Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


18 Черв 2014

Нічний туризм

Читайте більше в рубриці Яна Проценко - колонка
 

Вам знайоме це відчуття, коли ти всю ніч гуляв з друзями і на ранок повністю виснажений, з мішками під очима і мозолями від взуття (в моєму випадку - незручного жіночого) йдеш додому? Бо мені воно, напевне, вже стало рідним. Це не тому, що серед молоді «одні наркомани», які виходять з дому лише вночі. Ні. Просто із заходом сонця у нашому місті починають відбуватися чудові речі.

Ви, певно, бачили Черкаси вночі. Але бачити це мало. Їх потрібно відчути. Може, тому, що у темряві не видно стін з непристойними графіті, сміття, кинутого на узбіччя, і наших «казкових» доріг, а, може, ніч має якусь іншу магію.

Так от, йду я і думаю про те, що наше місто зовсім не промислове. Туризм тут процвітає, ще й як. Але він нічний, підпільний. Не злічити вже, скільки гостей міста мені доводилося рятувати від голоду, холоду чи печалі.

 

asfsrghkhgjrterkjhgfyitrerqw

 

В цю ніч ми познайомилися з Владом. Це лікар-анестезіолог, який тільки що вивалився із «Манхеттену» і бродить в пошуках «Ультри», щоб досидіти там ніч. Він приїхав із Вінниці до своєї дівчини, але, видно, напакостив, і вона його вигнала. Йому 24 роки і він має гарне почуття гумору, тому ми беремо хлопця у свою компанію. За ніч він розкаже нам, як правильно ставити собі крапельницю від похмілля, в якій кількості треба розводити спирт, і ми зустрінемо світанок на Пагорбі Слави. Що не кажіть, але лікарі – дуже своєрідний народ.

 

Ще один турист – Стефан. Це було в кінці весни, на вулиці було досить прохолодно. Стефан грав на гітарі біля Будинку Торгівлі, аби трохи зібрати грошей. Він приїхав із Чорногорії автостопом, невідомо як потрапив в наш козацький край і завтра зранку прямує вже в Росію. Своєю ламаною англійською ми запрошуємо його ночувати до себе, щоб він не замерз вночі. Поки він, майже не жуючи, ковтає усе, на що у мене вистачило кулінарного таланту, слухаємо його історію: звичайний хлопець, який в один момент зрозумів, що не хоче просидіти у своєму маленькому містечку все життя, і захотів побачити світ. Він уже 2 місяці не чув голосу рідних, але, я впевнена, йому буде що розповісти їм, коли він повернеться додому.

 

Іще багато цікавих людей стрічаються на нашому шляху, коли ми відкриті для цих зустрічей.

У вас просто не вистачить сили все прочитати, а у мене слів – розповісти. Як би там не було, але кожна зустріч додає маленький пункт у ваш життєвий досвід. Якби анестезіолог посоромився і не підійшов до нас запитати дорогу, він так і пив би своє пиво до наступного дня в очікуванні поїзда і не познайомився зі справжніми Черкасами. А Стефан залишився б голодний і не надихнув би мене на подорож у Чорногорію.

Що не кажіть, але це ранкове виснаження стає дуже приємним, коли розумієш, що ти не прожив цю ніч дарма.

 

 

Фото з пабліку "Справжні Черкаси"

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему