Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


19 Січ 2012

Тріщи-не тріщи, а Водохрещі пройшли

Читайте більше в рубриці Ірина Виртосу - колонка
 

Саме так повторює моя мама й починає готуватися до весни.

Вона обов'язково сходила вже двічі до церкви (18 січня – на службу, 19 січня – на освячення води), набрала кілька пляшечок води для себе і своїх подруг, які через хворобу не змогли приєднатися до неї.

morz

А ось ті, хто на Водохреще сміливо пірнають у воду, мене переконують, що впродовж року їх жодна хвороба не бере.

 

Надвечір'я 19 січня я відправилася до озер недалеко від свого дому – в Парк «Партизанської слави», що в Дарницькому районі в Києві.

 

Вдягнена в шубу, шапку, закутана в теплий шарф, на ногах двоє шкарпеток і чобітки на штучному хутрі, на руках – рукавички. Ось у такому обладунку вибралася на зйомку. Не одна я змерзла – мій фотоапарат розпочав акцію протесту й за кілька кадрів я вже змушена була викинути батарейки. Одначе мені пощастило познайомитися і відзняти гурт молодиків, які наважилися в хрещенський мороз пірнати.

 

- Хлопці, чи можу я вас сфотографувати? Ви герої в такий мороз...

 

- Герой? Та ні! – відповідає мені, вже одягаючись біля машини, хлопець.

hero

Ми познайомилися. Сашко - професійний бармен, вже сьомий рік поспіль на Водохреще вибирається до водоймища. Цього разу скупнувся тут, бо найближче до дому. Бував також на Канівському та Київському водосховищах. Він вірить, що вода й Боже благословіння очистять його тіло й нададуть йому сили й здоров'я на цілий рік.

- Я купаюся тільки на Водохрещу... Ні, не холодно. Повірте, вода в озері тепліша: зараз температура  -7, а в озері десь + 4. Зі мною ось уперше мої друзі пірнають, крім дівчини та друга, який захворів.

cola

У пляшці з-під Coca-Cola коньяк для зігрівання, на голові – рушник, на обличчі – усмішка.

 

- Зі святом вас, - гукають до мене з гурту. Я їм навзаєм відповідаю й рушаю далі.

 

Біля озера зібралося до десятка машин. Чоловіки й жінки гуртувалися навколо переносних мангалів, гріючись у диму. У повітрі чимось смачно пахло (печеною картоплею чи що?), лунала від найближчої колиби музика гурту «Віа-Гра», кілька дітлахів на санчатах по озеру катали батьки. Повз мене пройшов лижник, довго заглядаючи, як я воювала з несправним фотоапаратом.

 

Вдосталь намерзнувши, я зайшла до найближчої ополонки й набрала у півлітрову пляшку води. Що ж, ось і по Водохрещі. Чекатиму тепер весни, як мама.

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему