Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


29 Лют 2012

Україна – країна не інвалідів

Читайте більше в рубриці Ірина Виртосу - колонка
 

Проживаючи два тижні в Борнмуті (курортне місто Великої Британії), я звернула увагу, що повсюди помічала людей з обмеженими можливостями. Або самостійно, або у парі із кимось, вони жваво на механічних чи електровізках пересувалися вулицями містечка. Жодних перешкод, щоб «зайти» в магазин чи «сісти» в даблдеккер. Як пояснив мій приятель, який вже не один рік працює в Британії, у цій країні створені належні умови, щоб інваліди могли про себе подбати.

«Зверни увагу, майже ніде немає брівок чи бордюрів, автобуси з низькими посадками, усюди пандуси...», – показуючи на супермаркет чи автобусну зупинку, говорив мій співрозмовник. – «А в нас? Усі інваліди сидять по домівках тільки тому, що елементарно не в змозі самостійно виїхати зі своєї квартири чи двору...».

А й справді, в Україні я вкрай рідко зустрічаю людей-інвалідів. І то здебільшого серед жебраків, які просять милостиню. Попри це в нашій державі зареєстровано майже 2,5 мільйони людей з особливими потребами.

Та то «дрібниці», адже в нашому суспільстві ще з часів Радянського Союзу не було ні сексу, ні вибору товарів, ні інвалідів.

На щастя, сьогодні я спостерігаю перші потуги створити безбар'єрний простір – пандуси, ліфти в нових станціях Київського метро, тролейбуси з низькою посадкою. А не так давно НародUA повідомляв про таксі для людей з особливими потребами. Та як слушно зауважив Леонід Торба, директор київської загальноосвітньої школи-інтернат № 15 для дітей з порушенням опорно-рухового апарату, чому цю новину подавали з таким неймовірним галасом.

- Недавно шуміло, що от у Черкасах уперше було запроваджено таксі для інвалідів. І це прямо таке досягнення! Та це не досягнення. Ми маємо зробити не тільки на одні Черкаси такий автомобіль, а в кожний район по машині!

Врешті це нормально, коли людина може безперешкодно пересуватися по вулиці.

...Якось у метро я почула оголошення, що чергову по станції попросили зустріти біля такого-то вагону людину на візку. Чомусь я відчула гордість за цю людину – що незважаючи на численні перешкоди вона наважилася вибратися за межі своєї кімнати.

 

Фото: 1auto.tv

Поділіться з друзями: