників і взагалі власників своєї землі?

 

 

Фото http://vgae.ruwww.youtube.com

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему